Як діяти, якщо хтось поруч із вами погрожує зброєю: інструкція з виживання

Які є основні правила безпеки?

Експерт із питань безпеки та ризиків Юрій Костюченко рекомендує діяти так:

• зберігати — наскільки це можливо — спокій, не панікувати, не кричати, не робити різких рухів;
• попередити інших, якщо вони не бачать загрози;
• шукати спосіб попередити про загрозу службу безпеки;
• шукати шляхи евакуації чи безпечні зони, щоб вийти із потенційної зони ураження вибухового пристрою чи зброї;
• не конфліктувати з озброєною людиною, дозволити їй висловлюватися;
• тягнути час, скористатися найменшою можливістю втекти в безпечне місце;
• після того, як вдалося залишити місце події, відійти якомога далі, не залишатися поблизу (завжди існує загроза вторинного теракту, також можна завадити роботі служб безпеки).

Але в реальності все не так просто?

Так, є багато нюансів, які виникають у кожній конкретній ситуації.

Скажімо, у випадку з захопленням Кабміну помилки припустився безпековий персонал, який мав одразу перекрити прохід до будівлі та забрати людей із холу. На цьому, до речі, наполягав і сам нападник. До того ж люди його здебільшого ігнорували.

Наприклад, Прохніч намагався не пропустити до будівлі, яку він збирався захоплювати, жінку. «Мені на роботу треба!» — сказала вона йому, і ошелешений Прохніч відступив.

Однак чому люди так поводилися?

Юрій Костюченко вбачає в цьому наслідок війни. Точніше, навіть не війни як такої, а її віддзеркалення в медіа.

«У масовій свідомості склалися різноманітні, не завжди коректні патерни безпекової поведінки, — розмірковує експерт. — Це не зовсім байдужість і не нехтування власним життям, це щось інше, складніше. Це спосіб зберегти звичні життєві практики в кардинально змінених умовах».

Чи варто намагатися вступити з нападником у контакт?

В ідеальних умовах переговори мають вести люди, які на цьому спеціалізуються. Однак часто буває так, що поруч таких людей немає, а ситуація стрімко розвивається.

«Чи варто вступати в контакт — це питання індивідуальне, — переконаний психолог і ветеран війни на Донбасі Олексій Карачинський. — Наприклад, якщо ця людина — АТОшник, і в цьому приміщенні є інший АТОшник, то він йому може сказати: „Слухай, я тебе розумію, я сам там був“, — і спробувати налагодити контакт».

У випадку з Прохнічем саме перемовини з його знайомим волонтером Василем Олексюком допомогли розв’язати ситуацію мирно.

В будь-якому разі вступати в переговори треба дуже обережно, а краще — залишити це професіоналам.

А чого точно не варто робити?

«Не можна провокувати: „Ти не кинеш цю гранату, тому що ти боягуз!“ Не робити різких рухів, які ця людина може неправильно інтерпретувати», — каже Олексій Карачинський.

А що ЗМІ? Як вони мають діяти?

Робота ЗМІ під час терактів теж є складним питанням. Класичний приклад — штурм російськими спецпризначенцями захопленого терористами театру на Дубровці у 2002 році. Пізніше президент Росії Путін звинуватив телеканал НТВ у тому, що той показував штурм у прямому етері. Саме цим аргументом у Росії часто пояснюватимуть «корисність цензури».

Питання, чи показувати штурм наживо, видається доволі простим, однак бувають значно складніші випадки.

«Висвітлення події іноді може погіршити ситуацію, — стверджує Карачинський. — Наприклад, людина хотіла щось підірвати, але вона не хоче це робити тишком-нишком, вона хоче, щоб усі це побачили. І тоді трансляція такої події може зіграти на підтримання цього бажання».

Чому Володимир Прохніч поводився так дивно?

Людина, яка справді хоче щось підірвати чи когось застрелити, далеко не завжди буде робити з цього шоу. Так само як людина, яка справді хоче скоїти самогубство, зазвичай не схильна повідомляти про це інших.

«Важливо розуміти, що якщо людина [одразу] не підірвала чи не вбила, то вбити чи підірвати — це не є для неї первинний мотив. Тобто, якщо я щось вирішив, то я беру і роблю, а інше я роблю для демонстрації. Таким чином я намагаюся привернути до себе увагу. І тут важливо зрозуміти мотив», — каже Олексій Карачинський.

Чи може причиною подібних дій бути ПТСР?

Історія Олексія Белька, який 2019 року заблокував і погрожував підірвати міст Метро в Києві, а також ще кількох ветеранів, говорить про те, що однією з можливих причин подібних дій може бути ПТСР.

Це посттравматичний стресовий розлад (інші назви — в'єтнамський і афганський синдроми), який виникає в учасників воєнних конфліктів і не дає їм адаптуватися до мирного життя.

hromadske досліджувало цю проблему в документальному фільмі «ПТСР. Змінений стан».

Роботою з ПТСР займаються профільні організації, однак проблема радше в тому, що в Україні немає культури звернення до психологів і психотерапевтів.

«У самих ветеранів немає такої потреби. Проблема є, а розв’язувати її не хочеться. І тут класно було б це подавати через мистецтво. Коли в когось, хто подивився фільм чи послухав музику, виникло бажання піти та пропрацювати свої проблеми. Якщо ми розглянемо американські фільми про Вʼєтнам, то там ця проблема дуже класно висвітлюється», — каже Олексій Карачинський.

За його словами, в Україні фільми про такі проблеми також зʼявляються, однак навіть наймасовіші з них, такі як «Кіборги», все одно дивиться доволі вузька авдиторія.