Згадати все: 2000-ні в піснях «Бумбокс»

«Бумбокс» — історичний гурт. Не тільки тому, що може зібрати київський Палац Спорту. І навіть не тому, що «Бета-каротин» і «Вахтерам» чули всі. Пісні Хливнюка і команди — про епоху бумбоксів, dial-up інтернету й міліцейських бобіків. За ранніми текстами гурту можна вивчати історію України 2000-х, можна зібрати цілий музей зі згаданих там речей. Щось таке ми і зробили напередодні двох ностальгічних концертів «Бумбокса» (19 і 20 листопада в Sentrum), де гурт зіграє перші три альбоми.

Поки японські школярі гралися зі справжніми тамагочі (та спарювали їх через ІЧ-порт), українські діти страждали через китайський самопал. Мало того, що звірята будили вночі, вимагаючи їжі чи ігор, так ще й окремі екземпляри могли відкинути ласти назавжди. Без reset’a. Справжнє фаталіті.

О-оу. Знайомий звук, правда? Винахід ізраїльських військових зробив чималий внесок у життя української молоді — SMS та дзвінки серйозно били по кишені (якщо це не були дзвінки по 2 секунди в пакеті DJUICE), а постійно бути на зв’язку дуже хотілося. А ще хотілося випендритися, тому деякі хизувалися 5-значним номером чи особливо вдалим набором цифр.

Мода на бумбокси прилетіла в Україну разом з модою на американський хіп-хоп 90-х. Портативний музичний центр йшов у комплекті з широкими джинсами, кепками набік та 50 Cent на репіті. Щоправда, навіть ті, хто таки випросив у батьків бумбокс (чи заробив сам), рідко відключали його від мережі — він жер багато батарейок, та й носити було незручно. Так і жили, розповідаючи друзям про крутий «одомашнений» бумбокс.

Ну, ви самі все знаєте.

На початку 2000-х Че Гевара переслідував кожного підлітка чи студента (майже як Ленін часів СРСР). Дивився із портрета на стіні, з'являвся на гіфках та в рекламних кампаніях. Особливим попитом чомусь користувалося зображення Команданте в образі растамана, а от оригінальний портрет був створений Джимом Фіцпатріком ще у 1968 році.

У 1999 році Бред Фіцпатрік заснував блог-платформу Livejournal, яка раптом стала дико популярною на пострадянському просторі. Туди збіглися всі — люди, що вважали себе письменниками та фотографами, мандрівники і дівчата з натовпами залицяльників. Особливо популярні персонажі стали «тисячниками», як ibigdan чи aqua-snezhok.

Журнал «Maxim» — «самый читаемый мужской журнал в Украине» (за словами на обкладинці). Напівголі дівчата з телебачення, анекдоти і обов'язкове підліткове відчуття, ніби ти вже зовсім дорослий. У журналу була не така «порнографічна» репутація, як у Playboy, тому продавчині менш осудливо дивилися на тих, хто його купував.