Новопризначена міністерка команди Олексія Гончарука прийшла до студії hromadske у день свого народження. Оксані Коляді виповнилося 39 років. Нещодавно ветерани бойових дій на сході України висунули її кандидатуру на посаду очільниці об’єднаного відомства на базі Міністерства ветеранів та Міністерства тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб.

Як міністерка планує інтегрувати переселенців, коли запрацює реєстр ветеранів та чому люди залишаються жити на окупованих територіях в інтерв’ю hromadske.

Ви очолили одне з реорганізованих міністерств, в якому докупи з'єднали два відомства — Міністерство з питань окупованих територій і Міністерство у справах ветеранів. Серйозна посада. Як ви до цього поставилися?

Ви знаєте, що президент звернувся до ветеранської спільноти, аби вони висунули свою кандидатуру на цей пост. І ветерани подали мою кандидатуру. З огляду на це, я відчуваю надзвичайну відповідальність. 

Напевно, це для мене добре. Я погодилася, тому що достатньо давно працюю з ветеранами, і стояла ще біля витоків самого міністерства.

Варто додати, що ви були заступницею Ірини Фріз, міністерки з питань ветеранів. Але не тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб.

Це новий виклик для мене, я одразу скажу. Звісно, я знайома з проблематикою, тому що я колишня військова, полковник запасу, була достатньо довго на сході, періодично виїжджала і працювала там.

Для мене це серйозне завдання, тому що вважаю, що на сьогоднішній день і питання реінтеграції ветеранів, їхньої підтримки, підтримки родин загиблих, і питання внутрішньо переміщених осіб, питання їхньої реінтеграції тут, на території, підконтрольній Україні, питання тимчасово окупованих територій — і гуманітарно-інформаційної політики, і відбудови економічного характеру — це одні з пріоритетних напрямків держави. Звісно, я розумію, що буде достатньо складно.

Ви у своїй кар'єрі здебільшого займалися комунікаційними напрямами. І зараз ваша задача буде на посаді міністерки яка — комунікаційна?

Коли мене запитують, яка була моя перша перемога, то я завжди кажу, що запорукою достатньо успішного руху нашого міністерства була якісна комунікація з ветеранською спільнотою. 

З чого ми почали — ми пішли до ветеранів у район, область, місто. Почали збирати проблематику. Тому що не можна формувати якісну політику, не комунікуючи з тими, для кого ти її формуєш. 

Тут якраз допоможе специфіка моєї колишньої служби — комунікація зі ЗМІ, з громадськістю, населенням. Тому що не запитавши у них, що їм потрібно, ми не зможемо побудувати і сформувати нормальну державу.

А у жителів тимчасово окупованих територій ви будете питати, що їм потрібно?

Коли об'єднали два наші міністерства, я задалась питанням: чи хтось проводив дослідження — що є причиною того, що вони там залишилися? Чи вони приїхали сюди, побули тут, повернулися назад?

І виявилося, що одне з таких найбільших досліджень проводила Міжнародна організація з міграції телефоном, і там визначені певні проблеми. Основна з них — відсутність житла.

І звісно, з чого ми почнемо — і в продовження роботи Міністерстві у справах ветеранів, і за напрямком внутрішньо переміщених осіб і тимчасово окупованих територій — це дослідження. Дослідження потреб людей як тут, так і на тій території.

А як ви зможете провести дослідження на тій території?

Я зараз зібрала групу експертів, представників міжнародних організацій, ми думаємо, яким чином це зробити.

Які ви ставите собі завдання до кінця року, на найближчий час? Зрештою, міністерства ж не нові. 

Якщо говорити з напряму реінтеграції ветеранів — це, однозначно, єдиний реєстр ветеранів. Ми не знаємо, скільки в нас ветеранів і які в них потреби. Ми над цим працюємо, підготовлена законодавча база, і зараз розробляється технічне завдання.

Однозначно, це — спрощення механізму отримання ними сервісів. Це діджитал-технології, ІТ-технології, коли ветеран в будь-якому гаджеті зможе отримати будь-яку послугу, яку він зараз отримує в купі інстанцій, куди йому треба бігати. І ми над цим працюємо. На базі єдиного державного реєстру буде е-ветеран, онлайн-кабінет, будь-яка послуга, довідка чи контакт з державними інституціями, будуть в гаджеті.

Які дедлайни ви собі ставите?

Технічне завдання, я думаю, і запуск е-ветеран буде упродовж 2020 року.

Але до цього часу треба сформувати реєстр.

Звичайно. Щодо реєстру — ухвалено закон про реєстр, прийнято постанову Кабміну, яка врегульовує порядок набору, інформацію, критерії і так далі. Зараз ми пишемо технічне завдання. Тобто це питання наступного, 20-го, року. Тим більше, що прем'єр-міністр оголосив наступний рік роком ІТ-технологій.

Що стосується ветеранів і, напевно, внутрішньо переміщених осіб — це гідне забезпечення медичного характеру, це питання реабілітації, це питання психологічної підтримки. І тут ми запустили дуже крутих 4 “пілоти” ветеранських хабів, які ми плануємо масштабувати вже наступного року всією територією України.

Ми маємо, до речі, підтримати і ветеранів, і внутрішньо переміщених осіб чи осіб, які живуть у складній ситуації в прифронтовій зоні, в отриманні іншої освіти або перекваліфікації. Чи можливості змінити свій рід діяльності або відкрити свою власну справу.

Це все ідеї. Питання — як це можна впровадити в життя?

Впровадження ідеї, реалізація — вона вже є у вигляді напрацьованих державних програм, це раз. Друге — ми дуже сподіваємося на політичні рішення. Як президента, так і прем'єр-міністра. І підтримку Верховної Ради у прийнятті законопроектів якраз у підтримку цих всіх наших напрацювань. 

Адже всі ці державні програми мають бути, як мінімум, підкріплені бюджетом. Ми не хочемо обіцяти і гарантувати якісь пільги, преференції або можливості людям, а потім сказати: вибачте, грошей в бюджеті немає.

Ви зараз згадали про ветеранські справи, оскільки були заступницею міністра з питань ветеранів. Але у вас зараз додалася інша сфера — тимчасово окуповані території. Про це ви поки що мовчите.

Про це я поки що менше говорю, не мовчу. Тому що я розбираюся в цій тематиці, я її вивчаю. 

Одне я можу сказати — для мене поки що незрозумілий підрахунок кількості внутрішньо переміщених осіб, тому що статистичні дані знову ж таки різняться. Хтось каже про півтора мільйони, хтось каже про 1,7 мільйона людей. 

Мені незрозуміло, скільки цих людей живуть на території, підконтрольній Україні, і їх потрібно активніше інтегрувати в громади в різних областях. Я не розумію, скільки цих людей живе на тимчасово окупованій території.

Тобто це якраз питання дослідження, про що ви говорили.

Звичайно. Нам треба зрозуміти, які в них потреби, тому що в них вони абсолютно інші. І в контексті побудови житла — чи це потрібно тимчасове житло, можливо, навколо якихось великих підприємств, де вони можуть працювати. Чи це сімейне житло, сімейні будинки тимчасового типу, які треба давати молодим сім'ям, аби вони реінтегрувалися в громаду і почали повноцінно жити.

Спілкуючись з багатьма експертами, я зрозуміла, що насправді внутрішньо переміщені особи мають бути такими за нашої ефективної роботи лише упродовж якогось певного періоду. Тобто, коли сім'я, яка виїхала з окупованої території, через якийсь час реінтегрувалася, купила власне житло або отримала його від держави, діти навчаються в садочках-школах, а в них є робота, то вони перестають бути внутрішньо переміщеними особами. І, по суті, мають відмовитися від того статусу. 

І це має бути маркером визначення нашої ефективності. Якийсь час пройшов, таких людей стало менше, вони повноцінно живуть у громаді, значить — ми десь ефективніше спрацювали.

Чи правильно я вас розумію, що у вас є ідея знімати статус внутрішньо переміщеної особи, якщо людина інтегрувалася в суспільство? Наприклад, з Донецька переїхала до Києва.

Я переїхала до Києва з Волочиська Хмельницької області. Ясно, що в мене ситуація була трохи інша, але мені певний час треба було інтегруватися, і це було моє завдання, бо це моє власне рішення. 

Люди, які переїхали з окупованих територій, зробили це через те, що там відбувається війна. Тому держава має їх всіляко підтримати, аби вони змогли реінтегруватися. Але якщо вони повноцінно живуть, працюють, заробляють, мають житло, діти навчаються, то вони перестають бути внутрішньо переміщеними.

Ви говорите про побудову тимчасового житла для таких осіб. 

Не лише тимчасового, а й постійного.

Нехай, але це величезні кошти. Навряд чи хтось повірить, що Україна здатна побудувати таке житло. Ми ж всі ці розуміємо.

Ми домовилося з прем'єр-міністром, що нічого не обіцяємо занадто і завжди називаємо все своїми іменами. Я не кажу, що це станеться упродовж 2020 року. Але для того, аби ефективніше використовувати державний бюджет, ми маємо вивчити потреби і спрямовувати гроші на вирішення саме тих проблем, які потребують цього вирішення. А не просто мати величезну кількість людей, давати їм однакову допомогу — це неефективно. Це будуть роки.

Тут питання ефективних державних програм, питання підтримки уряду в бюджетному плані, питання якісної співпраці з міжнародними партнерами. Я виявила таку проблематику, що насправді у МінТОТу було досить багато донорських коштів на ремонт, відновлення тимчасового житла для переміщених осіб. Але вони були неефективними, тому що ми будували цей гуртожиток десь в місці, де немає робочих місць. Хто поїде туди жити, якщо там немає де працювати? Що їм там робити?

Тобто не було ефективно використано навіть ті кошти, які давали донори для вирішення цієї проблеми. Тому аналіз, дослідження, вивчення проблем, розуміння, яке фінансування потрібне. Ми напишемо собі певний плані і скажемо чесно про нього — дивіться, в нас є план, але він розрахований на 5 років.

Чи сталося вже фізичне злиття двох міністерств? Як це все має відбуватися?

З огляду на те, що Міністерство у справах ветеранів тільки сформоване і формується, мені здається, що ми в якомусь постійному процесі реорганізації.

Воно на початку року було сформовано.

На початку року було призначено міністра, заступників у березні, персонал державної служби ми перевели в липні, нікого не могли набрати, бо в нас не було фінансування. І ми в якомусь такому процесу реорганізації постійному живемо. 

Я розумію, що тут буде приблизно так само, тому що нас реорганізували шляхом приєднання Міністерства тимчасово окупованих територій до Міністерства у справах ветеранів. 

Знову ж таки, повертаючись до мого роду діяльності, я дуже сподіваюся на якісну комунікацію з експертами і з громадськими організаціями, які займаються цією тематикою. Я думаю, що поки ми будемо формувати, набирати штат, оголошувати конкурс, ми будемо активно з ними працювати. Давайте будемо чесними — багато з них достатньо ефективно замість держави виконують функції.

Скільки потрібно часу, щоб об’єднати міністерства?

Я думаю, що кілька місяців піде на реорганізацію, ліквідацію самого міністерства і приєднання. Тут мають бути конкурси, відповідна атестація, набір людей. Я думаю, місяць-два, сто відсотків.

15 вересня стартує бюджетний період. Як ви зможете тоді надати бюджетні пропозиції, якщо у вас, по суті, ще немає міністерства як такого?

Поки ми з вами спілкуємося у студії, фінансисти двох міністерств працюють у Міністерстві фінансів.

Попри це, потрібно ж мати якісь певні програми, напрацювання. 

Програми є в обох міністерств, вони навіть десь пересікаються. Ми бачимо, де ми перетинаємося. Є декілька різних програм, ми зараз це все об’єднуємо і подаємо єдиний запит. Між першим і другим слуханням бюджету буде певний період, і ми зможемо вносити корективи.

У вас є приблизна сума, скільки грошей буде потрібно для вашого відомства?

По Міністерству ветеранів є — більше 3 мільярдів. По МінТОТу не готова вам сказати, скажу сьогодні по завершенню цих консультацій.

Чому ветерани на цю посаду запропонували саме вас? І яку участь вони беруть і будуть брати в майбутньому міністерстві?

Найактивнішу. По-перше, ми їм запропонували приходити до нас на роботу. Ми їм навіть проводили кілька етапів конкурсу. Ми готуємо їх до вступу на державну службу.

Ви знаєте, що там є відповідний іспит: 600-800 питань, які національна державна служба запроваджує, ми їх готуємо до цього. Абсолютно зацікавлені, аби і ВПО, які знають цю проблематику, і ветерани працювали у відомстві, будемо все для цього робити.

До речі, у парламенті є законопроект, який спрощує процедуру прийому на державну службу. Я знаю, що його мають виносити на голосування 9 вересня.

Чому саме мене? Ми достатньо довго спілкуємося. Я працювала в проєктному офісі зі створення Міністерства у справах ветеранів, запускала проєкт «Будинок ветерана» в Житомирі, один з перших ветеранських хабів в України. За моєї ініціативи і за підтримки ексміністерки Ірини Фріз було створено Раду ветеранів України, куди увійшли делегати з кожної області. Ми створювали громадську раду разом з ветеранами шляхом електронного голосування, теж трохи рвали стереотипи, як це може відбуватися, і там було голосування майже 22 тисяч особів за представників до громадської ради. Я постійно їжджу на їхні засідання, я постійно з ними на зв'язку і ми постійно вирішуємо якісь проблеми.

Єдине моє бажання і мрія — щоб я, врешті-решт, перестала вирішувати проблеми в ручному режимі, а все це було на системному рівні, на державному рівні, завдячуючи ефективній державній політиці.

Ви себе відчуваєте частиною команди саме Олексія Гончарука? Оскільки ви не його кандидатура, а були запропоновані ззовні. 

Я не відчуваю себе чужою там. Команда молода, абсолютно різних людей, але які достатньо давно працюють кожен у своїй сфері. Команда реформаторів, це для мене стало зрозумілим, тому що ніхто не боїться кардинальних змін. Допустим, Володимир Бородянський, який прийшов зі сфери медіа в Міністерство культури, політики гуманітарної, спорту — в нього взагалі ідеї неймовірні. Тому ні.

І навіть звичайне спілкування з ветеранами, яке було в перші дні прем'єра за кавою в неділю, показало, що наш уряд і прем'єр-міністр відкриті для громадськості, тому мене така команда влаштовує абсолютно.

Поділитись: