«Як військовий я б хотів бачити мир… в будь-який спосіб» — командувач ВДВ

З Михайлом Забродським, генералом і командувачем ВДВ, ми домовлялись про інтерв’ю тиждень. Зутріч мала відбутись на базі ВДВ під Житомиром, але врешті Громадському вдалось поговорити з генералом 4 липня на сході напередодні другої річниці звільнення Слов’янська.

Ми дуже хотіли потрапити на позиції десантників у промзоні Авдіївки, де зараз найгарячіша точка фронту. Тоді генерал Забродський сам запропонував записати інтерв’ю на передовій — а саме в промзоні Авдіївки, де утримує позиції одна з 5-ти ввірених йому десантних бригад — 81-а.

Інтерв’ю із командувачем ВДВ ми записували надвечір на подвір’ї однієї з будівель промзони: навколо нас були посічені кулями і осколками снарядів покинуті автомобілі. Розмова супроводжувалась постійними вибухами та автоматними чергами. Кілька разів я переривала інтерв’ю, ховаючись від обстрілів до будівлі, а остаточно і несподівано інтерв’ю закінчилось, коли над нами почав літати безпілотник бойовиків, після чого в небі повисла освітлювальна ракета. Тоді я втекла до підвалу будівлі, а командувач ВДВ приступив до своїх прямих обов’язків.

Михайло Забродський: «Якщо рівняти те, що було два роки тому і те, що зараз, – тут навіть нема чого порівнювати. Це зовсім інша армія. Зовсім інші люди й інша техніка, і настрій особового складу»

Промзона Авдіївки, сама Авдіївка — майже місяць є найгарячішою точкою усього фронту.

Так.

Чому, як ви думаєте?

Тут дуже своєрідна місцевість: промислові і житлові будинки, зелена зона. Тут і безпосередня близькість до міста Донецьк. Тут і безпосередня близькість до горлівської траси.

Тобто для бойовиків важлива траса і для нас вона теж важлива...

Не можу говорити про те, що важливо для бойовиків – я не бойовик.

Але ви розумієте цілі противника....

Так, я розумію так, що всі перераховані фактори впливають на те, що авдіївська промзона має певний інтерес.

Який настрій у вас?

Нормальний, бойовий. Два роки тому наші Збройні сили взагалі виглядали не кращим чином. Якщо рівняти те, що було два роки тому і те, що зараз, – тут навіть нема чого порівнювати. Це зовсім інша армія. Зовсім інші люди й інша техніка, і настрій особового складу.

Серед бійців є різний настрій... це наше спостереження.

Ви мене спитали. Я відповів. Ви можете свої спостереження додати до свого коментаря.

Тобто ви вважаєте, що всі бійці готові йти в бій, вперед?

Я вважаю, що так. Я скажу більше. Краще від мене цього ніхто не знає.

Михайло Забродський: «Хотілося б ще більш нової системи озброєння, більш досконалих засобів зв’язку, засобів управління вогнем»

«Ми третій рік воюємо, коли людей наполовину менше. Ніхто нічого не помітив»

Невдовзі демобілізується 5-та хвиля призову. Потім закінчиться 6-та і багато де є недобір. Ви це відчуваєте?

Що ви називаєте «недобором»?

Ну коли, наприклад, батальйон сформований наполовину.

Ми так третій рік воюємо, коли людей наполовину менше. Ніхто нічого не помітив. Ні ті, хто воюють за нас. Ні ті, хто воюють проти нас.

Тобто ви вважаєте, що цього достатньо?

Я вважаю, що повинно бути краще. Але вважаю, що й цим складом ми здатні виконати завдання. Хотілося б ще більше нової техніки. Хотілося б ще більше нової системи озброєння, більш досконалих засобів зв’язку, засобів управління вогнем.

Ще що?

Ще що (посміхається - ред.)? Цього достатньо.

Є війна, багато солдатів нарікає на мінські домовленості, за якими треба не відкривати вогонь або відкривати тільки вогонь у відповідь. Є, не то щоб депресія, але якась агресія щодо цього.

Взагалі агресія або, інакше кажучи бойовий дух — це нормальний стан для будь-якого військовослужбовця. Тим більше для професійного.

Але агресію треба якось «виплеснути»... ідучи вперед?

Мабуть так. Але зараз обставини вимагають стояти на місті, чекати, дотримуватись мінських домовленостей.

Що ви кажете своїм солдатам?

Я кажу, що наказ є наказ, і його потрібно виконувати.

А ви самі як собі це пояснюєте? Не як командувач ВДВ, а як військовий?

Це спроба налагодити якимось чином мирний процес на Донбасі. Якось врешті-решт домовитись і не турбувати один одного ні вогнем, ні вогнем у відповідь. Налагодити більш-менш нормально, зі знаком мирного життя для цивільного населення і по той бік, і по наш бік.

Ви загалом за те, щоб йти вперед? Багато військових хоче йти вперед.

Я за те, щоб виконувати накази.

Які б вони не були?

Так точно.

Михайло Забродський: «У нас є дуже велика частка військовослужбовців, народжених на цій землі. Я маю на увазі Донбас».

«Коректувальник — це не «тьотя» з телефоном у вікні»

А є якесь завдання від командування, як взагалі спілкуватися з цим мирним населенням, як з ним поводитись, допомагати йому чи не допомагати, контактувати чи не контактувати?

Ну, може говорити про якісь прямі завдання недоречно, тому що це не зовсім функція Збройних сил. Що стосується того, як налагоджувати стосунки з мирним населенням — у нас дворічний досвід спілкування з місцевим населенням Донбасу. З дуже різними настроями, з дуже різними поглядами на події, які відбуваються. Досвід підказує, що  тоді, коли є контакт — є і якась допомога, чи переважно ніхто не заважає виконувати завдання

А що означає – ніхто не заважає виконувати завдання? Що немає коректувальників серед мирного населення?

Коректувальник — це не «тьотя» з телефоном у вікні, коректувальник — це кваліфікований спеціаліст військової справи. По кому війна прокотилася так «злегка», у того і ставлення до війни легке, а кому рознесли хату чи, борони боже, загинув хтось з  членів родини, то, звісна річ, він буде ставитись по іншому. Таке ж населення як і у всій Україні.

Яке?

Нормальне, добре. Роботящі люди. Життєрадісні.

Тобто не сепаратисти?

А що, сепаратисти не можуть бути роботящими? Роботящими і життєрадісними?

Просто це популярна думка, що тут живуть люди, які хотіли відділитися, які голосували на «референдумі», які не люблять українську армію.  

Щоб відійти від теми про місцевих мешканців, давайте так: у нас є дуже велика частка військовослужбовців, народжених на цій землі. Я маю на увазі Донбас. І зараз воюють за Донбас в лавах збройних сил України, зокрема у ВДВ.

Які контакти між противниками ви допускаєте?

Здоровий глузд підказує, що ніякі контакти не припустимі. Але життя не зупиниш – всяке в житті трапляється.

Наприклад, які? Вивезти загиблих своїх — про це можна домовлятися?

Можливо, так.

Чи дозволити противнику вивести своїх з нейтральної зони? Домовлялись колись?

Щось не можу згадати.

Тобто ніяких контактів, ніколи з тією стороною?

Я не можу згадати. Не можу згадати!

Ви говорили про закінчення війни, що не хочете говорити, яким ви його бачите, але хотіли б бачити перемогу.

Як військовий, перш за все я хотів би бачити мир.

В який спосіб?

В будь-який спосіб, який для цього буде…

Михайло Забродський: «Коли по вухах, — то це ми (стріляємо — ред.). Коли ногами відчуваєте, то це по нас»

«Якщо влучить — ви навіть цього не відчуєте. Раз і все»

(Чути постріли - ред.)

Це по наc стріляють?

Ні, це ми. Це знову ми… (чути звуки пострілів — ред.)

Це ви серйозно говорите?

Так. Коли по вухах, то це ми. Коли ногами відчуваєте, то це по нас.

А ми зараз відстрілюємося, чи що ми робимо?

Відкрили вогонь у відповідь.

Давайте підемо в середину?

Для чого?

Мені тут некомфортно.

Все нормально, звикнете.

Я не хочу бути солдатом ВДВ. Мене не треба тренувати. Чесно.

У вас теж небезпечна робота

Небезпечна. Але я можу піти. А якщо влучить сюди?  

Все буде добре. Якщо влучить, — ви навіть нічного не відчуєте. Раз і все.

Може, ми зайдемо?

У цей момент інтерв’ю над нашими головами пролетів безпілотник бойовиків самоназваної «ДНР». Щойно ми його помітили — раптом стало світло — в небі над нами повисла освітлювальна ракета. На цьому інтерв’ю довелось завершити.

Освітлювальна ракета бойовиків над позиціями українських військових, де журналісти Громадського беруть інтерв'ю

ДОВІДКА: 

Михайло Забродський, 43 роки. Генерал-майор. З 2015 — командувач високомобільними десантними військами Збройних сил України. Командував операціями з блокування захоплених міст Слов’янська та Краматорська в 2014 році, командував українськими військами під час боїв за Мар’їнку. Нагороджений «Золотою зіркою» та званням Героя України. Воєнну освіту отримав у Санкт-Петербурзі за часів СРСР. Пізніше навчався в Командно-штабному коледжі армії США. Вільно володіє англійською мовою. Десантники називають його бойовим генералом нової формації.