Зварювальних справ майстер і пів століття очільник НАНУ. За що поважають і критикують Бориса Патона

«Металург, інженер, винахідник, науковець, викладач. Перший нагороджений званням Героя України. Академік. Геній. Легенда», — так написав про нього у facebook у зв’язку з його смертю президент Володимир Зеленський. Останніх два з цих визначень точно не позбавлені емоційного забарвлення. Але можна з упевненістю сказати, що інші інженери, винахідники та викладачі не стали й близько такими відомими, як Борис Патон, навіть якщо суміщали в собі кілька з цих ролей.

І міст також 

Його славу можна пояснити кількома причинами.

По-перше, він очолював Національну академію наук України, а тому в очах широкого загалу був головним представником наукової спільноти на всіх рівнях. Він упродовж десятиліть з’являвся у ЗМІ, зокрема на екранах телевізорів поруч із першими особами держави.

По-друге, він обіймав свою посаду впродовж 58 років (із 1962 року). Це рідкісний, якщо не унікальний приклад у світовій науковій практиці. Причому обіймав її навіть уже в дуже поважному віці, що викликало критику як серед самих науковців, так і серед людей, що з наукою не пов’язані. До цього також варто додати, що будь-яка людина, яка переступила 100-літній рубіж, має непогані шанси привернути до себе увагу публіки.

По-третє, прізвище Патона було впізнаваним і завдяки такій відомій власній назві, як «міст Патона». Хоча в цьому разі свою назву один із київських мостів отримав завдяки Євгену Патону — батькові Бориса Патона, який також був науковцем і здійснював проєктування цього мосту.

Зварювання навіть живих тканин 

Широкому загалу ім’я Патона також відоме завдяки різноманітним технологіям зварювання, котрі розробляв і застосовував Інститут електрозварювання імені Євгена Оскаровича Патона, який очолював Борис Патон.

Такі технології використовуються, зокрема, в престижних та знакових галузях, як-от літакобудування, космічна та військова промисловість. Хоча очевидно, що над створенням таких технологій завжди працюють великі колективи.

Ми звикли казати й чути щось на кшталт: «Ілон Маск запустив (посадив) ракету», але правда в тому, що до цього різною мірою причетні сотні й тисячі людей, чиї імена нам здебільшого невідомі.

Свого часу надзвичайно великого розголосу в ЗМІ набула так звана технологія зварювання живих тканин, створення якої також пов’язують з іменем Бориса Патона. Йдеться про спеціальний пристрій, який використовується в хірургії та дає змогу з’єднувати тканини людського тіла у менш травматичний спосіб, ніж за допомогою традиційних хірургічних інструментів.

Автори наголошують, що завдяки цій технології в Україні успішно провели тисячі хірургічних операцій. Попри це, комерціалізація самого пристрою відбувалася дуже складно, а серед не залучених до проєкту лікарів можна було почути і скептичні відгуки.

У самій науковій спільноті ставлення до Бориса Патона неоднозначне. З одного боку, його не могли не критикувати за те, що він упродовж понад пів століття і в дуже поважному віці керував головною науковою організацією країни. Його конкуренти практично не мали шансів бути обраними на цю посаду. Лише цього року за довгий час його імені не було серед претендентів на посаду.

З іншого боку, існує думка про те, що саме Борис Патон відіграв важливу роль у тому, що НАН України збереглася до цього часу, попри хронічну катастрофу із фінансуванням науки та системну кризу всієї сфери. Прихильники такої позиції не заперечують численних проблем Академії, але зазначають, що їй досі є що втрачати. Наприклад, ціла низка Інститутів НАНУ, де попри всі негаразди досі проводяться важливі наукові дослідження, розташована в престижних районах міста, зокрема в його центрі. Як приклад можна назвати Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАНУ на вулиці академіка Богомольця за кількасот метрів від Міністерства внутрішніх справ. Цілком очевидно, що нині зайняти такі будівлі знайдеться чимало охочих.

Закритий для ЗМІ

Попри те, що Бориса Патона можна було побачити в телевізійних сюжетах, а статті під його авторством з’являлися у «Віснику НАН України» (головним редактором якого був саме він), для «звичайних» ЗМІ останні роки він був майже абсолютно недоступним.

Основні питання для преси зазвичай коментували його заступники. Це одна з головних причин, чому останніми роками об’єктивної та неупередженої інформації про Бориса Патона було вкрай мало.

У певному сенсі останнє визначення із наведеної на початку цитати Володимира Зеленського є правдою, і саме воно пояснює відомість Бориса Патона далеко за межами сфери, з якою пов’язане майже все його життя. Адже ні показник індексу Гірша (впливовість науковця), ні публікації в престижних професійних журналах, ні відкриття, значення яких у світі по-справжньому розуміють кількасот людей, самі по собі не роблять науковців відомими за стінами їхніх інститутів.