ENRU

ЄС без Британії? – не все так просто

Коли минули перші емоції після референдуму щодо членства Британії в ЄС, стало зрозуміло, що з процесом «виходу» не все так просто. Є багато речей, які можуть загальмувати процес, створити нові проблеми чи завести ситуацію в глухий кут.  Громадське продовжує розбиратися з майже детективним серіалом під назвою «Брекзит».

 

Розділене королівство

Нюанс членства Сполученого Королівства в Європейському Союзі полягає в тому, що саме Сполучене Королівство вже є союзом, «Union». 

Це сполучення чотирьох суб'єктів: Англії, Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії. 

І тут у голосуванні щодо членства Британії в ЄС нічия: 2:2. Англія та Вельс голосували здебільшого за вихід з ЄС, Шотландія та Північна Ірландія – проти виходу. 

«Сполучене Королівство саме по собі є транснаціональним утворенням», — коментує Громадському Тоні Карзон Прайс, редактор OpenDemocracy – одного з найвідоміших британських та європейських сайтів про демократію. Попри те, що Королівство не має писаної конституції, існує дуже сильний дух союзу, який передбачає рівність суб'єктів

Власне, шотландці та північні ірландці вже почали активно висловлюватися про те, що вони не дають свого голосу за вихід Британії з ЄС. Нікола Старджон, перший міністр Шотландії, говорила про те, що шотландці хочуть залишатися в ЄС, і ніхто не може їх цього права позбавити.

Цього тижня вона навіть приїхала в Брюссель і дістала там дуже теплий прийом, зокрема від президента Єврокомісії Юнкера та президента Європарламенту Шульца, відомих своїм жорстким ставленням до результатів референдуму. Аліну Сміту, шотландському євродепутату, Європарламент аплодував стоячи, коли він висловився з емоційною промовою на захист Шотландії в ЄС.

Scottish MEP receives standing ovation for passionate speech i...

У Північній Ірландії ситуація ще складніша. Мартін Маꥳннес та Джері Адамс, лідери думок серед тих північноірландських кіл, які хочуть возз'єднання з Ірландією, активно використовують британський референдум для своїх цілей. 

Але відновлення напруги навколо статусу Північної Ірландії може «розморозити» тривалий конфлікт, який затих у 1998 році. Крім того, Європейська конвенція з прав людини відіграла важливу роль для досягнення миру «доброї п'ятниці» 1998 року у Північній Ірландії. Якщо Британія виходить з ЄС, то втрачається правовий ґрунт для миру. 

Усі ці процеси викликають багато питань. Говорять про можливість повторного референдуму в Шотландії за незалежність чи можливе возз'єднання двох Ірландій. Якщо це станеться, це означатиме кінець Сполученого Королівства. 

Але навіть окрім цих гарячих політичних питань, постають і питання юридичні. За правилами децентралізації в Сполученому Королівстві (так званому «devolution»), Шотландія та Північна Ірландія мають суттєву автономію всередині Сполученого Королівства. Вони мають свої парламенти та уряди, і законодавство ЄС інкорпороване в їхнє законодавство. 

Тому вони можуть поставити серйозні юридичні бар'єри для виходу Британії з ЄС. Наприклад, відмовитися вносити зміни до власного законодавства, що потрібні для виходу з Євросоюзу. Або відмовитися визнавати, що європейське законодавство більше вже не має пріоритету над національним. 

І тоді питання навіть юридичного оформлення виходу Британії з ЄС може сильно затягнутися. 

Англійський націоналізм

Однією з провідних політичних сил, що вела кампанію за вихід Британії з ЄС, є так звана «Партія незалежності Сполученого Королівства». 

Слово «незалежність» тут звучить дивно, але йдеться про «незалежність» саме від Європи. 

Її назва, однак, вводить в оману. Партія насправді «є англійським націоналістичним рухом з деякими валійськими елементами», — говорить Тоні Карзон Прайс. І об'єднує вона передусім тих, хто вважає себе радше англійцем, ніж британцем. 

А тому головним мотором за вихід Британії з ЄС є специфічний англійський націоналізм, який створює напругу всередині самого Сполученого Королівства. 

Звідси проблема: для Британії наразі незрозуміло, що саме означає голосування за вихід з ЄС. «Люди ніби проголосували за вихід Британії з ЄС. Але, можливо, це голосування означає лише вихід Англії з ЄС?» – коментує Прайс. 

У цій ситуації з'являється важливий аргумент: Британія має визначитися всередині себе, що означають результати голосування для самого Королівства. А це означає довгий внутрішній процес. 

І лише після нього, вважають деякі британські коментатори, може початися процес переговорів із самим Євросоюзом. 

Розенкранц і Ґільденстерн мертві 

Історію з головними лідерами кампанії референдуму, Девідом Кемероном та Борисом Джонсоном, можна описати назвою комічної п'єси британського драматурга Тома Стоппарда, «Розенкранц і Ґільденстерн мертві». Це сучасна варіація на теми Шекспірового «Гамлета», де на головну сцену виходять другорядні персонажі «Гамлета», що перетворює п'єсу на трагікомічну абсурдистську гру. 

Кемерон і Джонсон були лідерами Консервативної партії, обоє були друзями з юності, з елітарних Ітонського коледжу та Оксфорду, поки політика їх не розсварила. 

Обоє стали жертвами загравання з популізмом, що закінчилося для них швидким політичним самогубством. 

Перед референдумом вони були на вершині британської політики (Кемерон – прем'єр, Джонсон – мер Лондона), але зараз обоє політично мертві. Попри різницю позицій, результат той самий: Кемерон агітував за ЄС, а Джонсон – проти. 

Кемерон йде в тінь, бо розпочав усю історію з референдумом, прагнучи здобути політичні бали. І програв все, на що поставив. Джонсон пішов тим самим шляхом, але з іншого боку. Однак, вигравши референдум, відчув, що його «здають» власні партнери по партії. І відмовився бути прем'єром. 

І тут починається важливий процес: консерватори мають обрати нового лідера партії, який буде і новим прем'єр-міністром. Найвірогідніша кандидатура зараз – це Тереза Мей, міністр внутрішніх справ (home secretary). 

Під час кампанії вона – хоч і не дуже голосно — займала позицію проти виходу Британії з ЄС. Однак «як міністр внутрішніх справ вона також виступала за те, щоб обмежити імміграцію в Велику Британію», — говорить у розмові з Громадським Ґуллівер Креґґ, журналіст каналу France 24. «Тому вона може бути прийнятною навіть для тих, хто виступає за вихід Британії з ЄС», — додає журналіст. 

Зараз Мей говорить, що думку народу потрібно поважати, і «Брекзит" потрібно сприймати всерйоз, — але невідомо, що буде тоді, коли вона ймовірно очолить уряд. 

«Якщо Тереза Мей стане лідером Консервативної партії, не виключено, що вона змінить позицію», тобто виступатиме проти виходу Британії з Євросоюзу, додає Креґґ. 

Демократія проти демократії 

Прибічники того, аби Велика Британія залишилася в ЄС попри результати референдуму, обмірковують різні сценарії уникнення сумних наслідків розколу. У певних частинах британського суспільства є розуміння того, що референдум був помилкою, перемогою популізму.  Відсутність плану Б у прибічників «Брекзиту» та їхні вагання після оголошення результатів лише посилює ці настрої. 

Девід Кемерон чітко дав зрозуміти, що активувати 50 статтю Лісабонського договору (формально це почне процес виходу) має його наступник на посаді прем’єр-міністра. 

Хто б не очолив уряд, він або вона опиниться перед подвійною небезпекою.  З одного боку, новий прем’єр муситиме  взяти на себе політичну відповідальність за виконання рішення щодо виходу з ЄС, яке призведе до багатьох негативних наслідків у короткій перспективі. З іншого боку, оскільки рішення  було прийняте на всенародному опитуванні, то відмова від визнання  результатів референдуму означатиме відмову від демократії. 

Виходом може бути розпуск Парламенту, який може зробити необхідними нові вибори. 

Є два варіанти, як це зробити, стверджує у розмові з Громадським Ґуллівер Креґґ, журналіст каналу France 24. По-перше, Торі можуть оголосити недовіру уряду, і тоді відбудуться нові вибори.  Але цей сценарій є малоймовірним. 

По-друге, сам парламент може проголосувати за нові вибори – рішення вважатиметься ухваленим, якщо «за» проголосують дві третини депутатів. Цей сценарій є можливим, якщо новий лідер підтримує цю ідею і погодиться пожертвувати особистими політичними амбіціями заради того, аби Велика Британія залишилася в ЄС. 

У разі нових виборів політичні сили матимуть можливість чітко заявити свої позиції щодо ЄС та розгорнути передвиборчу кампанію за ЄС. 

Громадяни, відповідно, матимуть можливість голосувати та обрати політичну силу, яка матиме проєвропейську позицію. 

Якщо відбудуться нові вибори, на яких переможе проєвропейська сила, новий прем’єр матиме підстави відмовитися від виконання рішення референдуму. Він зможе апелювати до демократичного обрання нової політичної сили, яке виглядатиме як усвідомлення помилок прямої демократії 23 червня. 

В цьому сценарії багато «якщо», та він залишається ймовірним виходом з ситуації. 

Але ці речі знову викликають загальніші дискусії. Про те, чи не звертається демократія проти себе самої, коли стає заручницею популізму? І як розподілити в сучасних складних суспільствах ролі прямої демократії і представницької демократії

Іншими словами, про що можуть висловлюватися громадяни на референдумі, а про що рішення мають ухвалювати їхні представники у парламентах та урядах? Які можуть одночасно бути і більш інформованими, і більш корумпованими. 

Прискорити чи уповільнити?

У всій цій конфігурації важлива позиція самого Європейського Союзу. Чи сприймати результати референдуму серйозно, і вважати, що він означає однозначний та безповоротний вихід Британії з ЄС? Чи радше думати над можливим варіантом участі Британії. Адже Європа і так є сьогодні «різношвидкісною»: можлива участь країн в одних форматах інтеграції, і їхня неучасть в інших. 

Сама Британія не була учасницею зони євро та Шенгенської зони. Тоді чому просто не звільнити її ще від деяких елементів євроінтеграції – наприклад, від свободи руху осіб всередині самого ЄС? У Британії звучать багато голосів на захист цієї позиції. 

Але тут маємо розбіжності в Євросоюзі. 

Домінантна позиція полягає в тому, що референдум треба сприймати серйозно. Тому потрібно відмовитися від переговорів про те, що Британія може «обрати» собі якісь елементи євроінтеграції. 

Утім, в ЄС є як табір тих, хто хоче прискорити «вихід» Британії з ЄС (це президент Єврокомісії Юнкер, керівниця європейської дипломатії Моґеріні, частково французи та німці, особливо німецькі соціал-демократи), так і табір тих, хто закликає рухатися обережно; до таких належить канцлер Німеччини Меркель, лідери східноєвропейських держав. 

І тут ЄС постає перед суттєвою дилемою. Бо виникають дві небезпеки «ефекту доміно». Якщо піти на поступки та наново домовлятися з Британією щодо її участі в ЄС, тоді інші країни також використають цю можливість. І через «референдуми» виторговуватимуть собі кращі умови. Жорстка позиція може відлякати тих, хто хоче піти тим самим шляхом. 

Але, з іншого боку, штовхання Британії на швидкий вихід із ЄС може розвалити саме Сполучене Королівство. Це може підняти хвилю сепаратизму: від'єднання Шотландії та північної Ірландії відкриє скриньку Пандори: вже інший «ефект доміно», цього разу хвилю сепаратизмів в інших країнах Європи. 

Одним словом, бачимо, що з процесом «виходу» Британії з ЄС не все так просто. І він точно затягнеться на роки. І складно прогнозувати, чим саме він закінчиться. 

Одне можна сказати: популізм у Європі став реальною загрозою і вже призводить до руйнівних дій. Його небезпеки все більше розуміють у самому ЄС. 

«Ми залишаємо ЄС, але стали ще більше європейцями – частиною хаотичної Європи, від якої нас мав би звільнити вихід з ЄС, — пише у своїй колонці британській журналіст Пітер Померанцев. — Частиною тієї Європи, яка потребує змін, на думку євробюрократів. Частиною тієї Європи, яка хоче вступити до ЄС, щоб змінитися».

Питання тільки в тому, чи у Європі є сили та вміння піднятися на захист самої себе. Від вірусу, який роз'їдає її зсередини. 

І який тільки на користь хижакам, які чекають за дверима.