Ярослав Лодигін вже три місяці як генеральний продюсер Суспільного телебачення. Ще він — співзасновник радіо «Аристократи», кінорежисер, який зняв фільм «Дике поле» по роману Сергія Жадана «Ворошиловград». В червні цього року Ярослав став членом Європейської кіноакадемії. 

Громадське зустрілося з Ярославом Лодигіним і поговорило про те, як він потрапив на Суспільне, про важливість успіху Суспільного для людей та країни, про виробництво серіалів та фільмів і копродукцію з міжнародними каналами. Про найрейтинговішу програму Суспільного, неповагу до аудиторії і про його оцінку прокату фільму «Дике поле», про те, який з нього вийшов режисер — дивіться в програмі «Почую кожного».

«Почую кожного» з Олексієм Тарасовим — інтерв'ю з людьми, які нас надихають і змушують забути про погане. Спортсмени, актори, художники, музиканти — щоп'ятниці о 21:15.

Головне, чому ми зустрілись, — ти став новим генеральним продюсером Суспільного телебачення.

Так, першим продюсером, бо до цього такої посади не було. Була інша структура, все по-іншому називалось.

Тобто ти є плодом реструктуризації?

Я сподіваюсь, що я є плодом чогось іншого. Але без цієї реструктуризації моєї поточної посади не з’явилося б. Я ще не став штатною одиницею.

Генеральний продюсер Суспільного телебачення Ярослав Лодигін під час інтерв'ю, Київ, 8 липня 2019 року
Фото:

Громадське

Ти працюєш за договором?

Так. 

Коли ти дізнаєшся, яка зарплата, потім вже треба погоджуватись на все інше.

Знаєш, є такий міф, що в НСТУ — маленькі зарплати. Дійсно, там є дуже маленькі зарплати. Але основний тренд останнього часу — це дотягнути їх до ринкового телевізійного рівня.

Як ти тут опинився? Тому що це дуже амбітна штука — сказати собі, що я можу змінити систему Суспільного телебачення, яке завжди недофінансовувалось. 

Ми зустрілись узимку з Зурабом Аласанією, за тиждень до того, як його звільнили. Я написав йому, шо я тиждень дивився UA:Перший і там немає чогось, за що може бути соромно. Я написав йому після якоїсь програми Майкла Щура. Мені реально було смішно. Я давно не дивився канал, і тут — такий прогрес.

Тобто це не харківські зв’язки?

Ми познайомились уже в Києві. Зураб був шанувальником радіо «Аристократи». Він багато приходив як гість. З тих пір ми так товаришуємо. Ми зустрілись, я просто хотів сказати йому слова подяки, дізнатись, як справи. Він спитав, чим я зараз займаюсь. Я як раз займався тим, що думав, що мені тепер робити, коли ми вирішили відкласти виробництво фільму «Інтернат».

Це за романом Сергія Жадана.

Відклали, тому що з продюсером не змогли знайти рішення мовного питання.

Я знаю, що у тебе сценарій російською.

Він і російською, і українською, і суржиком. Він був написаний за чіткими інструкціями Жадана, який у себе в романі дуже чітко писав, якою хто мовою та говіркою розмовляє в цьому романі. Звичайно, історія про російськомовного вчителя української мови на Донбасі має бути здебільшого російськомовною.

Добре, ви відклали проєкт, а там Зураб каже, що у них є така вакансія?

Я написав стратегію, візію, як я бачу це. Я все більше відчуваю, що тут (на Суспільному) треба бути і не тільки мені. Поки я займався цифровими медіа, «Аристократами» та знаходився в своїй резервації, я думав, що телебачення померло.

А тут телебачення перемогло на виборах.

Я зрозумів, що можна скільки завгодно знімати раз на 3 роки фільмів, але ми як суспільство знаходимось перед величезною загрозою. Враховуючи те, що з ринку, я маю на увазі, — з телевізійників ніхто не хоче йти сюди. Люди досвідчені, які б могли зробити дійсно круте суспільне телебачення, за різних причин сюди не приходять.

Чому вони не приходять?

Перше — це зарплата. Генеральний телепродюсер українського телеканалу — це від десяти тисяч доларів зарплата.

Тобто, ти думаєш, що немає таких ідеалістів, які розуміють загрози для суспільства?

Вони, може, розуміють, але для них на першій позиції гроші. Якщо ти працюєш багато років, отримаєш десять, двадцять, тридцять, п'ятдесят, а тут тобі пропонують сто тисяч гривень. По-друге, ця компанія з’явилася не два роки тому, вона з’явилася на базі державного телебачення УТ-1. Будь-який телевізійник вийшов з цієї будівлі, з «олівця». Наприклад, «1+1» як канал.

Генеральний продюсер Суспільного телебачення Ярослав Лодигін та журналіст Олексій Тарасов під час інтерв'ю, Київ, 8 липня 2019 року
Фото:

Громадське

Ти працював на телебаченні ведучим, але ти не продюсував.

Не продюсував. Я був ведучим, сценаристом, диктором.

Які перші завдання перед тобою стоять? Що ти маєш зробити зараз? В перші місяці.

Мені б дуже хотілось, щоб до кінця року у нас з’явилась можливість запросити будь-якого глядача включити Перший. Якщо ми говоримо про Суспільне телебачення, це не тільки UA:Перший, це ще UA:Культура, UA:Крим, більше 20 регіональних каналів в кожній області. В першу чергу, зараз я зосереджений на Першому.

Що ти маєш на увазі під «будь-яким глядачем»? Що будь-який глядач може дивитись?

Щоб будь-який глядач, який включить канал, не відчував сорому за те, що він дивіться.

Тому треба виходити з того, що в мене є. У мене є обмежені можливості у виробництві. В мене дуже мало часу, якщо казати про цей рік. Пів року вся компанія була в принципі паралізована всіми цими судами. Тому зараз ми спробуємо сконцентрувати всі наші сили на побудові новин, тому що це, очевидно, наше конкурентна перевага, ми дійсно незалежні.

Насправді, якщо правильно розумію, то головна проблема із Суспільним телебаченням — в тому, що держава має фінансувати частково, але вона хоче контролювати. Тобто Аласанію знімали з посади саме перед президентськими виборами. Що з цим робити? Тобто є недофінансування, тому що це популістське питання. Виходить прем’єр-міністр і каже, що ми дали їм 200 мільйонів, а вони хочуть 600. А там пенсіонери, їм нема чого їсти, нема чого пити...

А рейтинги, подивіться на рейтинги!

Які зараз рейтинги? Яка доля? 

Середня доля вона ледь-ледь наближається до одного відсотка. Наприклад, у нас була чудова можливість побачити, як може мінятись аудиторія каналу, як дуже сильно змінюється профіль аудиторії. Була прем’єра фільму «Донбас» Сергія Лозниці. Аудиторія пенсіонерська та пост-пенсіонерська змінилась на комерційну аудиторію жінки 35+.

Скільки людей подивилось «Донбас»?

Під мільйон.

Генеральний продюсер Суспільного телебачення Ярослав Лодигін під час інтерв'ю, Київ, 8 липня 2019 року
Фото:

Громадське

Що робити з тим, що держава хоче контролювати суспільне телебачення, тому ми не можемо побудувати БіБіСі?

Питання недофінансування — це одна з гігантських проблем в компанії. За законом, це 0,2 відсотка з бюджету. І щоб його повністю профінансували, такого ще жодного разу не було. Я не впевнений, якщо б нас профінансували повністю, чи ми б змогли за рік показати відповідні результати. Побудова такого каналу займатиме час.

У радіо це трохи швидше відбувається. «Українське радіо» — одна з найрейтинговіших станцій у Києві серед усіх розмовних. Але радіо — це швидка технологія.

Я не відчував на собі ще ніякої спроби держави контролювати те, що тут відбувається. Я допускаю, що так було взимку, якісь спроби. Є нерозуміння представників влади: ми направляємо стільки грошей і не можемо сюди прийти і щось розповісти. Дійсно, у них такої можливості не має.

Окрім серйозних, найбільших проблем у компанії з недофінансування є інші проблеми. Вони більше стосується нас самих, нашого колективу.

Я знаю, що вам тут не дуже раді. Новим людям, які приходять, займають свої місця на 18 поверсі. Ти відчуваєш це? Що з цим робити?

Це є. Є ще втома навіть тих людей, які вже прийшли, останні 5-7 років. Вони вже бачили всяких реформаторів. Є дуже багато людей, які просто чекають, коли ми впадемо, коли у нас закінчаться сили та ідеї. Але це, наскільки я знаю, відбувається в будь-якому міністерстві, в будь-якому місці, де проводяться реформи.

Тобто ти не приходиш із командою 10 людей?

Я зараз її формую. Зараз до каналу приєднуються дуже круті люди, які ринково вартують набагато більше. Які приходять сюди, розуміючи важливість моменту саме зараз зайнятись Суспільним мовленням. 

Наприклад, Сергій Кривошеєв, один з найкращих креативних маркетингових директорів. Він прийшов у промовідділ, якого не існувало. У нас було телебачення без промовідділу. Разом ми працюємо над новою бренд-платформою.

Кожного тижня ходжу по поверхах і щось знаходжу: спортзал, чотири кінопросмотрові, бункер від ядерної війни. У нас величезний архів з 1917 року, який треба рятувати та монетизувати. Компанія не вміє заробляти гроші. Це також я бачу одним із своїх завдань. Думати про те, як ми можемо додатково заробляти.

Головний хедлайнер — Щур?

За рейтингами — ні.

А хто?

Ти здивуєшся. По-перше, це новини. По-друге, була програма «Фольк-мюзік», зараз це UA:Фолк.

Там, де бабусі співають?

Ні, останні роки ти пропустив, там і Аліна Паш співала. Зараз ми трошки переформатовуємо, бо втрачати народну музику не хочеться.

Для кого ти хочеш працювати?

Ми ж Суспільне, маємо шукати виходи на всі авдиторії.

Генеральний продюсер Суспільного телебачення Ярослав Лодигін та журналіст Олексій Тарасов під час інтерв'ю, Київ, 8 липня 2019 року
Фото:

Громадське

Ти ж знаєш, що жоден з українських телеканалів не заробляє. Що всі вони дотаційні, з великими шоу, великими рейтингами. Їх використовують для своїх потреб ті, хто їми володіє. Що при цьому робити Суспільному, щоб його дивились, коли держава є твоїм акціонерам?

Для мене основна мета, щоб через два-три роки ми як компанія навчились виробляти серіали та фільми. Бо я вірю, що всі цінності, які закладені в ідею Суспільного телебачення, прогресу та гуманізму, які в наших умовах ми реалізуємо в темній студії, СД-камерами, музейним світлом — звичайно, це не набирає рейтинги, і ніколи не буде набирати рейтинги. Я вірю, що лише за допомогою фікшна, художньої форми можна такі цінностні штуки, через емоції, через серце просувати вперед.

Я зрозумів — ти є режисером, ти дебютував із великим фільмом «Дике поле», і ти робиш для себе таке гарне середовище, для того, щоб знімати фільми на базі Суспільного. Я намагаюсь зрозуміти твою мотивацію — навіщо ти сюди прийшов?

Тому що запросили. Я правда горю цією ідеєю, це дуже важливо. Але не для себе. 

Мені здається, що це нормально — ВВС знімає свої фільми, серіали, RAI, PBS. Всі суспільні мовники, в тому числі, виробляють фікшн-контент. Я більше скажу, що ВВС у Великобританії критикують, як НСТУ в Україні, тільки на іншому рівні. Що ви програли глядача. Що ви призвели до «брекзіту». Ми вам платимо гроші, а що ви за них виробляєте? Може, вас треба закрити. Від різних політиків та людей. Але всі суспільні мовники виробляють художній контент.

Я працював із кінематографістами. Кінематографісти не уявляють, які можливості є у Суспільного як у члена Європейської асоціації суспільних мовників, у колаборації над таким контентов із ВВС, RAI. Зараз багато запитів, щоб зробити щось разом з Україною, особливо після серіалу «Чорнобиль».

Ми зараз спускаємо декілька серіалів в розробку, я сподіваюсь — через два-три роки ми побачимо їх. Я сподіваюсь, це будуть міжнародні проекти.

Ти розумієш, що єдине, що вміє та знає новий президент — яким чином робити телебачення. Я трохи розмовляв з експертами цієї галузі, вони кажуть, що єдине, що вони можуть зробити насправді гарне — це змінити Суспільне. Вони можуть прийти сюди й зі своїми розробками, те, що вони робили на «плюсах», «Інтері» і десь ще?

Вони вже не можуть сюди просто прийти, бо в такому разі Суспільне знов стає державним або президентським. Тобто, можливо, якийсь спеціаліст, експерт, який би хотів, міг б прийти та запропонувати себе як члена команди. Більш того, я насправді хотів би зробити “колл” для людей, які вже залишили професію, багато журналістів. Які, як і я, коли трохи зіткнулися з українським телебаченням, вирішили, що не будуть мати з українським телебаченням жодних спільних справ.

Чому ти не хотів мати з українським телебаченням жодних спільних справ?

Перше, що мене обурило — це неповага до авдиторії. Найрозумніших людей, які займаються українським телебаченням, люблять слухати джаз, цікавляться наукою, читають англійську та американську пресу. Ти приходиш до них, а вони: ці бабусі, та ну...

Контент має бути для тупих?

Так ось вони ступили всю країну.

І цей контент переміг.

І буде перемагати. Здебільшого актори замінили журналістів, а піарники — редакторів. А продюсують цей інформаційний контент люди, які вчора займались талант-шоу. Тому ми маємо низку інформаційних каналів, які зараз формують інформаційне поле. Але я не займаюсь новинами. Я хочу допомогти їм стати красивішими, туди направити ресурсів, можливо, програм навколо новин, які б обговорювали новини, аналізували. Я хотів би бачити тут людей, які залишили телебачення, але трохи в нього закохані.

Генеральний продюсер Суспільного телебачення Ярослав Лодигін під час інтерв'ю, Київ, 8 липня 2019 року
Фото:

Громадське

Що буде за радіо «Аристократи»? Вам виповнилось 5 років. 5 років ви працювали, може, не на величезну, але розумну авдиторію, яка слухає джаз, Аліну Паш.

Я думаю, все буде окей. «Аристократи» цим літом проходять внутрішній переаудит, формуючи новий план виробництва на наступні сезони. З моменту, коли я увійду в штат Суспільного, мені доведеться відмовитись від своєї частини в «Аристократах». 

«Аристократи» само заробляє гроші. Не користується грантами, чим я пишаюсь. Я точно думаю, що гранти — це деструктивна для медіа штука.

Ти залишаєш «Аристократів», бо твої амбіції більші і ширші за те, що ти робив на цьому радіо?

Справа не в амбіціях. Може, це трохи пафосно звучить, але мені треба попрацювати над цією справою. Я не думаю, що буду тим кирпичиком, який тут стане і все вирішить. Суспільне буде будуватись і будуватись. Не буде такого моменту, коли всі скажуть: все, ми закінчили, а далі воно якось саме.

Ти маєш зрозуміти, що професійного аудиту не проводилось. Кожна людина, яка приходила сюди як керівник, до того, як прийшла команда Зураба, бачила безумовне фінансування державне, робила освоєння бюджету, приводила свої команди, і так залишалась. Ці люди пішли, а вони залишались. Звільняти когось дуже важко, але скорочення було у два рази. Декілька років тому назад тут було 8 тисяч людей.

Зараз 4 тисячі?

Десь так.

Це з регіонами?

З регіонами. Має бути проведений професійний аудит. Є люди, які працюють у виробничих відділах і на жаль, не можуть або не хочуть працювати з дінамічним сучасним обладнанням. Або постановники, які вже не можуть залізти кудись по драбині, щоб щось поміняти або підвісити.

А привиди тут є? Жахи тобі не сняться?

Є такі історії. Одна жінка тут працювала, вона вже багато років тут не працює, наскільки я знаю. Але для мене це символічна історія. Тут більше 20 поверхів, а вона не могла користуватись ліфтом, бо у неї була клаустрофобія. У неї день так виглядав. Вона сумлінно приходила на 9 годину. Далі піднімалась на 9 поверх, брала папірець і несла його на 6 поверх вниз, віддавала. І вже до шостої спускалась до низу. 

Тут накладання радянської корпоративної культури на пострадянську, на якісь спроби сучасних західних історій, тут страшенно цікаво.

Чи був ти ображений на аудиторію, що вона не прийшла на «Дике Поле» у тих обсягах, в яких ти хотів би? Тому що «Дике Поле» не стало хітом прокату.

Я не ображений.

Як описати ці почуття?

Питання не тільки у смаках, вподобаннях аудиторії, а й у тому, як працює система наших кінотеатрів. Як працюють наші дистриб'ютори, продюсери. І мої помилки. 

Складна історія. Український кінотеатр, кіноглядач не дуже готовий до такого роду фільмів, жанр якого важко визначити.

Генеральний продюсер Суспільного телебачення Ярослав Лодигін та журналіст Олексій Тарасов під час інтерв'ю, Київ, 8 липня 2019 року
Фото:

Громадське

Я вважаю, ви мали найкращу промокампанію з українських фільмів, ви були всюди, навіть на тролейбусах. Ви були в «Сільпо».

Це ілюзія Facebook-стрічки твоєї. Київська ілюзія. В регіонах нас не було. Якщо ти не дивишся телеканал «Україна», то ти нічого не знаєш про цей фільм. Якщо ти живеш у Бердянську, то нічого, скоріш за все, не знаєш про цей фільм. Не читаєш модернові українські інтернет-видання, то ти не знаєш про цей фільм, і ніякої наружної реклами не було. 

За день до виходу у регіонах я телефонував продюсеру: коли і в якому кінотеатрі ми виходимо у тому місті? За день ми не були розписані. Як можна планувати рекламну кампанію, якщо ти не розумієш, в якому місті ти продаєш свій продукт, в якому — ні?

Окей, а що зараз з «Інтернатом», ти сказав, що ви відклали цей проект. Ви маєте узгодити між собою, яким буде сценарій, як буде виглядати фільм. Ви освоювали локації?

Це знайомство з фронтовою лінією, з цими містами, які описані. Фотографії, які допомагають просуватись. Потім я написав сценарій, перший варіант, він в принципі сподобався, як перший варіант, а далі ми почали обговорювати закони, обмеження, в якийсь момент з Сергієм вирішили, що ми не можемо піти на компроміс та зробити цій фільм, з урахуванням того, що в Україні його все одно не подивляться.

Нікого не хочу ображати, але кажуть, що не дуже справедливо, що ти монополізував літературу Жадана. Є «Дике поле», є сценарій з «Інтернатом», що це не дуже справедливо. Дайте іншим людям ці багатства!

По-перше, я знаю ще одного режисера, що знімає за Жаданом.

Сергій Лозниця?

Ні. Лозниця не знімає за Жаданом. Є фільм по «Депешмоду» — Лук’яненко його, здається, звуть. Я сподіваюсь, що «Ворошиловград» через 10-15 років хтось інший зніме. По «Інтернату» опціон належить Володі Яценку, а не мені. Просто є можливість у Сергія обирати режисерів. Нам з ним комфортно працюється. А що Лозниця знімає?

Він хоче знімати «Інтернат».

Я знаю, що Сергій цього не хоче.

Я думаю, якщо б ви обидва екранізували цю книгу, це було б дуже різні фільми. 

Мені здається, що «Інтернат» — історія, наповнена любов’ю до людей, гуманізмом, вона схожа в цьому плані на «Старий та море» Гемінґвея. 

Це дуже талановитий режисер, але любові до людей я не бачив у нього. Мені дуже не хотілось би, щоб це був Лозниця.

Поділитись: