«Ризикувати живими заради мертвих?». Чому держава не рятує Алеї Героїв у прифронтових районах

«Невже ми дамо можливість чинити наругу?» 

Лічені кілометри розділяють російських військових і Покровськ із Мирноградом. В обох містах — великі Алеї Героїв, де поховані українські бійці, які захищали Україну з 2014 року.

Військові кладовища важко сплутати з цивільними похованнями. Переважно вони більш доглянуті, мають стели з іменами загиблих, прапори, інформаційні довідки про воїнів тощо.

«Зараз люди обурюються, що за кілька кілометрів до Покровська — росіяни, а там, на Алеї Героїв, поховані десятки людей, які віддали своє життя за Україну, — сказав hromadske Вадим Поздняков, громадський активіст. — Невже ми ось так спокійно теоретично можемо дати можливість чинити над ними наругу? А ще ж Мирноград із великою Алеєю, а там, вибачте, не дай Боже, Костянтинівка, Дружківка. Ну, треба думати, як цього уникнути».

За даними військової адміністрації, у Покровську на Алеї Героїв поховані 65 українських бійців. Зараз туди активно долітають дрони, і це вже майже сіра зона, каже Вадим Поздняков.

Трішки менше поховань у Мирнограді — приблизно пів сотні. Там Алея Героїв розташована в районі, куди станом на сьогодні вже й військові їздять з особливою обережністю. З вересня 2024 року туди дістають FPV-дрони, артилерія та міномети, зазначив hromadske виконувач обовʼязків начальника Мирноградської МВА Юрій Третяк.

Краматорськ, який сьогодні вважається умовним тилом, теж має Алею Героїв. Як підрахувала журналістка hromadske, зараз там 124 могили, «найсвіжіша» зʼявилася 26 січня цього року. На кладовище вже були прильоти — як і на всі інші цвинтарі у Краматорську.

Доглядачка Алеї Героїв у Краматорську пані Валентина не вірить, що росіянин здатні зруйнувати могили: «У мене немає слів. Невже вони це зроблять? Це ж блюзнірство».

Насправді окупанти за час війни неодноразово чинили наругу над тілами українських військових. Зокрема, у 2020 році познущалися з медика, який загинув біля Зайцевого. Його тіло було розпороте від таза до шиї, після чого грубо зшите. Є й підтверджені правоохоронцями факти, як у 2023 році спецслужби рф вербували українських підлітків для наруги над могилами військових. 

Не хочеться думати про окупацію цих міст, і я сподіваюсь, що вони встоять. Але все одно треба мати план А, план Б, план С, щоб цього (наруги — ред.) не сталося. Ми ж розуміємо, що ситуація на фронті дуже важка.Вадим Поздняков, громадський активіст, голова громадської організації «Світанок»

Законні підстави сумнівні

Ексгумацію в Україні проводять нечасто. З 2022 року, коли зʼявилася Алея Героїв у Краматорську, там єдиний раз викопували тіло. Як розповіла доглядачка кладовища, у січні цього року батьки, які переїхали до Києва, вирішили перевезти туди прах загиблого сина. Вони знайшли нове місце для поховання, отримали дозвіл і повернулися зі своїми копачами. Оформлення всіх документів зайняло три місяці.

Відповідно до законодавства, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках, якщо на це дає дозвіл місцева влада. І тут ідеться про ексгумацію окремого загиблого, а не перенесення всього кладовища.

У законі також зазначено, що перепоховання останків померлих «може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України». Однак, як уточнив hromadske юрист Максим Полішкевич, таких «інших випадків», які передбачали б можливість перенесення цілого кладовища, він не знайшов:

«Є винятки для героїв (бійців, яким, починаючи з 2014 року, вручили орден “Золота Зірка”) та оборонців України, тіла яких не впізнали. Тож простого легального способу перенести з Покровська Алею загиблих героїв я не бачу. Хоча це і не виключає складнішого шляху через співпрацю з рідними загиблих воїнів».

Цікавий виняток містить стаття 25 закону, яка говорить, що чинні місця поховання не підлягають знесенню і можуть бути перенесені тільки за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування у разі постійного підтоплення, зсуву, землетрусу або іншого стихійного лиха.

На думку юриста, у цьому разі можна було б застосувати аналогію закону й прирівняти до стихійного лиха збройну агресію як обставину непереборної сили. Водночас Полішкевич зауважує: «Ані міська рада, ані військово-цивільна адміністрація не є судом, і просто так категоріями “аналогій” послуговуватися вони навряд чи стануть».

Проблема в тому, що, згідно з чинним українським законодавством, за військові поховання відповідає не держава, а, по суті, родичі, й лише вони можуть ініціювати перепоховання. А ми розуміємо, що у деяких загиблих уже нема цих близьких родичів, тому що це Донецька область. Хтось загинув, хтось виїхав за кордон, а хтось, на жаль, обрав не ту сторону.Вадим Поздняков, громадський активіст, голова громадської організації «Світанок»

В уряді визнають, що чинне законодавство щодо перепоховань воїнів «не відповідає викликам сьогодення». Йдеться про це в пояснювальній записці до законопроєкту, яким на місцеву владу хочуть перекласти фінансові витрати за перепоховання героїв на військових цвинтарях. Наразі всі витрати лягають на плечі родичів. Нині ця ініціатива на етапі погодження.

Є ще більш серйозна проблема — робити це в Покровську і Мирнограді вже запізно, бо небезпечно.

«Цього вже навіть військові не зроблять. Станом на зараз це неможливо», — сказав hromadske начальник Покровської міської військової адміністрації Сергій Добряк.

Підтримати

Вирішує той, хто заплатив

Аби якось допомогти військовим похованням у Покровську і Мирнограді, Український інститут нацпам'яті направив до Мінветеранів свої пропозиції. Фактично йдеться про спробу демаскувати сектори військових поховань. Серед ідей — відзняти чинний вигляд поховань і прибрати з них прапори. 

«Насправді варіантів чимало. Можна обережно поприбирати надгробки й так далі, щоб не підставити нікого з місцевих жителів, хто там буде залишатись, і щоб не було вандалізму, якщо станеться так, що територія опиниться в тимчасовій окупації», — розповів hromadske Іван Стичинський, співробітник УІНП. 

Такої самої думки й військовий аналітик Олексій Гетьман. Він вважає, що в населених пунктах, близьких до лінії фронту, за можливості треба зняти надгробні пам'ятники на Алеях Героїв і тимчасово перевезти в безпечніше місце.

Їх можна вивезти навіть без фундаменту. Обережно демонтувати, а потім встановити знову. А там, де цього не можна зробити, думаю, треба консервувати… Зробити щось на кшталт саркофага чи забетонувати, а потім поновити після того, як ми повернемо ці території.Олексій Гетьман, військовий аналітик

З відповідей, які УІНП отримав від Мінветеранів, —  безпекова ситуація у Покровську й Мирнограді зараз уже не дає змоги навіть провести там фотофіксацію кладовищ.

З юридичного погляду питання про перенесення надмогильних споруд теж дискусійне, зазначив юрист Максим Полішкевич. Тут важливо розібратися, хто їхній власник. Відповідно до законодавства, власник той, за чиї кошти встановили памʼятник. Зараз рідні загиблих воїнів отримують компенсації на ритуальні послуги та надгробки.

«Однозначно є підстави вважати, що вони належать тому, хто за них заплатив. І якщо за них заплатила міська рада або Міністерство оборони, то вони можуть претендувати на перенесення надгробків», — вважає Полішкевич.

Також серед пропозицій УІНП — зняти з могил прапори. Але, наприклад, Мирноградська МВА у вересні опитувала родичів загиблих військових, й лише одиниці погодилися знімати, розповів нам Юрій Третяк. Більшість сказала: «Вони гинули за цей прапор, і хай ці прапори майорять над ними до останнього».

Натомість військовий аналітик Олексій Гетьман вважає, що в разі відходу ЗСУ від населеного пункту треба обовʼязково забирати всі українські прапори, і з військових цвинтарів теж, адже є ризик наруги над стягами. Забирати також треба все пов'язане з пам'яттю героїв і нашою країною.

Так, наприклад, зробили в Селидовому, яке росіяни окупували в жовтні 2024 року. У місті не було Алеї з похованими героями, була Алея Шани із портретами загиблих військових громади. З початком активної фази бойових дій усі портрети демонтували та вивезли в Камʼянське на Дніпропетровщині, повідомила міськрада у відповідь на запит hromadske.

Ситуація з Покровськом і Мирноградом показує, що думати про порятунок Алей Героїв потрібно ще тоді, коли місто віддалене від лінії фронту. Тож ми звернулися до Краматорської міськради, аби зрозуміти, чи є в них план дій на такий випадок. Там відповіли, що є, але деталі озвучити не готові.

«Ми маємо спільний чат із близькими загиблих, і там є відповідальні від нашої місцевої адміністрації й управління Мінветеранів. Намагаємося допомогти і якось роз'яснити кожній родині окремо чи на спільних зустрічах, які ми проводимо раз на квартал чи раз на пів року, як діяти», — зазначив hromadske Ігор Єськов, начальник управління інформаційної політики та взаємодії зі ЗМІ Краматорської міськради.

З того, що вдалося дізнатися, — у місті вже зупинили монтаж гранітних пам'ятників на Алеї Героїв, які планували встановлювати на кожній могилі. І немісцевим  знайти його непросто — на онлайн-мапах цвинтаря нема. 

Держава уникає відповідальності?

Чи є в держави рішення, як бути з Алеями Героїв у разі окупації, ми спершу запитали в Українського інституту нацпам'яті. Але там відповіли, що не відповідають за це, й скерували до органів місцевого самоврядування і Мінветеранів.

Профільне урядове відомство та Донецька обласна військова адміністрація не відповіли на запити hromadske у визначений законом термін. В ОВА обіцяють надати відповідь у наближчі дні.

За словами джерела hromadske в Мінветеранів, у цьому питанні держава апріорі не несе відповідальності, бо місця військових поховань у населених пунктах розміщені на землях комунальної власності та перебувають в управлінні спеціалізованих комунальних підприємств.

Співрозмовник зауважує: держава примусово не може проводити будь-які дії з перепоховання. Для цього має бути рішення органів місцевого самоврядування та дозвіл родичів. Бо в разі перепоховання без згоди рідних останні можуть звернутися в ЄСПЛ і виграти справу.

«Та і хто з тих, хто пише дописи про це (покровську Алею Слави — ред.), зараз готовий їхати викопувати тіла й ризикувати життям живих заради мертвих під постійними прильотами?» — обурюється наш співрозмовник.

Тож фактично за майже 11 років війни, зокрема майже три роки повномасштабного вторгнення, держава так і не розробила механізму захисту військових поховань. 

Як наголошує громадський активіст Вадим Поздняков, поховання треба облікувати, вони повинні мати захист держави як мілітарні, і за умовної небезпеки — у мирний і у воєнний час — ними мають опікуватися державні інституції. А для цього потрібен закон. 

«За умов якісного брейншторму фахових інституцій такий законопроєкт можна було б прописати за кілька днів».

Можливо, хтось скаже, що це питання не на часі. Але, на мою думку, пам'ять про українських військовослужбовців, які віддали своє життя за Україну, має бути одним із найбільш пріоритетних з усіх, які можуть бути.Вадим Поздняков, громадський активіст, голова громадської організації «Світанок»