«У моєї жінки – Путін головного мозку! Ми вже чотири роки з нею не розмовляємо!» – кричить у плацкарті емоційний мешканець окупованого Донбасу. Він закликає сусідів по вагону голосувати тільки за кандидата від націоналістів, хоча сам на дільницю не поїде: з непідконтрольної Україні території вибиратися надто складно. «Так ви ж зі Львова», – закидає жіночка. «Я?! Та я корінний донський казак! Я україномовний росіянин!», – обурюється дядько.

У сусідній плацкарті їде так само проукраїнськи налаштована його землячка з невизнаної Луганської псевдореспубліки: «Якби тоді приїхали політики, якби пояснили, що у вас, люди, пенсії ніякої не буде, то не було б ніяких референдумів!».

«Швидкий нічний» потяг «Ужгород – Лисичанськ» насправді йде з крайнього Заходу на крайній Схід неабияк довго: понад 31 годину.

Колян Пастико з Hromadske.doc проїхав лише з Києва на Луганщину і назад, але й за півмаршруту наслухався в поїзді таких історій, що вистачило б на цілий серіал. Про що говорять його пасажири, Громадське пропонує послухати перед першим туром президентських виборів.

Поділитись: