«З одного боку — це слабкість, з іншого — сила»: троє братів Філімонових воюють у «Вовках Да Вінчі»

Сергій (Філя) Філімонов — ветеран «Азову», актор (зіграв головну роль у фільмі Олега Сенцова «Носоріг»), громадський діяч, а з початку повномасштабного вторгнення — знову військовий. Зі своїми побратимами, ротою «Гонор», приєднався до 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі». Філя — публічний і медійний. За його твітером стежать 54 тисячі підписників. Але в батальйоні він служить не лише з побратимами, а й з двома рідними братами. 29-річний Віктор Філімонов — аеророзвідник, 40-річний Олексій ходить із Сергієм штурмувати російські позиції.

Ми провели три дні з братами Філімоновими на фронті. Це історія про те, як це — коли брати — побратими.

«Кожного разу ми розуміємо, що ми можемо загинути»

«Ми зараз будемо заїжджати в село, яке ми звільнили. Перед цим ще три села звільнив наш батальйон», — розповідає Філя, кермуючи позашляховиком на Харківщині.

Торік батальйон «Вовки Да Вінчі» звільнив багато сіл Харківщини. Нині вони знову воюють в області — намагаються зупинити наступ росіян на Куп'янськ. У день нашого спілкування батальйон не має бойових завдань. Разом з іншими військовими Філя їде на тренування, про яке просить детально не розповідати, поки його не виконають. Але для Філі дуже важливо піти на нього разом зі штурмовиками, хоча, як заступник начальника розвідки батальйону, він і не мав би цього робити. Важливо, бо під час попереднього бою загинули його друзі і найкращі бійці.

«На останнє завдання — там, де хлопці загинули — я не пішов. Я управляв боєм зі штабу, і, можливо, це в мені совість говорить. Можливо, це я себе так обманюю. Мені здається, якби я пішов з хлопцями, все могло б бути інакше, тому на наступне завдання, яке ми розробили, я хочу піти самостійно», — говорить Філя.

У Сергія Філімонова є принцип — він ніколи не відправляє бійців на завдання, на яке не готовий піти сам. Коли завдання видається дуже важким і нереальним, іде з побратимами і показує, що воно таки реальне. У нього в групі були поранені, сам він був не раз поранений, але коли він з хлопцями — вся група завжди поверталася живою.

Щоразу, як він сідає в машину і їде на нуль, думає про те, аби ще хоча б раз побачити родину, думає про наступну поїздку додому, і що після проведеного вдома часу буде легше. Зустрічі з дружиною при надії та шестирічним сином через їхню нечастість завжди особливі.

«Перед кожною задачею всі віддають собі раду, що можуть не повернутися, і з сім'ями прощаються, і один з одним прощаються. У більшості військових все переводиться на чорний гумор, але це абсолютна правда», — каже Сергій.

Я запитую його, де він знаходить сили воювати далі, коли його побратими, як у згадуваному завданні, повертаються на щиті.

«Більшість військових втомились від війни. І всі ми хочемо поїхати до наших родин, усі ми хочемо ростити наших дітей, займатися цивільними хобі і просто жити звичайне життя, де ти не втрачаєш дуже близьких тобі людей і не хвилюєшся щодня, що тебе можуть вбити. Але варіантів немає. Якщо ми не будемо воювати тут, ми будемо воювати через деякий час у Києві, у Рівному, у Вінниці, у Львові», — відповідає Філя.

Олексій, старший брат

Не лише Філя, попри посаду, ходить із побратимами на штурми. Олексій Філімонов — найстарший із братів, який служить у «Вовках». Він став заступником командира роти «Гонор» після того, як Філю перевели в керівництво батальйону.

Ми приїжджаємо на тренування, яке проводить Олексій. Частина бійців стріляє, інша — вчиться керувати туреллю — кулеметом на колесах. «Вовки» слідкують за інноваціями, разом із розробниками намагаються за допомогою техніки зменшити втрати на полі бою.

Поруч із Олексієм його побратим Олександр Ябчанка — у минулому речник Міністерства охорони здоров'я, тепер — командир штурмового взводу, який і впроваджує всі ці інновації в батальйоні. Олексій жартома називає його «Доктор інноваційна смерть».

«Льоха був командиром. В усіх операціях, які були пов'язані з ризиком для життя, десь збоку завжди був Льоха, — розповідає Ябчанка. — Це традиція батальйону "Да Вінчі". Командир не відправляє людей кудись, командир веде людей за собою. Це дуже шляхетна історія — це історія, яка викликає повагу. У неї є і зворотний бік медалі. Це традиція Да Вінчі. Да Вінчі загинув. Ми втрачаємо найкращих».

Да Вінчі — легендарний командир Дмитро Коцюбайло, який заснував роту «Вовки Да Вінчі», яка під час повномасштабного вторгнення збільшилася до батальйону. 7 березня 2023 року він загинув під час артилерійського обстрілу в Часовому Яру. Після смерті Да Вінчі батальйон очолив його друг і заступник Юрій (Капуста) Капустяк.

Постать Да Вінчі дуже важлива для бійців. Як каже Олексій, Коцюбайло був одним з найпотужніших командирів, яких він знав, і його смерть приголомшила всіх. Після похорону бійці батальйону зібралися і вирішили, що мусять продовжувати справу, яку він започаткував.

Брати Філімонови теж продовжують. Олексій і Сергій, як командири, хоч і не повинні цього робити, але разом ходять на штурми. Олексій каже, що може хвилюватися за Сергія до чи після операції, але коли бій уже розпочався, він концентрується лише на тому, щоб не втратити холодність розуму.

«Я точно знаю, що його навички йому дозволять все зробити максимально правильно, максимально ефективно відпрацювати, і за нього я не хвилююся», — говорить Олексій.

«Ходити з братом на штурм, — додає він, — це висока довіра, надійність, але це і ризиково. Але коли ми поруч, ми відчуваємо підтримку один одного, ми впевнені. Відповідно — це набагато легше. Коли ми поруч — це спокійно».

Олексій — багатодітний батько. У нього чотири доньки, наймолодша народилася вже під час вторгнення. Я запитую, чи Філя не вмовляв його, як багатодітного тата, демобілізуватися.

«Це не привід демобілізуватися, це якраз привід бути тут, — відповідає на це Олексій. — Я це роблю не тільки для себе, також я це роблю в першу чергу для них, аби в майбутньому вони мали можливість жити в нормальній країні, в нормальних умовах».

Віктор, середній брат

Про те, що робити 24 лютого, брати домовилися заздалегідь. Для них було очевидно, що велика війна неминуча, говорить 29-річний Віктор Філімонов. Тому в день Х він поїхав в домовлене місце. Й ось він сидить у посадці під Куп’янськом і тримає в руках планшет до «Мавіка», на якому спостерігає за позиціями росіян.

Боєприпас приземляється десь неподалік, і звук прильоту лунає посадкою. Віктор роздивляється, звідки стріляє танк.

— Може звідти працює, дивись? — звертається він до свого побратима Афера, з яким працює в парі, і той нахиляється над планшетом.

— Ану, вище піднімися, — пропонує Афер.

— Ось, бачиш, де він перебуває?

Афер відповідає ствердно. Отримані дані передають у штаб.

До вторгнення Віктор працював айтівцем. «Як всі програмісти, сидів грав собі в "Доту" (комп’ютерна гра — ред.). Вигорів на роботі. Це як на відпочинок приїхав, тут легше, ніж на роботі», — каже Вітя.

Здивовано запитую, чи навіть у Бахмуті було легше. Віктор каже, що легше. У ті рідкісні моменти, коли немає прильотів і вильотів, тут, посеред лісу, на хвилинку може і справді здатися, що це відпочинок на природі. Але черговий вибух швидко розвіює цю оману.

На відміну від інших братів, Віктор інтровертний і менш балакучий. Афер каже, що спочатку вони дуже мало спілкувалися, лише з часом розговорилися. Тепер разом моніторять позиції росіян з коптерів.

Дронами Віктор раніше не цікавився. Та й не дуже обирав, у який підрозділ піти.

«Треба було політати, я вирішив, що можна було політати», — розповідає Віктор.

Тепер він літає і тоді, коли брати йдуть на штурм. Як аеророзвідник, спостерігає, як розгортається бій. Як і Олексій, під час бою за братів не хвилюється.

«Концентруєшся на роботі — звикаєш до всього», — небагатослівно відповідає Віктор.

Сергій (Філя), молодший брат

Для Сергія, на відміну від братів, це не перша війна. Він воював у 2014—2015 роках з «Азовом». Мама не мала жодних сумнівів, що він одразу піде на фронт, якщо росія вторгнеться. Так само і Філя не сумнівався, що Льоха і Вітя підуть воювати.

«Вітя на рік старший — ми жили одним життям. Ми разом дуже багато билися проти одних хлопців у школі. Льоша все життя був для мене прикладом у багатьох питаннях», — розповідає Філя.

Після школи Віктор пішов до політехнічного ліцею і зацікавився програмуванням, Сергій — вільною боротьбою, став футбольним фанатом і громадським діячем. Їхні шляхи розійшлися, аби знову зійтися у 2022 році. Шкільні бійки змінилися боями з росіянами.

«У мене брати добре воюють. Вітя дуже великий фахівець у дронах. Куди б ми не приїхали, всі оцінюють його роботу дуже високо», — каже Філя.

Коли ж з Олексієм він іде на штурм, то хвилюється за нього, але так само, як і за інших побратимів.

«Це з одного боку — слабкість, з іншого боку — сила, бо я на 100% впевнений і будь-яка задача не здається неможливою», — говорить Філя.

Але це не єдині його брати. Сім'я Філімонових велика: у них п'ятеро братів і дві сестри. До війни залучені так чи інакше всі, розповідає Філя. Найстарший брат, теж айтівець, який живе у Сполучених Штатах, фінансово допомагає. Мама волонтерить. Молодший брат, як каже мама, «не народжений для війни», і хоча Філя її розуміє, але не виключає, що і йому доведеться воювати. Протягом дня, який ми проводимо разом, Сергій не раз повторює, що воювати з часом доведеться всім.

«Мені не хотілося б цього, але правда така. Тих людей, які не готуються до війни, які думають, що їм буде досить писати схвальні коментарі і ставити лайки в інтернеті, і війна пройде десь поруч, тільки не в них, я хочу засмутити: скоріше за все воювати доведеться всім. І чим раніше ці люди зрозуміють, чим раніше почнуть до цього готуватися, тим легше потім буде воювати їм, тим більше шансів у них буде вижити, тим більше шансів у нас буде зберегти країну», — каже Сергій.