«Чи багато українців-нелегалів у США? Скажімо так: пів-Тернополя сидить у Чикаго», — жартує Анна-Марія Мельник, українка, яка вже дев'ять років нелегально перебуває в Америці.

Після приходу до влади Дональда Трампа риторика Білого дому щодо мігрантів стала значно жорсткішою. Найближчим часом конгрес США планує розглянути імміграційну реформу президента, яка має суттєво урізати права мігрантів у Сполучених Штатах.

Як живуть українські нелегальні мігранти у США? На який обман дехто з них йде, щоб легалізуватись? Як змінилося їхнє життя після того, як президентом став Дональд Трамп? Громадське записало історії чотирьох українських нелегальних мігрантів.

Після того, як Трампа обрали президентом, з'явилась «anxiety» – тривога, що мігрантів почнуть переслідувати. Та з іншої сторони, ми прекрасно розуміємо, що всіх Трамп не вижене. Тоді все в Америці зупиниться: не працюватимуть ресторани, заправки, люди житимуть в неприбраних будинках. Адже найчастіше всю чорну роботу виконують саме мігранти. Думаю, що законослухняних людей в найближчі декілька років не чіпатимуть – все буде, як при Обамі.

В 2015 році я переїхала у Лас-Вегас і почала працювати в сфері торгівлі. Зараз проходжу процедуру легалізації у США. Один із найпростіших способів – укласти шлюб з американським громадянином. Я так і зробила: мій чоловік білорус, але має громадянство Штатів. Після заміжжя процедура легалізації проста: проходиш медичне обстеження, заповнюєш анкету й чекаєш на результат. Все це коштує приблизно 2 тисячі доларів. Розгляд документів триває всюди по-різному. У Неваді, наприклад, це займає від 10 до 15 місяців, у Вісконсині – від 3 до 4.

Утім, у легалізації можуть відмовити. Так сталося і зі мною, коли я хотіла отримати документи після свого першого шлюбу з американцем. Тоді трапилась складна ситуація, бо мій перший чоловік потрапив за ґрати. Чиновники не повірили, що наш шлюб був справжнім, й відмовили, тож я подала на апеляцію. Її затвердили, проте на той час ми з чоловіком вже розійшлись. Тож я добровільно відмовилась від легалізації, бо просто не хотіла брехати міграційній службі.

Та є люди, які брешуть. За гроші вони укладають фіктивні шлюби з американцями – в США навіть існують спеціальні фірми, які все підлаштовують. Це доволі поширена практика серед нелегалів. Але такі послуги коштують дуже дорого: починаючи від 15 тисяч доларів.

Дехто просить притулок через релігійні мотиви – вони кажуть, що є парафіянами Московського патріархату, і що тепер в Україні їм погрожують. Хтось посилається на війну. Але це не ефективно, бо офіційно ж війни нема. Тому в США такі заявки, як правило, відхиляють. Особливо, якщо за біженців себе видають люди із західної України.

Як і багато українських студентів, я потрапила у Сполучені Штати через програму Work and Travel. Спочатку Поїхала у Флориду і працювала там у ресторані, через деякий час разом з друзями переїхала в Чикаго.

Ми подумали, що там багато українців, є цілий український район, наші церкви, українські магазини. Почуваєш себе, як вдома. Тож коли я приїхала, то поселилась в українській околиці. Довго не могла знайти роботу, тому працювала в магазині, просто для того, щоб мати гроші на життя. Коли приїжджаєш у нове місто, ти – як сліпе кошеня.

Зараз я працюю диспетчеркою. Мій хлопець, також мігрант, налагоджує у Чикаго власний бізнес. В Україні я покинула університет, в якому була зразковою студенткою та йшла на червоний диплом. Але в США вирішила почати все з нуля, і залишилась тут через перспективи кращого розвитку. Утім, серед великих мінусів для мене – неможливість подорожувати за межі країни. Тож я не відкидаю, що незабаром повернуся назад в Україну. На Америці світ не закінчується.

Протягом чотирьох років у США я змінив багато робіт: від вантажника до кухаря. Зараз роблю ремонти у великій готельній мережі під Детройтом і заробляю непогані гроші, навіть вдається періодично висилати щось до України. Безкоштовно живу в цьому ж готелі, у якому роблю ремонт, і робота наразі мене влаштовує.

Взагалі, нелегалу не так важко знайти роботу в США. Однак гроші ти будеш отримувати неофіційно. За весь цей час я працював як на американців, так і на українців. Українці відносяться до співвітчизників безвідповідально – можуть обдурити і «кинути» на гроші. Тому я майже повністю втратив до них довіру і переважно працюю з американцями.

Одного разу протягом зйомок недалеко від мексиканського кордону мій автомобіль зупинила міграційна поліція. Тоді я подумав: все, гаплик. Але вдав, що заблудився і шукаю одне туристичне місце – пояснював усе це з найкращим американським акцентом, який тільки міг зробити. Міграційний офіцер побачив, що я білий, і заспокоївся, нічого не запідозривши.

Думаю, мені допомогла європейська зовнішність. Проблеми з'явилися б у мексиканців або мігрантів з Африки чи Азії. На них звертають увагу значно більше. До європейців, якщо вони поводяться слухняно, поліція в США майже не прискіпується.

У США я хочу розвиватися в кіно. Хочу зняти один фільм, потім другий, і щоб Америка мені сама запропонувала «грін карту». Це називається легалізація «за екстраординарні здібності». Її можуть отримати культурні діячі, спортсмени. З усіх варіантів це найскладніший, але я вірю, що мені все вдасться.

Попри те, що я нелегал, в Америці я почуваюся вільніше, ніж з усіма правами в Україні. Але думаю, що США – не найкраща країна для життя. Тут є великі перспективи, але своїх дітей я б тут не виховував. Мені не подобається, як система в Америці впливає на людей. «Грін карту» я хочу отримати, щоб мати змогу повертатися у Штати та вільніше подорожувати світом. Щойно це станеться, я обов'язково повернуся в Україну, щоб робити щось корисне для суспільства там.

*Імена та прізвища героїв змінено з міркувань їхньої особистої безпеки.