«Якщо з генератором щось станеться і не буде резервного, постраждає вся лікарня»: медична система під час блекаутів

«Пологовий у Маріуполі — моя єдина асоціація з пологами під час війни»

Олена мала народжувати 29 листопада. 24-го вона відчула болі в животі й поїхала у пологовий. За день до того росія здійснила масований ракетний обстріл.

«Ми дуже довго їхали з лівого на правий берег Києва. Не працювали світлофори, скрізь була темрява, — згадує Олена. — Ми боялися не встигнути, бо я маю протипоказання до природних пологів, тож мене мали прооперувати, ми поспішали».

До пологового відділення Олена з чоловіком приїхала о 5 вечора. Прооперувати жінку лікарі змогли лише о десятій через тривоги та проблеми зі світлом. А втім, страшно Олені було не так 24 листопада, як у наступні дні після пологів. Дитина народилася з внутрішньоутробною пневмонією, тому ще декілька днів мала пробути в реанімації під апаратами.

«Ми хвилювалися, щоб у лікарні не вимкнули світло. Це були дні, коли тривога лунала одна за одною. Всіх породіль спускали з дітьми у підвали, але нам казали, що дозволять іти, лише коли прильоти будуть десь поруч, бо дитину не можна відключати від апаратів. Це було дуже страшно: ти чуєш це все, але не можеш нікуди з дитиною сховатися, тож доводиться просто сидіти й чекати», — розповідає Олена.

У пологовому жінка пробула ще два тижні. Потім її з дитиною перевели до «Охматдиту». Вже там під час тривог із немовлям на руках доводилося сидіти в підвалі.

«Одного разу я з дитиною на руках бігла до сховища під звуки вибухів. Усю вагітність я проходила у воєнний період, тому морально була готова до всього. Страшно стало після ситуації з пологовим у Маріуполі — це була моя єдина асоціація з пологами під час війни», — каже Олена.

Пандемія як підготовка 

Попри масовані обстріли та вимкнення світла медична система в Україні вистояла і продовжує долати ці випробування, каже голова бюро ВООЗ в Україні, доктор Ярно Хабіхт.

«Ми досі десь посередині, тому що зима ще триває, як і атаки на об'єкти критичної інфраструктури. Але я вдячний лікарям, медсестрам та електрикам, які лагодять систему. Ми справляємося краще, ніж від нас очікували», — розповідає у коментарі hromadske Ярно Хабіхт.

Пандемія, яка почалася у 2020-му, підготувала українську медичну систему до таких ситуацій. Нині, кажуть у Міністерстві охорони здоров'я, кожен заклад повинен мати альтернативне джерело електроживлення.

«Починаючи з 2020-го ми зобов'язали лікарні мати такі джерела — або генератори, або інші пристрої, які в разі екстрених ситуацій зі світлом допомогли б закладу працювати у звичному режимі. Зазвичай лікарні купували собі генератори, крім того, це була одна з умов у контракті з НСЗУ. Коли ми зіткнулися з тими відключеннями, які були після масованих атак — коли світла не було по 12-24 години, — то розуміли, що лікарням треба підсилення — додаткові генератори, які б дозволили працювати довше незалежно від того, полагодили електромережу чи ні», — розповідає нам генеральна директорка директорату медичних послуг МОЗ України Олександра Машкевич.

Під час планових вимкнень заклади охорони здоров'я не відключають від електромережі. Лікарні під'єднані до окремих ліній як об'єкти критичної інфраструктури. А проте, коли стаються масовані ракетні обстріли і з ладу виходить уся електромережа області чи міста, лікарні теж залишаються без світла.

«На такі випадки лікарні мають генератори. Наразі понад 3 тисячі генераторів уже працюють у закладах, і міністерство продовжує вести переговори щодо закупівлі й постачання додаткових генераторів у лікарні. Ми також давали рекомендації, щоб кожен заклад охорони здоров’я мав запас пального, аби ці генератори заправляти, тому для пацієнта фактично нічого не змінилося. Якщо йому потрібна медична допомога, він її отримає», — каже Олександра.

«Генератор — як маленька дитина, за якою треба стежити, аби не захворіла»

Ірпінська районна лікарня одразу після деокупації міста отримала генератори від ВООЗ. Пальне для них купують за гроші місцевого бюджету. Зараз генератори має кожен структурний підрозділ. У поліклініки їх навіть декілька. Один — основний, більш потужний, інший — резервний.

«У вечірній час у поліклініці майже нікого нема, тому ми використовуємо менш потужний генератор і так економимо ресурс. За допомогою системи моніторингу я бачу на екрані, який генератор увімкнувся, о котрій годині і який розхід пального», — розповідає директор Ірпінської лікарні Антон Довгополов.

Проте генератори виходять з ладу, бо не розраховані на цілодобову роботу. Після одного з блекаутів у лікарні генератор навіть згорів. Та це було не критично, оскільки роботу обладнання забезпечив запасний.

«Не такі страшні відключення, як усі ці нюанси, пов'язані з альтернативними джерелами забезпечення світла. Це як маленька дитина, за якою треба стежити, аби не захворіла. Бо якщо вона хворіє, то страждає вся сім'я. Якщо з генератором щось станеться і не буде резервного, постраждає весь медзаклад», — наголошує лікар.

Найбільше в лікарні бояться не відключень електрики, а обстрілів: «У нас немає необхідних укриттів, а з резервів місцевого бюджету і власним коштом обладнати їх неможливо».

Від пологів Олени минуло вже три місяці. Нині її син Тимофій здоровий і почувається добре. Олена радіє, що тих страшних днів син не пам’ятатиме, а сама згадує їх як жахіття.

«Його стан тоді був важким, а всі ці події лише додавали тривожності. Дитина була під ШВЛ. Ви розумієте, як для нас було важливо, щоб у лікарні не вимикали світло?» — запитує Олена.