Захоплення луганського СБУ: З чого почалась війна в Луганську, і хто за це відповідає

Зараз дехто з ЛНРівських «чиновників» називають захоплення будівлі обласного СБУ датою створення «Луганської народної республіки».

Громадське поговорило з безпосередніми учасниками подій 6 квітня 2014 року, спробувало з’ясувати, чи хтось відповів за здачу бойовикам державних установ Луганська? Також наші співрозмовники спробували змоделювати, як би розвивалися події, коли б СБУ вдалося відстояти.

Євген Васильєв — член благодійного фонду «Восток-СОС», який заснували переселенці з Луганської області та Криму. Допомагає мешканцям сірої зони. Живе в Києві. Під час захоплення луганського управління СБУ був активістом «Громадського сектору» — організації, що була рушієм тамтешнього Євромайдану:

«Нас 30 — 40 людей збиралось в Луганську на вихідних, коли в Києві тривав Євромайдан. В будні теж збирались, слухали музику, проводили різні лекції. Збирались біля пам’ятника Шевченку. Коли захопили ОДА ми почали збиратись біля СБУ.

Перше серйозне зіткнення в нас було 9 березня. Того дня мітингів було два: наш і антимайданівців. До цього на антимайдан приходило людей 5 — 6, а тут їх звезли з усієї області автобусами. Там були Клінчаєв (депутат-регіонал Луганської обласної ради), Харитонов («народний губернатор» Луганщини), комуністи, молода гвардія. Нас розділяли зо 30 міліціонерів. Без кийків, щоб не провокувати. Єдиний, хто впродовж всього часу нам допомагав, — це Наконечний. Він спас наш прапор, і забрав його, коли хотіли розірвати. Ми мали прапор — метрів 50».

Андрій Наконечний — полковник луганського обласного управління Національної поліції, керівник відділу слідчих інспекторів. Живе в Сєвєродонецьку. Під час захоплення СБУ Наконечний був начальником громадської безпеки Ленінського (центрального) району міліції міста Луганська. Він єдиний серед міліцейського керівництва намагався допомогти євромайданівцям під час протестів:

«О 12-й годині збирався Євромайдан, потім на протилежному боці збирались афганці, потім Хохлов — колишній комуніст. Нам реально не вистачало людей. І було ж ухвалено рішення: на масових заходах після подій на Майдані заборонити використовувати спецзасоби — ні газу, ні щитів, ні кийків. Що ми могли робити? От 9 березня проводився захід проукраїнських сил. Ми бачимо, що в наш бік починають бігти люди з держаками від лопат — не менше тисячі. Ми за 5 хвилин людей ледве вивеи звідти (активістів Євромайдану, щоб на них не напали проросійськи налаштовані люди — ред.). У березні 2014-го до нас прикомандирували додаткові сили, але й цього було замало».

Проросійський мітинг у Луганську 5 квітня 2014 року, за день до захоплення будівлі СБУ. Фото: Roman Pilipey/EPA

Євген Васильєв, активіст «Громадського сектору» Євромайдану Луганська (2014):

«6 квітня був велопробіг. Нас охороняв патруль на двох машинах ДАІ — попереду і позаду. Коли ми перед тим вранці вішали синьо-жовті стрічки на паркан посеред дороги — міліції поруч не було. Потім в цей день луганська «Зоря» зіграла з львівськими «Карпатами». Ми всі були на матчі. Міліції на стадіоні не було, хіба що десь навколо ходили, бо тоді було заборонено силовикам перебувати на матчах.

Коли ми були на матчі хтось подзвонив і сказав, що захопили СБУ. Після футболу ми всі пішли подивитись.

Коли штурмували СБУ 6 квітня теж було небагато міліції, людей 40-50. Вони вже були зі щитами, в шоломах, стояли і розмовляли, а потім опа! — і натовп зайшов. Нікого навіть не били, один міліціонер постраждав, там йому надали медичну допомогу, вони (міліціонери — ред.) навіть ніякого спротиву не виявляли, нікого не затримували тоді».

Кордон правоохоронців біля будівлі Служби безпеки screenshot з відео 

Надання медичної допомоги постражданолу міліціонеру screenshot з відео

Андрій Наконечний, начальник громадської безпеки Ленінського р-ну міліції Луганська (2014):

«До 6 квітня ми не охороняли СБУ. Це ж окрема структура. Була заявка на пішу ходу, але не в день матчу. Однак почався рух з боку адміністрації. Ми почили думати — зараз буде захоплення адміністрації. При цьому Хохлов, проводячи акцію, — не знаю, чому і як він так зорієнтувався, — сказав у мікрофон, типу, народ, а давайте-но підемо до СБУ!

Ми врешті підійшли до СБУ — в шерензі вже стояли співробітники міліції. Дві колони протестувальників зійшлись. Афганці мали бойовий досвід, а зі сторони Хохлова — старі, жінки і діти. І так вони поперли вперед. У натовпі кричали, що пішов газ. Звідки він міг піти?

Одного нашого контрактника забрала швидка — він вдарився шиєю об щит. Слава Богу, залишився живим. А скільки міліціонерів постраждало того дня, не скажу, не пам’ятаю».

Розмова міліціонера з журналістом під будівлею СБУ. 6 квітня 2014 року:

— Ти на СБУ був?

— Був, хвилин 15 тому.

— Зараз його вже нема, позбивали плитку.

— Так, а чого ви їх не розганяєте?

[....]

— Так що вони всередину зайшли?

— Та да, я ні разу не бачив, щоб пластикові двері знімались за 20 секунд.

— Так а чо ви автозаки не підвозите? Нічого не робите?

— Нема команди, нема.

 Олександр Петрулевич, генерал-майор СБУ в запасі. Живе в Києві. 6 квітня 2014 року був начальником СБУ в Луганській області:

«Коли почався переший штурм, весь мій особовий склад підняли по тривозі, звісно. Дехто просто втік. От вам приклад, близько 40 людей з них (з луганського управління СБУ — ред.) зараз служать в «МГБ ЛНР».

На 6 квітня ніхто не збирався захоплювати СБУ. За нашими оперативними даними, це планувалося на травень. Готувався до цього весь Південний Схід. 5 квітня ми затримали офіцера Генштабу Росії — такого собі Баннаха, який приїхав з інспекцією. Він доповідав (своєму керівництву — ред.), а ми це контролювали. Повідомляв, що нічого ще не готово, — більш-менш у Луганській області, а в Харкові і навіть в Донецьку геть не готово.

Місцеве керівництво МВС влаштовували загони козаків. Це була самооборона від нової київської влади. А Гуславський (начлаьник МВС луганської області на момент захоплення СБУ — ред.) був людиною Єфремова. Я знав усіх командирів силових підрозділів в області — і прикордонників, і військові частини, з усіма спілкувався. Але не було такого завдання (захищати СБУ — ред.)

У мене нічого не було — ні черемхи, ні зривпакетів, ні особового складу. Якщо подивитись на закон про міліцію, хто відповідає за охорону громадського порядку? Не СБУ. Хто охороняє адміністративні будівлі, і на кому стаття кримінального кодексу? На МВС».

Будівлю СБУ швидко захопили, особливого опору міліція не чинила screenshot з відео

Сергій Корсунський — обвинувачений у створенні та участі в терористичній організації «ЛНР», випущений з-під варти у серпні 2016. Справа проти нього закрита. Живе в Одесі. 6 квітня 2014 року був правою рукою Валерія Болотова — на той момент лідера проросійського руху «Антикризовий штаб», який згодом став першим очільником «ЛНР:

«СБУ і МВС мали прямий стосунок до озброєння людей, здачі будівлі зі зброєю, здачі районних відділків. Зброярень всіх районних відділків і, зокрема зброярню захопленої будівлі обласної СБУ, в якій було 2 тисячі автоматів, 2,5 мільйони патронів.

У підозрі від СБУ щодо мене написано, що я брав участь в організації і захопленні будівлі. Хоча їм достеменно відомо, що я туди потрапив 8 числа за санкцією керівництва СБУ. Як це все відбувалось я розпитував у людей, які там були і все це бачили. Ящики були завезені невідомо звідки з двома сантиметрами пилу, а зброярня чистенька. Тобто, люди підтверджують, що зброю туди завезли звідкись. Це були автомати військові, а не міліцейські, як кажуть. Новенькі, з прикладами, які не складаються.

Не знаю, можливо, завтра скажуть, що це ФСБ завезло зброю. Може, їм підкинули. Але в свою зброярню, хто міг цю зброю завезти? І нею озброїлись ті, хто туди зайшли 6 квітня».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ситуацію в Луганську розхитувала тодішня київська влада і місцева еліта» — права рука Болотова в «ЛНР»

Євген Васильєв, активіст «Громадського сектору» Євромайдану Луганська (2014):

«Наступного дня всі ходили вже дивитись на СБУ. Більшість — п’яні з автоматами. До штурму ж автоматів не було. Всі будівлі були захоплені без зброї.

А вже після СБУ захопили ОДА, прокуратуру, суд апеляційний, єдине, що не було захоплено це МВС — міське і обласне управління. Розмовляли там з хлопцем з внутрішніх військ під СБУ. Він казав, що їм жодних наказів не дають, а «беркутівці» їм казали: тільки спробуй зроби щось, я тобі по голові дам. Так що міліція там була набором статистів».

Усі будівлі у Луганську були захоплені без зброї (на фото - барикади біля захопленої будівлі СБУ у квітні 2014 року). Фото: Anastasia Vlasova/EPA

Андрій Наконечний, начальник громадської безпеки Ленінського р-ну міліції Луганська (2014):

«Мені дзвонили люди зсередини будівлі і казали, що хочуть відкрити зброярню. Я одразу доповів керівництву. Після захоплення СБУ в руках в людей, які це зробили, опинилось кілька тисяч автоматів Калашникова, снайперські гвинтівки, маса боєприпасів до них, гранати, кулемети. А в в чотирьох відділках міліції Луганська — лише по чотири вкорочених автомата Калашникова. Як ви думаєте, навіть, якби захотіли співробітники міліції відбити цю будівлю, щоб було? Полягли б люди та і все. Я бачив всі ці ящики, я заходив в СБУ після захоплення, я був в переговорній групі — це була маса зброї». 

Олександр Петрулевич, начальник СБУ в Луганській області (2014):

«Ми робили свою роботу. Затримали шестеро людей. Серед них був Рельке — громадянин Німеччини, Олексій Карякін — вони були в цій зв’язці з росіянами. Ми їм висунули обвинувачення у державній зраді. Швидко заарештували ще 5 квітня. І от 6 квітня штурмували СБУ ніби, щоб їх звільнили.

А коли їх того ж дня Гуславський звільнив з-під варти — пішов знову штурм СБУ. Ми виявили весь розвідланцюг — матка їхня була навіть не в Донецьку, а в Луганську — звідти все мало початись. Ми цим займалися, намагалися ліквідувати. А будівля, як то кажуть, в зарплату не входила.

Там фігурували і люди з Києва. Але зараз триває слідство, порушено низку кримінальних справ. Ці люди зараз при владі в Києві. Я проходжу в цій справі свідком, було порушено ще дві справи щодо захоплення будівлі, спочатку військова прокуратура розглядала, а потім і цивільна. І наші дії (СБУ - ред.) були визнані законними.

Щоб захистити будівлю, мені треба було поставити кулемети і розстріляти людей, які штурмували. А відбувалося все так: попереду йшли жінки, діти і старі. В парку неподалік ходили жінки з дитячими візками. Їм просто цікаво було — як цирк. Єдиний спосіб — вести автоматно-кулеметний вогонь, правильно? Треба було кілька рядів штурмувальників вбити. Покажіть мені хоч один нормативно-правовий акт, який би це дозволяв».

Андрій Наконечний, начальник громадської безпеки Ленінського р-ну міліції Луганська (2014):

«Після 7 квітня впровадили режим АТО і дозволили використовувати зброю. Але якби пролилась кров — дружні війська РФ ввійшли б сюди під іншим приводом».

Євген Васильєв, активіст «Громадського сектору» Євромайдану Луганська (2014):

«Це був момент, коли ще не було президента, і ніхто не хотів брати на себе відповідальність. Привезли якийсь спецназ, вони вийшли біля СБУ покурили і поїхали на базу. Гуславський певно боявся віддавати накази.

В Києві мене потім викликали до генпрокуратури. Запитували якісь загальні речі, чи бачив, як розповсюджувалась зброя і як з СБУ виносились документи».

Бойовики у захопленій будівлі Луганського управління СБУ 11 квітня 2014 року. Фото: Anastasia Vlasova/EPA

ДОВІДКА: Генеральна прокуратура України порушила справу за фактом захоплення будівлі Управління Служби безпеки України в Луганській області. І Петрулевич, і Васильєв проходять у ній свідками.

В тій же справі свідком є і генерал-майор міліції Володимир Гуславський, який на момент захоплення СБУ очолював управління МВС в Луганській області. Від інтерв’ю Громадському він відмовився, посилаючись на таємницю слідства.

Сергій Корсунський був звинувачений у захопленні будівлі СБУ. Частково свою провину він визнав, але тільки в частині про його участь у створенні «ЛНР». Справу проти нього закрито, і зараз він на волі.

У сприянні захопленню СБУ звинувачують також Олександра Єфремова, екс-нардепа від Партії регіонів. Справа проти нього слухається в Старобільському районному суді Луганської області.

Військова прокуратура не виявила в діях Гуславського і Петрулевича недбалості чи бездіяльності у виконанні службових обов’язків чи.

Валерій Болотов, перший ватажок «ЛНР», помер 27 січня 2017 року від серцевого нападу в квартирі в Москві. Є версія, що його отруїли.

Геннадій Ципкалов, один з організаторів захоплення СБУ, другий прем’єр-міністр «ЛНР», у вересні 2016-го затриманий за спробу держперевороту в тій же «ЛНР». 24 серпня 2016 знайдений повішеним в камері СІЗО в Луганську. Його соратник Олексій Карякін, екс-спікер парламенту «ЛНР» казав, що самогубство було постановкою.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram