Микола Бажан. Орденоносець Сталіна, який зберіг у собі генія

Тому моє перше запитання до єдиного онука Бажана, Олексія, було таким: «Як ви почувалися, коли в школі треба було вчити вірші дідуся?».

«Та якось спокійно. Учора вчили Тичину, сьогодні Бажана. Що тут незвичайного? Задавали, приміром, вивчити дві строфи з його вірша про Гастелло, ну я і вчив ці дві строфи», — розповідає Олексій.

З настанням незалежності твори Бажана вилучили зі шкільної програми. Це було легше, ніж задуматися: а чому у 1970 році Омелян Пріцак, засновник і перший директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, представляє Нобелівському комітету кандидатуру Миколи Бажана на отримання Нобелівської премії з літератури? Невже за вірші поета зі шкільної хрестоматії? Чи за ті, які ми так і не спромоглися прочитати?

«Миколі Бажану як поету з Божої ласки неймовірно не поталанило із часом», — говорить український письменник Степан Процюк.

Так, не поталанило. Бо геній, якому відкрилися таємниці божественного й людського, був змушений оспівувати радянську владу, її вождів, дружбу українського і російського народів. Це все одно що примусити Паганіні грати на балалайці.

Радянська влада не розстріляла Бажана, як Семенка чи Плужника. Вона по-єзуїтськи вихолощувала його талант, перетворювала на боввана з президій і міцно тримала за горло, щоб із нього виходили тільки цензуровані ноти. Так вона вбила поета в Тичині. Але з Бажаном не впоралася. Геній зберіг себе. 

Від бунту футуриста до співпраці з НКВС

1921 рік. Сімнадцятилітнє хлопча, закохане у футуризм, приїздить із рідної Умані до Києва навчатися в тодішньому кооперативному інституті. Його батько — підполковник царської армії, офіцер армії УНР, мама — випускниця київської гімназії, духовна дочка «Громади», палка прихильниця української ідеї. 

Але якщо більшовики обіцяють докорінно модернізувати хуторянську Україну, то він, Нік Бажан, — за більшовиків і кардинальні революційні перетворення. Навчання на кооператора і на дипломата — помилка. Бажан його кидає і з благословення Михайля Семенка починає займатися журналістикою і поезією. Вірші Бажана з успіхом друкують у збірниках панфутуристів. 

Він редагує перший в Україні журнал про кіно, пише кіносценарії. За його сценаріями було знято 7 фільмів, 4 стрічки збереглися дотепер і є скарбом Довженко-Центру. 

Словом, потужний старт у літературі, великий і беззаперечний талант. Він набирає висоту і…

… У серпні 1929 року НКВС бере 25-річного поета на секретний облік як представника «української активної громадськості». Адже він спілкується з людьми, які фігурують у справі Спілки визволення України (СВУ). 

Серед перших доносів на Бажана — допис дружини його молодшого брата, Жанни. Мовляв, сам поет, його дружина і такі-то друзі «є шовіністами та контрреволюційно налаштовані».

Відтоді доноси множаться. То підозрювали поета в українському націоналізмі, то в симпатії до фашистів, то в участі в антирадянських організаціях, то називали євреєм-космополітом. 

Упродовж 23 років Бажан перебував під прискіпливим наглядом радянських спецслужб. Отримував Сталінські премії, ордени, був урядовцем. Але справу проти нього не закривали аж до жовтня 1952 року! 

Тим часом відбувся процес над українською інтелігенцією у справі СВУ, Бажан бере участь у зборі матеріальної допомоги сім’ям репресованих. Невідомо, як він відреагував на самогубство Хвильового, на Голодомор. Свої рефлексії Бажан тримав при собі.

Але у вересні 1934 року, на першому з’їзді письменників СРСР у Москві його таки прорвали. Агенти НКВС цитують кулуарні розмови поета: «Нам чужа москва, ми з давніх-давен були відвідувачами західної культури, ми європейці, а не смердючі азіати-лапотники».

Зі страхом у серці

Чи ж дивно, що у 1935 році на Бажана завели кримінальну справу як на члена підпільної «Української військової організації»?

На цей час уже арештовані багато з українських митців, яких ми нині називаємо «Розстріляним відродженням». Арештантом став друг та одноліток Миколи — поет Марко Вороний.

«Думаю, що органи вже планували підчепити Миколу на співпрацю, тому й дозволили йому побачення з Марком. На побаченні він зрозумів, що з інтелігентними людьми відбувається у в’язниці. Думаю, Бажан злякався. І коли наступного року органи запропонували співпрацю, він погодився. 

Очевидно, подумав, що зможе якось пропетляти. Це були усні домовленості. Як агент Бажан мав псевдо Петро Уманський. Він мусив писати доноси на Олександра Довженка. Але писав так, що його куратори в органах називали його нещирим, а його доноси — відписками», — говорить наукова працівниця музею-квартири Миколи Бажана в Києві, кандидатка філологічних наук Альона Артюх.

На переконання дослідниці, Бажана не арештували ні тоді, ні пізніше, тому що влада хотіла використати його талант собі на користь.

Бажан не знав, що його хотіли приручити й використати. Він пише ідеологічні агітки та смертельно боїться арешту. Уже арештований його молодший брат Валентин, у в’язниці наречений його сестри Алли — сатирик Юрій Вухналь. Батько і сестра, боячись арештів, утекли до Криму. Як урятуватися Миколі? 

Його квартира в Києві — на першому поверсі будинку Роліт. Коли вночі по мешканців будинку приїздить «чорний воронок», Бажан чує тупіт гебістів на сходах. І серце поета зупиняється: а якщо постукають у його двері?

«Бажан відчував, що й за ним ось-ось мають прийти. Зібрав речі про всяк випадок і… понад рік щоночі (!) спав у штанях, бо не хотів виглядати нещасним перед своїми екзекуторами — стояти у спідній білизні й безпомічно намацувати в темряві окуляри (він із дитинства недобачав)», — згадував письменник Юрій Смолич.

Аби не збожеволіти від страху, Бажан навіть тікав із дому й ночував в однокласниці своєї мами.

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

«Маєш талант — не йди у владу»

У 1937 році Бажан переклав «Витязя в тигровій шкурі» — до 750-річчя створення поеми. Тоді багато письменників кинулися перекладати грузинську класичну поему, щоб заробити прихильність Сталіна, але вождю запам’ятався переклад саме Миколи. Тож коли в січні 1939 року в Москві нагороджували групу радянських письменників, Сталін особисто розпорядився внести Бажана до списку.

«Орденоносець — це та людина, яка за Сталіна вже входила, скажімо так, в номенклатурний пул. Бажан теж став на цю дорогу державного службовця. Невідомо, що він сам собі говорив про це. Він щоденників не писав, і такі речі навіть у листах до близьких не обговорював», — говорить Альона Артюх.

Першим державним завданням для орденоносця Бажана стала організація виставки до 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Далі — більше: у березні 1939 року безпартійний Бажан від імені народу України вітає учасників 18-го з’їзду ВКП (б), що проходив у Москві. Наступного року поет сам стає комуністом, а ще через рік він уже парторг Спілки письменників України.

Під час Другої світової капітан Бажан — фронтовий кореспондент і редактор газети «За Радянську Україну».

«Він писав багато патріотичних віршів і нарисів. То був єдиний момент в історії СРСР, коли українцям дозволялося писати про події в українському контексті. В українських письменників це був момент емоційного вихлюпу усього, що накопичилося за попередні роки — за Голодомор і репресії. Усе, що накопичилося проти москви, вихлюпнулося проти німців», — говорить Альона Артюх.

Бажан дуже добре знав, яку ціну заплатила Україна в цій війні. Країну доводилося відновлювати з попелу. Чи не тому він погодився стати заступником керівника українського уряду? І був на цій посаді з 1943 до 1949 року.

«На біографії Бажана я зробила висновок: якщо тобі Бог дав талант, то не треба йти у владу», — каже літературознавиця Віра Агєєва.

Бо посада зобов’язує. Зобов’язує стати співавтором (разом із Павлом Тичиною) просталінського Гімну України. Таврувати на письменницькому пленумі Максима Рильського і Юрія Яновського за «буржуазний націоналізм», долучитися до цькування Довженка за його кіносценарій «Україна в огні». Поставити свій підпис під статтею «Проти націоналістичних перекручень в сучасній науці про історію України». Вимагати від Заходу на засіданні Генасамблеї ООН видати СРСР Степана Бандеру як «воєнного злочинця»…

Пізніше, у спогадах про Юрія Яновського, Бажан публічно попросить у друга вибачення: «Мені нелегко про це писати, але і я тоді виступив так, як не повинен був виступати. Не зітер і не зітру цього зі своєї пам’яті, не скину цього тягаря».

Ймовірно, й інші свої виступи проти українських митців Бажан сприймав як вічний свій тягар.

«Бажан обіймав високі посади, але причина боятися влади в нього все одно була. Батьки його дружини Ніни були етнічними німцями й у період окупації Києва подавалися на отримання посвідки фольксдойчів. Хотіли виїхати разом із німцями, але не змогли. Тесть Бажана відсидів за це. Тож Миколу Платоновича щодня могли звинуватити у шпигунстві, у родинних зв’язках зі зрадниками. Це було дуже загрозливо. Тому він перестраховувався і був дуже обережний у всьому», — вважає Альона Артюх.

Не чорно-біла історія

Бажан намагався використати своє службове становище і свій статус для того, щоб зробити хоч щось корисне для України. Згадаймо кілька моментів.

У 1943 році разом із Довженком вони склали список репресованих українських діячів, яких просили повернути з ув’язнення. Бажан не знав, що люди із цього списку давно розстріляні. З таборів змогли повернути лише Остапа Вишню. 

У липні 1956 року Бажан порушив перед ЦК КПУ питання про реабілітацію репресованих письменників Григорія Епіка, Івана Кириленка, Олекси Слісаренка, Миколи Куліша, Олекси Влизька, Бориса Антоненка-Давидовича й багатьох інших.

Завдяки Бажанові Україна отримала ґрунтовні видання про свою історію, літературу, мистецтво, зокрема Українську радянську енциклопедію. 

«Бажан був головним редактором Української радянської енциклопедії (в СРСР тільки Україна і росія мали свої енциклопедії). Він особисто редагував усі статті. Завдяки йому в УРЕ згадані й репресовані митці. Нехай їх там і критикують, але їхні імена повернулися в культурний простір», — зауважує Альона Артюх.

Завдяки Бажанові було створено першу у світі «Енциклопедію кібернетики» (він домігся, аби вона вийшла саме українською мовою), написана і видана шеститомна «Історію українського мистецтва» і «Шевченківський словник». Багато в чому завдяки зусиллям Бажана у 1962 році ЦК КПУ ухвалив постанову «Про видання Історії міст і сіл Української РСР».

«Де Бажан без загрози для себе міг допомогти Україні й українцям, він це робив», — підсумовує Альона Артюх.

Кохані жінки

У найважчі періоди разом із Бажаном була його дружина — Гаїна Коваленко. Поетка й акторка, що грала в курбасівському «Березолі» й читала свої вірші на поетичних вечорах Асоціації панфутуристів. 

Через два роки після одруження, у 1929-му, у подружжя народилася дочка. Гаїна покинула сцену й писала дитячі казки та вірші, перекладала українською мовою російських, грузинських, польських і навіть японських поетів. Довгі роки вона працювала літредакторкою і перекладачкою на «Українфільмі». Компанійська, задерикувата, темпераментна. Але цього виявилося недостатньо.

У 1938 році Микола зустрів у Києві свою давню харківську знайому — Ніну Лауер. Вона закінчила медінститут і саме стала кандидаткою медичних наук. Напередодні зустрічі з Бажаном вона втратила ще ненароджену дитину й дізналася від лікарів, що більше ніколи не зможе стати матір’ю. Стосунки з Миколою повертали її до життя. 

Попервах про їхні таємні прогулянки київськими парками знав тільки найближчий друг, письменник Юрій Яновський.

Але вже в листопаді 1938 року агент НКВС на псевдо Стріла переказує у своєму доносі бідкання Бажана щодо його бажання розлучитися з Гаїною: «він каже, що ще „не може розірвати зв’язок із жінкою, з якою його пов’язує не тільки минуле кохання, а й сильні глибокі переживання цих років — страх“. Що вони „разом не спали стільки років, чекаючи на його арешт“, „разом прожили жах цих років і разом переживали кожне нове нещастя"». 

А втім, орден Леніна, отриманий Бажаном у 1939 році, був своєрідною індульгенцією від радянської влади. Тож страх, пережитий разом із Гаїною, трохи відступив. Бажан насмілився на розлучення.

Йому саме виділили п’ятикімнатну квартиру в будинку Роліт. Три кімнати займали батьки Миколи та Гаїна з Майєю, а дві інші Бажан віддав Яновському. А сам разом із Ніною переїхав у двокімнатне помешкання Юрка. 

Однак колишньої дружини й дочки він не відцурався, постійно допомагав матеріально. «Я не росла без батька», — розповідала Майя Миколаївна.

П’ять років Бажан жив із Ніною «на віру», офіційно одружилися тільки у 1944-му.

«Можливо, спрацювало те, що Гаїна була пролетарського походження, і для неї культура асоціювалася з богемністю. Ніна ж, як і Бажан, виховувалася в інтелігентній сім’ї, розумілася на музиці, живописі, антикваріаті, на тому, що було дорогим і для Бажана. Його закоханість у Ніну не минала з роками. Про це свідчать листи поета до дружини, яких збереглося понад півтори сотні. Він її називає в листах своєю коханою, своєю дівчинкою, навіть коли їм обом було вже за 70», — говорить Альона Артюх. 

Ось кілька рядків із цих листів: «Давай одне одного ще більше берегти. Ніщо не згасло, не пройшло, все з нами: я горджуся тобою, твоєю і своєю любов’ю, бо вона запорука, ознака кращого, що є в мені і в тобі».

«Дід називав дружину Нінкою, вона його — Миколою. Він присвячував їй вірші. Ніна Володимирівна про нього дуже добре дбала. Це була дуже хороша пара, відчувалося, що вони кохають одне одного», — розповідає Олексій.

Бажан без краватки

Коли після засідань, президіумів і виступів лауреат Сталінської, Ленінської, Державної премії УРСР, Герой соціалістичної праці, кавалер численних орденів Бажан повертався у свою квартиру на Терещенківській, він знімав робу державного й партійного діяча, переодягався в домашній халат (буквально) і ставав просто людиною.

Бажан дуже любив класичну музику, живопис, книги. Колекціонував гутне скло, косівську кераміку, межигірський фаянс, майоліку. Кохався у живописі — мав картини Катерини Білокур, Івана Труша, Василя Кричевського, Миколи Пимоненка, Михайла Дерегуса, Іллі Рєпіна, Василя Полєнова. Багато із цих картин, особливо трофейні з Європи, він купував на аукціонах.

«Його це все щиро цікавило. Бажан був людиною високої культури. У нього величезна колекція платівок — Бах, Моцарт, Гендель, Чайковський, Вагнер, Сибеліус, Шостакович. З-за кордону він привозив книги з історії мистецтва, які неможливо було придбати в СРСР. Цінні радянські видання купував через Академію Наук. Мав у домашній бібліотеці понад 8 тисяч томів. І прочитав кожну із цих книжок. До речі, Бажан володів технікою швидкочитання: книжку на 400-500 сторінок міг прочитати впродовж двох годин», — розповідає пані Артюх.

Олексій говорить, що дід розповідав йому про книжки й музичні твори, але ніколи не змушував щось прочитати чи прослухати, і свої власні твори теж. Найбільше у дідовому кабінеті Олексію подобалися різноманітні фігурки на секретері — завжди хотілося ними погратися. 

«Дід часто дарував мені іграшки. Але ніколи не привозив їх мені з-за кордону — це були подарунки з наших магазинів», — згадує Олексій.

Те, що його дід — важлива людиною, хлопець зрозумів уже тільки підлітком. Але «все це» його не дуже й цікавило. Для нього дід — це прогулянки парком Шевченка, розповіді про Лиса Микиту, це з розгону кинутися йому на шию або забігти на хвилинку після уроків, разом пообідати, погратися, зустріти Новий рік.

Дід був постійно зайнятий, але у ключові моменти життя онука знаходив для нього час. Приміром, дуже серйозно обмірковував із ним вибір професії. Не відговорював його від фізичного факультету. Тільки зі щирою зацікавленістю розпитував, чим тому подобається фізика.

«Дід не чинив на мене ніякого тиску. Він узагалі ніколи ні на кого в сім’ї не тиснув», — згадує Олексій.

Онука дід вражав своєю строгістю та стриманістю. Був скупим на емоції, навіть замкнутим. Дуже дозовано розповідав про події свого життя.

«Я тепер розумію, що це життя навчило його бути таким — не говорити зайвого. І за змоги робити щось корисне, навіть ціною компромісів», — говорить Олексій.

Післямова

«Дід помер, коли мені було 23 роки. Я жив із батьками, своїм шкільним і студентським життям, діда бачив кілька годин на тиждень. І, чесно, не дуже задумувався, про що в діда варто розпитати. А коли в голові склалися до нього питання, уже не було в кого. Про свого діда я тепер дізнаюся з публікацій літературознавців», — констатує Олексій.

За іронією долі, на могилі Бажана на Байковому цвинтарі в Києві викарбувані слова із його вірша «Людина стоїть в зореноснім Кремлі», присвяченого Сталіну: 

«Вітчизні віддати не вигризки душ, А всю повноцінність життя або смерті!» 

Після смерті поета у 1983 році Ніна Володимирівна залишилася доживати віку у квартирі на Терещенківській. За її заповітом, у квартирі у 2004 році створили меморіальний музей Миколи Бажана. Усі речі, які були в помешканні, стали його експонатами.

У жовтні 2022 року музей постраждав від російських обстрілів. За словами Альони Артюх, його експозицію евакуювали, але приміщення й досі не приймає відвідувачів — тривають ремонтні роботи. 

***

«Я йду, й мовчу, і тепло марю снами,

Я на долонях тиші розтаю, —

Кристалик, зведений блаженними руками

На свій приділ і на журбу свою.

Запаморочений, дрімотний, заблукаю,

І ввійду в сон, і вже не вийду з сну,

І мовчазливо добреду до краю

Крізь білу, добру, вічну тишину».