«Народ почав боятися своєї армії. Наше завдання — прибрати цей страх». Чи стануть обовʼязковими вишколи для цивільних
Ранок неділі. У конференц-залі на території столичного актив-парку, де проходитиме вишкіл, із понад пів сотні людей — здебільшого жінки та підлітки. Де-не-де чоловіки.
«Головне питання, яке лунає: “Чи не заберуть мене після цього тренінгу в армію?”» — перед початком добровільного вишколу для цивільних каже засновник «Ікспарку», меценат та офіцер запасу Юрій Зозуля.
«Не заберуть. Наше завдання — підготувати й додати вам впевненості, як діяти у складних ситуаціях».
Мимоволі проводжу паралелі з Фінляндією, де сотні жінок стають у черги й обривають лінії, за лічені хвилини розбираючи місця на курси з військової підготовки.
Цікаво, який попит на вишколи для цивільних в Україні — на четвертому році повномасштабної війни? І чи збирається врешті системно готувати українців до нацспротиву держава?
«Ідемо до цього три роки, а дійшли тільки зараз»
— Хтось щось знає з кризової психології? — із запитання починає свій курс з управління стресом психологиня Ганна Жиленко.
Десять жінок, що потрапили в одну групу, заперечно хитають головою.
— А як гадаєте: що найголовніше треба зробити, коли в людини гостра стресова реакція?
— Повернути її до реалій, попросити сказати ім’я та прізвище, доторкнутися до предмета, — впевнено припускає одна дівчина, тим привернувши до себе мою увагу.
У перерві я дізнаюсь, що Олександрі 18, вона навчається на ветеринара і точно знає, для чого вона тут: «Бо вважаю, що зараз дуже важливо знати такмед, психологію і навіть поведінку зі зброєю. Статися може все що завгодно і коли завгодно. Я хочу бути готовою до всього».
Чи зможете ви зупинити кровотечу за 30 секунд, правильно наклавши турнікет? Чи замислювались, як діяти, якщо у вас або у когось поруч панічна атака? Як вивести людину із шокового стану, якщо її врятували з-під завалів? Чи можна поплескувати, бризкати водою в лице? Що говорити і як стабілізувати ветерана, у якого стався флешбек — і посеред мирного міста він чує вибухи, яких ніхто, крім нього, не чує, й починає рятувати перехожих?
У цей момент розумієш, що твої знання десь не поновлені, десь інтуїтивні й далеко не завжди правильні. А на ділі — розгубилась би й поготів.
Важливо знати, що, наприклад, за гострої стресової реакції ділянка мозку, яка відповідає за логічне мислення, «вимикається». Фразою «заспокойтесь» чи «все буде добре» можна зробити лише гірше.
Натомість найголовніше тут — змусити мозок знову мислити. Доречними будуть фрази: «Погляньте на мене», «Як вас звати?», «Куди ви йшли/що робили?». Попросити допомогти щось роздивитися/порахувати тощо, аби «увімкнути» мислення.
Тренінг безплатний, має ротаційний формат: учасники діляться на групи й по черзі опановують чотири напрями: психологічну підготовку, такмед, управління дронами й основи поводження зі зброєю.
«Коли ми взяли автомат, перше, що нам треба, — пристріляти його та виставити мушку, щоб чітко влучати в ціль. Зміщення мушки на 1 міліметр зміщує точку влучання на 25 сантиметрів», — учасниці вбирають слова тренера, а тоді по черзі вчаться базової стійки, переміщення і зайняття позицій з автоматами. Найважче — втримати справжній АК.
«Я взагалі вперше тримаю автомат! Дуже тяжко», — зізнається Тетяна. Поруч із нею — 19-річна донька.
«Я давно хотіла на такий тренінг, щоб знати хоча б ази такмеду і військової підготовки. А Ксюша (донька — ред.) каже: “О, і я хочу”. Словом, йдемо до цього три роки, а дійшли тільки зараз».
«Держава нам не дає ні копійки»
Такий тренінг організували силами кількох громадських організацій після того, як до них почали звертатись самі цивільні: мовляв, є вишколи для потенційних рекрутів, а що робити їм?
«Ми опікувались ветеранами й водночас отримували багато запитів: “А що робити пересічному громадянину, якщо щось станеться?”. І це не тільки про наступ, а й про будь-які критичні ситуації. Вишколи ж здебільшого неймовірно дорогі або мілітаризовані. І людям, по-перше, лячно, а по-друге — це не зовсім те, що треба цивільним», — каже заступниця директора Інноваційно-реабілітаційного центру «База 4.5.0» Катерина Шершньова.
Навіщо це цивільним? Я сам був на місці тих людей, які до нас зараз приходять. І я знаю, чого мені не вистачало, коли ми нібито готувалися воювати та зустрічати ворога, але по факту ми не знали, що робити. Андрій Омельченко, волонтер, тренер, голова ГО «Центр підтримки “Атлант”»
Організатори кажуть: були б раді робити такі вишколи для цивільних хоч щовихідних. Та грошей поки що вистачає, аби проводити їх раз на місяць. Один день вишколу обходиться приблизно в 100 тисяч гривень. По фінансування звертались і в держадміністрацію, і в міністерства, але безрезультатно, додає Юрій Зозуля.
«Держава нам не допомагає ні копійки. Це все на волонтерських засадах. Причому в нас є Закон “Про основи національного спротиву”. Але, крім якихось фрагментарних заходів, системної роботи ми не бачимо».
Влада допустила розрив між армією і народом. Народ почав боятись своєї армії. Наше завдання — прибрати цей страх.Юрій Зозуля, засновник «Ікспарку», офіцер запасу
Україна візьметься за мережу центрів нацспротиву?
Згаданий Закон «Про основи національного спротиву» ухвалили ще у 2021 році. Чому ж він не працює і нині різні види підготовки цивільного населення — здебільшого на плечах громадських ініціатив?
«До цього часу масштабної системної роботи в частині підготовки громадян до національного спротиву держава, на жаль, дійсно не вела», — каже в коментарі hromadske один із розробників закону, а нині військовослужбовець і член робочої групи при Міноборони з питань нацспротиву Денис Поданчук.
Причиною він називає те, що закон набув чинності 1 січня 2022-го, за неповних два місяці до повномасштабної війни. І реалізувати його не встиг би ніхто.
Утім, хоч і запізно, та ситуація має кардинально змінитись, каже Поданчук. Упевненості додає розроблена Постанова про створення в Україні мережі центрів підготовки громадян до національного спротиву, яку найближчими тижнями має ухвалити Кабмін. Поданчук запевняє: вона має врешті спрацювати.
«Можна сказати: “У нашій країні і постанов наплодили, і стратегій 38 штук!”. Можна скільки завгодно жалітися, але без постанови Кабміну нічого не буде взагалі. Щоб ми могли вийти на рівень одночасної підготовки десятків, сотень тисяч людей».
Центри підготовки до нацспротиву мають бути в кожній області й у кожному районі. Загалом — більше ніж півтори сотні центрів. На думку Поданчука, вони мають запрацювати до кінця 2026 року.
В оновлені програми підготовки входитимуть курси з бойової підготовки, пілотування дронів, такмеду, військової топографії, мінної безпеки та інші. Предметів буде більш ніж півтора десятка.
Усі державні центри взаємодіятимуть із громадськими ініціативами, яких, за даними Поданчука, — нині більш ніж півтори сотні. Робити акцент обіцяють і на стратегічній комунікації. Хоча участь у вишколах — добровільна.
Можна зробити будь-яку дуже добру інфраструктуру, набрати шикарних інструкторів, написати гарні програми. Але якщо ми не працюємо з мотивацією людей, то все як мертвому кадило. А мотиваційна робота — це те, на що теж, м'яко кажучи, раніше небагато звертали уваги.Денис Поданчук, військовослужбовець ЗСУ, один із розробників Закону«Про основи національного спротиву»
«Піду по стопах батька»
Дмитро з дружиною тримають в руках свідоцтва про те, що пройшли курс з управління дронами. Це їхній перший досвід. Дмитро ще й викладає «Захист України» в Київському авіаційному коледжі, тож каже: буде чим поділитися зі студентами.
«Я от і своїх студентів привів. Тут є троє хлопців. Але загалом я пропонував усім: на денному стаціонарі в нас 460 людей…».
Серед його студентів І курсу, що прийшли на вишкіл, — Макар та Іван. 16 і 15 років. Запитую про мотивацію й чому, на їхню думку, так мало з їхніх однокурсників зголосилися прийти.
«Багатьом не цікава військова діяльність узагалі. І батьки не на фронті. Так вони просто хочуть абстрагуватись і втекти від цієї реальності», — по-дорослому розмірковує Макар. Цього літа він повернувся в Україну після того, як прожив три роки в Німеччині.
«Я дуже захотів повернутись додому. Зрозумів, що війна нікуди не пішла, вона є, вона буде і треба щось для цього робити. Я почав цікавитись військовою тематикою. І моя мотивація — це те, що мій батько був на фронті у складі спецпідрозділу ГУР МО. Тож я піду по його стопах».
«А в мене інша історія: ніхто з моїх близьких не воює, і взагалі батьки проти будь-яких моїх розмов про війну. До військової тематики я дійшов сам, — каже 15-річний Іван. — Ну, мій дядько був в АТО у 2014 році, і мої друзі — націоналісти».
От такими маленькими кроками доводиться влазити у війну. Так, ми відчуваємо, що в меншості, але як кажуть: «Хто, як не ми?». Інших варіантів немає.Іван, 15 років, учасник тренінгового курсу для цивільного населення «Вишкіл Нацспротиву»
Іван каже, що після коледжу піде навчатись на інженера-конструктора воєнної техніки. А Макар після другого курсу хоче вступати в Харківський національний університет Повітряних сил.
«Планую навчатися на льотчика».
Тренінговий курс «Вишкіл Нацспротиву» був організований Інноваційно-реабілітаційним центром «База 4.5.0» у співпраці з організацією «Муромець Нацспротив» та Центром психологічної підтримки «Атлант».
Наступний вишкіл на території столичного «Ікспарку» планують провести 4 травня.
- Поділитися: