Де ви були й чому не виїхали: як і чому українці живуть під окупацією

Найбарвистіша інсталяція виставки «Небачена Сила» — 20 прапорів, які монтували три доби, а збирали з 2014 року. На позір вони можуть видаватися не зовсім сумісними: тут, зокрема, сусідять прапори Цивільного Корпусу «Азов» 2015 року та «ХарківПрайду» 2021-го. У центрі композиції — стяг Платформи «ТЮ» 2018 року, який Діана Берг, мисткиня й громадська активістка, ховаючи на тілі, вивезла через російські блокпости з оточеного Маріуполя в березні 2022-го. 

Діана почала свій активістський шлях 2014 року в рідному Донецьку з організації руху «Донецьк — це Україна» та продовжила в Маріуполі після вимушеного переміщення. Спільно з Вірою Процкіх, маріупольською мисткинею та учасницею Платформи «ТЮ», вона створила цю інсталяцію як спробу відповісти на питання — «Де ви були 8 років?», яким, за словами Діани, часто намагаються підкреслити «пасивність жителів територій України, що були окуповані з 2014-го». 

З 2014 до 2022 року, за 20 км від фронту місцеві активістки виходили протестувати: за звільнення полонених та за права людини, проти забудови саду та проти російської агресії, за права ЛГБТК+ та за пам’ять про загиблих захисників, на підтримку польських жінок проти заборони абортів та регіональних прайдів. На ненасильницькі акції та перформанси в Маріуполі вони виходили з командою платформи й близькими друзями, здебільшого молодими жінками з Маріуполя та переселенками.

Право на рішення українців залишатися жити на окупованих територіях і сприйняття їх нашим суспільством — одне з головних питань, які порушила виставка «Небачена Сила», що проходила в «Українському Домі» з 18 травня до 2 червня. 

Хто ці люди та чому вони залишаються на тимчасово захоплених росією територіях — розповідають вибрані сторінки «Щоденників Мавок» з окупації. У кожної з них — свої причини: літні батьки чи партнери, вік, важка хвороба когось із близьких, догляд за тваринами чи будинком, який будували чи відбудовували все життя. Як, наприклад, кримськотатарські сім’ї, що лише в 1990-х повернулися з Казахстану після депортації 1944 року. 

Для когось основним мотиватором залишитися на тимчасово окупованих територіях стає справа життя. Наприклад, очільники музеїв відмовляються переїздити, бо «щойно ми залишимо наші музеї чи бібліотеки, окупанти зроблять тут камеру тортур чи туалет», — а історія доводить абсурдну реальність їхніх слів.

Когось тримає обґрунтований страх невідомості та неспроможності знайти себе на новому місці. Або ж невпевненість в успішності самої спроби виїзду, адже історії, які ми чуємо, — класична системна помилка того, хто вижив. 

Про це добре знає Денис Мінін, маріуполець, волонтер та засновник ГО «Вивеземо!», який на дискусії «Як жити під окупацією. Ненасильницький опір та свідчення з тимчасово окупованих територій» розповідає: 

«Східна частина нашої країни межує виключно з рф, саме тому люди, які хочуть виїхати з Маріуполя, Бердянська, Херсонщини, вимушені виїздити через росію, іншої альтернативи немає. І що б не “співали” великі пропагандисти, але кордони залишились. Перший кордон — в колишньому Новоазовську, в бік Таганрога. І ти вже там проходиш першу перевірку: психологічну, телефонну. Якщо ти молодий хлопець до 35-40 років, є велика ймовірність, що з тобою буде окрема розмова. Окрім того, люди з малою частинкою влади… Дай тому, хто слабкий, палицю, і він нею обов'язково битиме». 

З урахуванням цих умов виїзду та мотивів залишатися, кожна окрема ситуація є надзвичайно комплексною. А кожен акт опору, чи то в межах організованих рухів на кшталт «Злої Мавки» або «Жовтої Стрічки», чи то у формі внутрішньої стійкості тих, хто чекає на ЗСУ і відмовляється від співпраці з окупаційним режимом, — є критично цінним. Знати про них, пам'ятати й чути — важливий фактор єдності нашої країни у важкі часи.  

Ця стаття була створена за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)». Вміст цього продукту є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів.

Авторка — Ольга Муха, канд. філос. наук, аналітикиня культури й кураторка.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами