Батько на фронті, рідня в Херсоні й ковзанка, яку знищили росіяни. Історія фігуриста Кирила Марсака, що дебютував на Олімпіаді
Кирилу було лише 4, коли батьки віддали його на фігурне катання. Насправді цим горіла його старша на шість років сестра. Меншого ж віддали заразом, адже водити обох кудись порізно — у батьків банально не було змоги.
Вже через чотири роки в хлопчика, якому спершу геть не подобалися заняття, став помітним прогрес, почали виходити стрибки. Вже у 9 він зрозумів, що хоче цим займатися професійно. Але ніхто не міг тоді й уявити, що аматорські заняття на єдиній ковзанці в Херсоні через 12 років змінить льодова арена на Олімпійських іграх. А від самої ковзанки каменя на камені не лишать російські ракети.
21-річний Кирило Марсак дебютував на зимових Олімпійських іграх-2026, посівши 19-те місце. Хоч сам він розчарований результатом, але цей показник став найкращим для України за останні 24 роки в чоловічому одиночному фігурному катанні.
Свій виступ він присвятив батькові, який служить у ЗСУ. На тлі скандалу з дискваліфікацією українського скелетоніста Владислава Гераскевича через «шолом пам’яті» у Кирила був свій виклик: виходити на лід одразу після росіянина. І зрештою, каже, — він не витримав тиску.
«Я не зміг впоратись із собою насамперед»
У короткій програмі Кирило виступив блискавично: з результатом 86,89, перевершивши свій особистий рекорд і достроково потрапивши в довільну програму — фінальну частину змагань.
На лід він вийшов під пісню Андреа та Маттео Бочеллі Fall On Me. Вона для нього особлива — бо про зв’язок батька й сина.
«У пісні такий контекст, що Андреа Бочеллі сліпий і не може бачити сина своїми очима, але вони все одно бачать, відчувають і люблять один одного. І це дуже відгукувалося в мені, нагадуючи про зв’язок із моїм батьком, який зараз захищає Україну на фронті. Бо хоч ми дуже далеко один від одного — ми все одно разом», — щемливо розповідає Кирило.
У довільній програмі український фігурист, який претендував на високі місця, втратив бали через падіння. Результат у 137,28 бала відкинув його на 19-те місце. Свої цитати в медіа про те, що «на нього чинився тиск» він пояснює тим, що не впорався насамперед із власними думками.
Зокрема, було морально важко виходити на лід одразу після росіянина [на Олімпіаді представники рф виступають під нейтральним прапором — ред.]. Та це був збіг; вони так розташувалися за рівнем балів, пояснює Кирило.
«Там загалом було багато негативних новин, і я дуже хвилювався через те, що сталося з Владиславом Гераскевичем. Відчувалося, ніби весь Олімпійський комітет проти нас. Було нервове тренування, а від мене — дуже великі очікування.
Ну і звісно, катати після “нейтрального” атлета, якому по всій арені кричать: “Маладєц! Маладєц!”, — мабуть, це мене вибило. Того дня, на жаль, я не зміг впоратись із собою насамперед», — каже Кирило.
Після короткої програми почався серйозний гейт [росіян]: під кожним постом, історією, у повідомленнях: «Чмошник», «Позор Украине за такого спортсмена», «Смачно валяешься, хохлик» і все в такому дусі. Як би я не намагався казати, що на мене це не впливає, але це вплинуло. І насправді багато в кого [зі спортсменів] здали нерви.Кирило Марсак, фігурист, дебютант Олімпійських ігор-2026
Батько на фронті, мама в Києві, бабуся й дідусь у Херсоні
З групи підтримки в Мілані була його мама й сестра. Але на фінальні змагання вони лишитись не змогли — того дня квитки були надто дорогими: понад 500 євро. Батько ж, перебуваючи на Донецькому напрямку, дивився виступ сина в прямому ефірі.
«Коли я вийшов із медіазони після виступу в короткій програмі — я побачив пропущений дзвінок від нього й перетелефонував. Він був дуже щасливий, що я зміг впоратись із собою. Сказав, що мною пишається. Це було дуже важливо для нього також», — ділиться Кирило.
«Ми кожен день обмінюємося текстовими повідомленнями, пишемо “доброго ранку”, “доброї ночі”, щоб розуміти, що і я, і він, що ми обидва в порядку».
Востаннє вони бачились торік у квітні, під час чемпіонату України, коли батька відпустили на два тижні у відпустку.
Сам хлопець нині живе й вчиться у Фінляндії. Вся родина залишилась розділена. Це, каже, залишає відбиток на психологічному стані. Цього літа йому виписали антидепресанти.
«Ментально мені було дуже зле. Крім особистих проблем, це пов’язано і з війною. З тим, що вся моя родина поділена…»
Ми всі в різних місцях. Мій батько на фронті. Моя мама під постійними обстрілами й блекаутами в Києві. Мої бабуся, дідусь і тітка в Херсоні, де ще гірше насправді.Кирило Марсак, фігурист, дебютант Олімпійських ігор-2026
«З ними ми теж намагаємося спілкуватись якомога частіше. Виїжджати вони не хочуть… Та й нікуди. У Києві це треба шукати квартиру й десь також брати гроші. На цей момент ми не можемо їм із цим допомогти. Тому кудись виїжджати для них є майже неможливим», — додає Кирило.
«У будинок був приліт. Від школи й ковзанки не лишилося нічого»
Йому дуже болить за рідний Херсон. Він тут жив до свого 14-річчя, доки не переїхав до Києва. Бо у столиці для професійного спорту було більше можливостей.
У багатоповерхівку, де вони колись жили на 9-му поверсі, поверхом нижче стався приліт. Від херсонського ліцею № 20, куди він ходив з 1 до 8 класу, й однієї з найстаріших будівель міста, — не залишилося нічого.
рф розбомбила й льодовий палац — «Фаворит Арена», — де з дитинства вони із сестрою займалися фігурним катанням.
«Туди було три прильоти. Ковзанку, де ми займалися, рознесло на тріски. Насправді це дуже боляче й дуже важко сприймати», — каже Кирило.
Сестра, завдяки якій Кирило фактично й опинився у фігурному катанні, у професійний спорт так і не пішла. Але нині в Польщі тренує дітей саме із цього виду спорту. Більше в родині зі спортом не пов’язаний ніхто — мама працює бухгалтеркою, а батько до війни був інженером із кавомашин.
«До наступних Ігор іще треба дожити»
В Україні Кирило Марсак скінчив Київський національний університет фізичного виховання та спорту. Нині ж у Фінляндії навчається в університеті прикладних наук, вивчаючи ІТ, зокрема розробку ігор. Пояснює: живе не лише спортом, бо так можна «з’їхати з глузду».
«Я із самого дитинства геймер, так би мовити. У нас був комп’ютер, ще коли мені було 5 років. І мій батько грав у якісь ігри, потім показував і мені. Ми з ним грали у S.T.A.L.K.E.R. Із цього все почалося. Це мене дуже цікавило. Я бачив тут цю спеціальність, подався, склав екзамен із програмування й отримав місце», — каже Кирило.
Загалом на тренування й проживання у Фінляндії спортсмену треба приблизно 1300 євро на місяць.
«У мене є зарплата від Міністерства молоді та спорту — приблизно 11 тисяч гривень. Також три місяці була олімпійська стипендія розміром 20 тисяч гривень на місяць. Ще я отримую допомогу від фінської соціальної служби як переселенець. Ну й підпрацьовую трохи. Нарізаю музику для інших спортсменів. І трохи треную дітей у нас тут, у клубі. Так і виходить», — розповідає олімпієць.
Відповідаючи на запитання про те, які плани далі, Кирило каже: «Трохи відпочити — і знову на лід. Готуватися до чемпіонату світу».
Протягом року спортсмен зазвичай проходить один чемпіонат Європи й один — світу. А щодо наступних Олімпійських ігор відповідає зі сміхом: «До цього ще дожити треба».
Відбір на наступні Олімпійські ігри буде на чемпіонаті світу 2029 року.
«Падаємо, щоб вставати»
З нинішніх же Ігор потрібно винести уроки, каже Кирило.
«Це досвід, і треба розуміти, що, мабуть, під час змагань потрібно сконцентруватися лише на тому, щоб гарно виступати, і якісь новини пропускати повз. Звісно, не чути про них я не міг, але, мабуть, не потрібно було настільки ретельно стежити, щоб це не вплинуло на мене. Просто це було важко. Але що ж. Ми падаємо, щоб вставати».
Зрештою, про це й був його фінальний номер.
«Довільна програма складалася з двох пісень: I’m tired — яка відображує те, що вже дуже довгий час триває війна; а друга — The Feels — про те, що попри все, всю втому, всі негативні новини, все, що відбувається, — ми все одно продовжуємо рухатися, продовжуємо жити й не здаємося».
***
Золото в чоловічому фігурному катанні на Олімпіаді-2026 здобув Міхаїл Шайдоров із Казахстану. Срібло й бронзу виграли японці — Юма Кагіяма і Шун Сато.
- Поділитися: