З простору відкритих майстерень — у простір домашніх обіймів. Історія архітекторки та урбаністки Анни Пашинської

Стати корисним

Зручний темний одяг і теплий светр, накинутий на плечі. Все в образі Анни Пашинської підкреслює практичність, зручність і простоту. Це також і про її організацію MetaLab, в офісі якої ми зустрічаємося. Від початку повномасштабної війни під керівництвом Анни команда архітекторів, дизайнерів та урбаністів відновлює гуртожитки й муніципальні будівлі для тих, хто втратив домівку.

24 лютого учасники та учасниці команди гортали стрічку новин і почувалися «супербездієвими». Трохи згодом обговорювали, як допомогти людям із житлом. Так виникла ідея шукати великі неробочі приміщення, наприклад гуртожитки, і добудовувати чи відновлювати їх.

«У мене збереглися відео, як наша Таня з Назаром їздили в гуртожитки, як поверталися й розповідали, що викладачі вже почали там робити ремонт. І що в них мало грошей, а ми можемо допомогти», — пригадує Анна.

Почали з університетського гуртожитку площею 2300 квадратних метрів, який не використовували понад п'ять років. За шість тижнів відремонтували 24 кімнати, спільні простори та заселили 170 людей. Тоді над проєктом працювали понад 100 волонтерів із різних міст України.

«Ми просто купили кілька шпателів, якісь фарби. Протягом перших двох місяців щодня були “на будові” і все робили самі».

Уже потім, коли кількість об'єктів зросла до чотирьох, команда розширилася й організація змогла перейти в офіс.

Так стартував проєкт відновлення ще трьох об'єктів площею 5600 м² в Івано-Франківську та Кам'янці-Подільському, який назвали Co Haty — «Спільний дім». Два об’єкти планують здати в експлуатацію до кінця року.

Кожну кризу переживаємо в плюс

Після 2014 року з фінансуванням було складно, розповідає Анна. Кошти на інфраструктурні проєкти виділяли переважно для відбудови сходу. Після 24 лютого, коли люди стали масово переїжджати на захід України, залучати гроші стало легше. А втім, це треба вміти робити.

«Це насправді цілий підрозділ, який займається лише фінансуванням. І це не просто додаткове знання англійської та інших мов. Тут багато викликів. Але це саме те, що ми знали й уміли до війни», — пояснює Анна.

Заявки на фінансування житла для переселенців почали писати ще з перших днів повномасштабного вторгнення, однак гроші надійшли тільки через п'ять місяців. До того часу організація покладалася на друзів та волонтерів.

«Ми кожну кризу переживаємо в плюс. Почалася пандемія — ми виросли. Почалась повномасштабна війна — виросли. Складається враження, що ми весь цей час готувались до того, що зараз робимо. Ми вчилися залучати кошти, практикувались у роботі з людьми, проєктуванні та франчайзингу. Зараз ми робимо те, що вже вміємо. І тільки через це нам усе вдається».

Відкриті майстерні

Офіс MetaLab розташований на території колишнього заводу «Промприлад» в Івано-Франківську. 2017-го тут з’явився інноваційний центр «Промприлад. Реновація» — комунікаційний майданчик між громадським сектором, владою та бізнесом.

Заходимо в один із корпусів, де Анна з командою облаштувала відкритий цех «Парасолька». Це своєрідний мейкерспейс для дизайнерів, архітекторів та виробників. Його ще можна назвати «спортзалом для митців» — купуєш абонемент і працюєш на потрібному тобі верстаті.

«Це болюча точка для архітекторів та дизайнерів. Ти часто щось хочеш зробити, потестувати, але великі виробництва майже ніколи не візьмуть від тебе замовлення на якийсь один чи декілька зразків. А це простір, де можна багато експериментувати», — пояснює Анна.

У просторому приміщенні є вісім майстерень, де розташовані станки з обробки дерева та металу, перероблення пластику, є відділи кераміки, текстилю, електроніки. До війни тут почали проводити воркшопи для дітей, навчали дорослих лагодити старі речі, і так популяризували ідеї сталого розвитку та свідомого споживання.

За час своєї діяльності майстри «Парасольки» відновили стіл, стільці, крісла з актової зали «Промприладу», світильники, верстак, який будуть використовувати як станцію електроніки.

Формат відкритих майстерень, коли архітектори та дизайнери в них створюють свої розробки, Анна вперше побачила у Відні. Там дівчина навчалась і працювала. Тоді подумала, а чого б таке не започаткувати в Україні?

«Одного літа я переїхала для того, щоб просто спробувати частково тут пожити й попрацювати. Ніколи так і не повернулася назад до Відня. Відтоді ми разом із командою розвиваємо майстерні та публічні простори у Франківську».

Від початку війни у мейкерспейсі MetaLab митці працюють і над створенням комфортного особистого простору для переселенців.

«Ми збагнули, що особисте житло — це хоч і проста, зрозуміла, утилітарна річ, але здатна забезпечити дуже багато інших процесів, завдяки чому люди не виїжджатимуть за кордон. Наприклад, до нас у майстерні переїжджав швейний бізнес, де працюють 30 людей. А це означає, що треба десь поселити 30 сімей. Тож нам було очевидно, що потрібно займатися житлом, бо його не вистачає. Особливо безплатного або недорогого», — так Анна пояснює, чому після початку повномасштабної війни організація вирішила займатись інфраструктурними проєктами.

За планами будівля, яку продовжують відновлювати, має стати інноваційним простором. Зараз тут розташований цех, а згодом будуть проводити тренінги, влаштовувати майстер-класи для підлітків, організовувати конференції, облаштують майстерні та кафе.

«Це буде своєрідна Кремнієва долина у Франківську».

«Ми не знали, що це нереально, тому зробили»

Далі йдемо «на будівництво» — до гуртожитків, які ремонтує команда Пашинської. Більшість робітників тут — жінки. При вході зустрічаємо Елю. Анна каже, що завдяки їй «дівчата мають гарні нігті — попри те, що працюють на будові».

Робота кипить: одні міняють труби опалення, інші шпателями здирають зі стін стару штукатурку. Працівниці показують нові меблі — практичні та зручні: їх створили місцеві підрядники.

«Наш улюблений вираз: ми не знали, що це нереально, тому зробили це», — каже Тетяна, сестра Анни.

«Більшість дівчат із нашої команди вміють працювати з деревом, різними інструментами, варити метал. Ці навички дозволили нам у перший день війни сказати: ок, ми починаємо. Бувало таке, що заходжу на будову, і ніхто навіть припустити не може, що я вмію щось робити руками. Особливо те, що пов'язано з важчими будівельними роботами. Натомість я починаю пояснювати й показувати, як щось можна зробити», — доповнює Анна.

Цеглою та цементом, каже Анна, її лабораторія споруджує не лише стіни і ремонтує не тільки стелі. Йдеться про значно більше — те, чого не помацаєш руками.

«Хоча ми й архітектори і займаємося будівництвом, я вважаю, що ми впроваджуємо й культурні зміни. Це про партиципацію — культуру співучасті, спільнотворення і загалом про демократичне суспільство. Це наша мета — показати українцям, що ми можемо здійснити всі разом, покайфувати і зробити ще». 

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Матеріал створено у співпраці з проєктом ООН Жінки «Реформи децентралізації та безпека в громаді: трансформаційні підходи до гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в Україні», що фінансується Урядом Данії. 

Над матеріалом працювали: журналістка Леся Пиняк, редакторки Христина Коціра та Вікторія Бега, дизайнерка Тетяна Костік, креативна продюсерка Анна Соха.