Пошук коріння: від давнини до сьогодення у традиціях великоднього хліба

Традиційні християнські свята тісно асоціюються з родинністю та все ще мають велике значення. Про це свідчать і висновки нещодавнього соціологічного дослідження, для якого українців опитували, зокрема, і про Великдень.

Наші предки поколіннями навчали один одного пасхальних традицій, але до сьогодні дійшла тільки частина з них. Чи не головний символ свята — паска — хоч лишається прикрасою столу, раніше і звалася інакше, і вигляд мала не такий, як зараз.

То яким був цей святковий хліб у давнину, чому традиції до його освячення довелося відновлювати та чи варто нести в церкву «італійську паску» — у матеріалі hromadske.

«Бабу» охрестили

Згідно з нещодавнім опитуванням КМІСу, Великдень (інша назва — Пасха) досі серед найпопулярніших свят в Україні: його святкують приблизно 70% громадян.

За григоріанським календарем Церква встановила дату святкування Пасхи у неділю після повні, яка наступала після весняного рівнодення. Якщо ж повня припадає на неділю, святкування відбувається наступного тижня.

З цим днем пов’язують воскресіння Icyca Христа, розіп'ятого на хресті напередодні, у п’ятницю. Звечора в усіх церквах відбувається відправа, а вдосвіта священники освячують великодні кошики. У цих кошиках чільне місце в писанок, крашанок і пасок.

Як і коли саме в Україні виникла традиція випікати святковий хліб до Великодня? Поцікавилася про це в декількох істориків, однак точну відповідь вони дати відмовилися. 

«Вочевидь почалося це вже після хрещення Київської Русі, а отже — щонайраніше наприкінці X століття, чи вже в наступному», — припускає етнограф і історик Степан Павлюк. Запитую в науковця, чи вивчав хтось цю тему глибинно — можливо, шукав згадки у документах, літописах.

«Правду кажучи, не знаю, хто може це знати. Було б добре довідатися, коли і як формувався такий святковий кошик. Є умовний, мозаїчний кошик. А от що туди потрапляло… Насамперед ритуальне, канонічне, а що вже декоративне... 

Кожен собі що хотів, те і додавав. Потрібно, щоб ми мали історичну довідку про ці свята, а не лише теологічну. Варто досліджувати, як формувався цей кошик, коли яйця фарбували, коли що робили», — відповів Павлюк, який є директором Інституту народознавства Національної академії наук України.

Говорю ще з кількома фахівцями й розумію: «паскою» святковий хліб почали називати як символ самого Христа; проте щось подібне випікали в цей період року і до хрещення Русі. 

Таку хлібину називали «бабою» чи «бабкою» — на честь стародавньої богині родючості. Виготовляли їх ще 2 тисячі років тому, стверджує етнологиня Ярослава Музиченко. Є згадки про те, що відтоді рецептура змінювалася, але залишилося ключове: потрібно багато яєць, бо це дуже пухкий, ошатний хліб.

В СРСР «Бога не було»

Основні атрибути й символи українського Великодня — українська паска, писанка та великодні гаївки. Паски господарки пекли у Чистий четвер, що за три дні до Великодня. Культурологиня Юлія Нікішенко пояснює, що це був останній день, коли можна зробити паску. Вважалося, що у пʼятницю, яку називають Страсною, хліб пекти не можна. Як і у Велику суботу.

Паска — це хліб, а хліб для східних слов'ян завжди був дуже важливим. Судячи з усього, хліб включили в нову обрядність, але зробили його не буденним, а особливим. Деякі джерела говорять про паску, на яку пішла копа яєць — 60 штук.Юлія Нікішенко, доцентка кафедри культурології НаУКМА

Коли пекли паски, не можна було лаятися в хаті чи навіть стукати дверима. Вважалося, що через це паска може «впасти». Тому все мало бути тихенько. Паски у піч господині відправляли з молитвою. Цей хліб — святий, обрядовий, до великого свята. Тому до нього ставляться з пошаною, — повчає етнологиня Ярослава Музиченко.

«Пасок випікали багато, щоб вистачило на всіх членів сімʼї. Ну і для того, щоб ділитися, бо на Великдень влаштовували спільні обіди. Вся громада збиралася біля церкви по обіді — там люди й розкладали харчі. Ходили один до одного частуватися, пробували паски. Кажуть, як спробуєш від дев'яти пасок, то весь рік будеш щасливий», — розповідає етнологиня.

Священник Георгій Коваленко зауважує, що сімейна традиція разом нести великодній кошик до церкви на освячення, звична нам зараз, відновилася не так давно. Оскільки радянська влада заборонила церкву й усе релігійне, під заборону чи утиски потрапили й великодні звичаї.

Удома пекли пасочки, фарбували яйця, на столі були крашанки. Хтось розфарбовував писанки. Святити пасочки за СРСР ходили зазвичай бабусі — ті, кого радянська влада не могла якимось чином карати за відвідування храму. Вони й приносили паски додому.Георгій Коваленко, священник, ректор Відкритого православного університету

Через утиски режиму родинні рецепти в багатьох сім'ях були втрачені. Ба більше, руйнувалася сама родинна пам’ять: знати свій рід «до сьомого коліна» і зберігати сімейні реліквії та рецепти часом було небезпечно. «Неблагонадійних елементів» могли репресувати, а їхніх нащадків цькувати — так радянська влада стирала українську ідентичність.

А втім, Ярослава Музиченко тішить звісткою: етнографи й культурологи попри все впродовж двох століть записували ці звичаї й традиції. Тож коли їх можна було відновити, українці повернулися до давніх звичаїв.

«Відродження було якраз у 90-х роках, — розповідає протоієрей Георгій Коваленко. — Люди масово почали ходити в церкву. Несли все, що було під рукою, що хто міг придумати. Поступово ця традиція вже певним чином устаткувалася».

Рецепт, що пережив століття

Паска — як і борщ — традиційна страва, рецепт якої у кожній родині споконвіку був свій. Основні інгредієнти у тісто додавали приблизно однакові, але хтось сипав багато родзинок, а десь клали курагу чи більше прянощів. Питаю в етнологині, що ще особливого додавали українці до пасок.  Ярослава Музиченко дивує відповіддю: хтось клав шафран, а дехто — імбир чи цедру апельсина.

А ось у питанні, чи відрізнялася паска залежно від регіону, відповіді фахівців різняться. Культурологиня Юлія Нікішенко наголошує: «Мій дід возив мене в гості до своєї сестри, яка пекла такі паски, яких мені більше не довелося куштувати». Натомість Ярослава Музиченко суттєвих відмінностей не відзначає — хіба в кількості прянощів. Та додає: скоріше варто говорити про багатшу паску і простішу.

«Приміром, козацька старшина багато яєць клала й різні прянощі. Простіші люди менше використовували деяких продуктів — приміром, менше масла. Але паскам намагалися всі догодити. Це був найкращий обрядовий хліб за весь рік. Загалом рецепт паски всюди однаковий: багато яєць, масло, прянощі й біле борошно.Ярослава Музиченко, етнологиня, співробітниця «Музею Івана Гончара»

А які ж рецепти зберігає моя родина? Питаю свою 72-річну бабусю Віру Дмитрівну — на моїй памʼяті вона ще жодного Великодня не зустріла без свіжоспеченої паски. Та й вдома у неї досі стоїть старовинна піч, яка точно має свої вікові секрети. 

Виявляється, Віра Дмитрівна отримала рецепт ще від своєї бабусі. Нескладними математичними підрахунками зʼясовуємо, що цей сімейний рецепт святкового хліба наші предки в центральній частині сучасної України пекли щонайменше з кінця XIX століття.

«Брали сироватку, розчиняли дріжджі, трохи цукру туди. Воно бродить до 8 годин. Тоді сипали родзинки, в кого вони були. Додавали яйця. Багато яєць били. І замішували. Робили це руками. Додавали борошна. Замішували довго, поки аж до рук тісто не переставало липнути», — впевнено розповідає бабуся, ніби читає з кулінарної книги, хоч насправді тримає цю святиню в памʼяті.

Далі, каже, змащували жиром чи олією різні горнятка, глиняні макітри — хто що мав. Тісто мало заповнити третю частину посудини. Відтак воно починає сходити. Слід було зачекати, доки не підійметься до верху. Але не до самого, бо якщо перечекати, то в готовому вигляді паска буде неохайною — «наче шапка випала з горщечка».

«Доки тісто сходить, запалювали піч, — продовжує бабуся. — От воно прогоріло, жар розсунули туди-сюди. Як перевіряли? Якщо засували руку в піч і воно не сильно пекло — значить піч хороша. А якщо не могли поставити руку, бо дуже пекло, — значить надто гаряча піч, і їй треба трохи охолонути.

Тоді збивали яйце, змащували зверху пасочку і легенько засували у піч. І кришечкою закривали, щоб воно там гнітилося. У цю пору не дозволяли господарки нікому ні заходити, ні виходити — бо паски сідають і не вдаються тоді. Так пеклися десь годину».

Як перевіряли готовність паски? Бабуся пригадує: господині діставали горщечок з печі, виймали хлібинку й прикладали до кінчика носа. Якщо не сильно пече — значить, готова. А якщо паска настільки гаряча, що навіть не можна її прикласти, — значить, ще глевка.

Наостанок пригадує, як паски прикрашали: «Змащували гарячу хлібину білком із цукром, а тоді зверху клали, що було. Раніше не було ось цих присипок, як зараз. Хто хтів, то робив на пасочки прикраси з тіста — як на коровай. Робили косиці, квіточки, голубів ліпили. І так на пасці зверху і запікали».

Не буває «італійської паски»

«Сучасна паска печеться за рецептурою з кулінарної книги, або із записів бабусь. Або ж купляється в магазині. Суспільство урбанізоване, тому архаїчні ритуали відходять у минуле», — вважає культурологиня Юлія Нікішенко. І відразу додає: це не трагедія, а реалії сьогодення.

Моя бабуся каже, що паски, які вона памʼятає зі свого дитинства, не були такі солодкі, як нині. Це був усе ж таки хліб, у який додавали лиш трохи цукру.

Зараз у своїй більшості паски й на вигляд далекі від тих, про які згадують етнографи. Замість фігур восьмираменного хреста, сварг і зірочок із тіста — куплені присипки та курчатка з фарбованого цукру. 

Священник Георгій Коваленко відзначає, що з релігійного погляду це питання не регламентоване: церковних правил виготовлення чи декорування пасок не існує.

Святковий хліб змінюється з часом — у цьому немає нічого страшного з церковного погляду… Кожне покоління певним чином, творчо переосмисливши, щось додає. Напевно, змінюється культура споживання, тому і змінюються пасочки у наших кошиках.Георгій Коваленко, священник, ректор Відкритого православного університету

Етнологиня Ярослава Музиченко з ним не погоджується. На її думку, більшість українців, які самі печуть паски, купують готові оздоби — отже, просто «роблять те, що простіше», а це не завжди хороший підхід: «Це ж найбільше християнське свято — ми могли б докласти трішки більше зусиль, аби відзначити його гідно і з нашими українськими традиціями».

Взаємний вплив культур — одна з причин, чому у великодніх кошиках українців більшає незвичних пасок. Георгій Коваленко відзначає, що, приміром, іноді бачить в українців коломби чи панетони — традиційний солодкий хліб, який випікають на Великдень у католицькій Італії. На його думку, оскільки громадян України у різних країнах світу побільшало, то і культурний обмін буде надалі тільки поширюватися.

Переважно люди не мають родинних рецептів пасок — вони зараз беруть їх з різних сайтів, кулінарної літератури. Щось новеньке стає відразу модним. Наприклад, італійські чи німецькі великодні хліби. Люди намагаються самі їх випікати й хваляться потім у фейсбуці, що вони зробили такий гарний великодній хліб. Але чи є він паскою? Навряд. В українців є власний великодній хліб.Ярослава Музиченко, етнологиня, співробітниця «Музею Івана Гончара»

Загалом зараз не так багато людей випікають удома паски. Хлібзаводи у достатній кількості забезпечують нас святковим хлібом, та чи смакує він так само, як колись нашим предкам? Поговоривши з фахівцями та бабусею, розумію, що ні. А ще ж важливе питання, чи зможемо ми, самі ніколи не готуючи паску, передати цю споконвічну традицію вже нашим нащадкам.

«Поки в Україні піднесене прагнення пізнавати свої традиції й відшукувати паростки ідентичності, саме час, аби розповідати людям про коріння: про те, як випікати паски, як грати в весняні традиційні ігри, як робити писанки, — підсумовує Ярослава Музиченко. — І тоді є надія, що це покоління, яке зараз є молоддю й людьми середнього віку, самі навчаться та з радістю передаватимуть це далі й своїм дітям».