Два самогубства за три дні? Що відбувається в академії прикордонної служби ім. Хмельницького

Смерть їхнього сина — друга за три дні серед курсантів Національної академії прикордонної служби України. Перед цим, 17 квітня, згідно з офіційною версією, вкоротив собі віку Олег Лопата — курсант 2004 року народження. Так само як і Богдан — пострілом у голову, також з автомата АКМ-74.

Випадки самогубств у військовому виші ставалися і в попередні роки. Що про них кажуть родичі загиблих, правоохоронці, курсанти та керівництво академії?

«Тату, та в мене такого і в думках нема»

Богдан Решетар захотів повʼязати життя з військовою справою в 11 класі. До того планував працювати в правоохоронних органах, але повномасштабна війна змінила його думку. Коли перед випуском зі школи проходив комісію у ТЦК, розповів там про своє бажання — і йому запропонували дати направлення в Одеську військову академію.

«Йому було 17, потрібна була моя згода. Ми відмовилися, бо Одесу тоді бомбили сильно. Він трохи дувся, а тоді каже: „Усе одно хочу бути військовим, це мій вибір. Раз в Одесу не хочете, піду на прикордонника у Хмельницький, там тихо”“, — пригадує батько.

Лікарня, у якій народився Богдан, була біля бази прикордонного загону. То хлопець навіть жартував: це так доля його зводила зі службою.

«Улітку 2023-го ми поїхали в Хмельницький, щоб вступити, жили на квартирі. Там була жінка, яка сказала мені: „У НАДПСУ застрелився хлопець. Але насправді це зробили так, щоб був такий вигляд, ніби самогубство“. Я хотів вертатися додому, бо здалося, що тут щось не те. Але Богдан наполягав, він дуже хотів вступити», — розповідає Василь.

За весь період навчання син жодного разу не скаржився. На питання батька, чи все добре, чи немає дідівщини, відказував: «Тату, усе нормально, такого немає». Він жив цією справою, навіть три грамоти отримав за гарну службу, зазначив батько.

У квітні Богдан проходив практику в Чернівецькій області. Увечері 18 квітня поїхав до району КПП, щоб уночі стати в наряд. Хлопці, які тоді були з ним, розповідали батьку, що Богдан був веселим, ділився історіями, як ловив ухилянтів.

Зранку 19 квітня, одразу після наряду, Василь зідзвонився із сином і сказав, що відправив йому посилку. Ще один дзвінок від Богдана до батька був в обід: передавав вітання, сказав, що як не поставлять у наряд, то набере ще раз, а якщо поставлять — то вже іншого дня.

Надвечір, як згодом дізнався Василь, його сина викликали у «групу реагування» на кордон. Була інформація, що там чоловіки намагаються незаконно перейти кордон. У складі цієї групи було два контрактники, два курсанти — Богдан і Микола, старший групи й водій.

«Увечері я був на вулиці, як почув крик дружини Яни. Родичі, які теж служать у ДПСУ, передали їй телефоном про загибель сина. Я почав дзвонити Богдану. Йшов гудок, а потім оператор повідомляв, що абонент або відхиляє, або розмовляє. Але ж Богдан на той момент уже загинув», — пригадує Василь.

Через годину йому зателефонував курсовий офіцер і повідомив, що його син вкоротив собі віку. Поки батько мчав із Сум до Чернівців — а це 12 годин дороги, — то попросив номер слідчого та курсанта, який був із Богданом. 

Микола розповів батьку загиблого, що рації глючили, тож Богдан подзвонив і телефоном сказав, щоб вони збільшили дистанцію між собою на 150 метрів. Через мить Микола почув звук пострілу і, каже, подумав, що це командир когось затримував.

«Через 15-20 хвилин він підійшов до місця, де був Богдан, і нібито побачив його під кущем з діркою у скроні. Потім підбіг водій, останні прийшли контрактники, хоча вони так само були на відстані 150 метрів, як Коля. Чому вони разом не прийшли?» — задумується Василь Решетар.

Слідчий сказав, що тіло Богдана знайшли у протитанковому рову. Водночас те, що Микола плутав свої спогади, курсовий та слідчий пояснювали станом афекту. «У стані афекту переплутати рів і кущ?» — сумнівається батько.

Василя Решетаря насторожило також те, що Богдан «наче просто заснув». На обличчі не було синців, набряків чи опіків. Водночас батько курсанта Лопати, який загинув за кілька днів до того, розповів Решетарям, що на обличчі його сина такі пошкодження були. Обоє, за версією слідства, загинули через постріл у підборіддя.

«Ми зв’язувалися з батьком Олега. Він мені каже, що може повірити, що його сина довели. Він хоче розібратися: це від однокурсників було чи офіцерів», — додав Василь.

Слідчий пояснив батьку, що опіки були «змиті» після процедур у моргу. Василь не вірить: «Як опіки можуть змити? Ви автомат бачили? Там дві дірки по боках. Коли стріляєш, вихлоп іде по боках і воно обпікає».

Батько намагається зрозуміти, що могло статися. Якщо син хотів вкоротити віку, навіщо чекав на виклик? Він сумнівається, що річ у якійсь сварці з дівчиною чи фінансових труднощах. І згадує, як одразу після самогубства Олега Лопати серйозно говорив із сином — щоб той знав, що батьки йому допоможуть у будь-якій ситуації. 

«Хай що станеться — ми підтримаємо. Якщо вліз по грошах — продамо хату, хоч у землянці будемо жити. Це все можна вирішити. Дівчину іншу можеш найти. А домовитись, щоб час відмотати назад, я вже ні з ким не зможу…».

Богдан тоді лише спокійно відповів: «Тату, та в мене такого і в думках нема». А за два дні сталося непоправне.

***

Мирослава, двоюрідна сестра курсанта прикордонної служби Олега Лопати, який, за версією слідства, вкоротив собі віку, каже, що на похороні брата було багато людей. Отже, він був доброю людиною. Дівчина додає: родина спершу не могла повірити, що хлопець сам міг вкоротити віку.

«Були припущення, що саме в академії щось відбувалося. Цькували, можливо, ті, хто старший, чи його попускав хтось із керівництва за те, що в нього є звʼязки — висока посада батька [у ДПСУ — ред.]. Також ми думали, що це було якось повʼязано зі стосунками з дівчиною, але в них усе було добре», — каже Мирослава.

Тарас (імʼя змінене) був однокурсником Олега. Каже, що загиблий був «тямущим пацаном», планував переїжджати з казарми на квартиру. І що Олегові «не подобався совковий затяг в академії».

Тарас пояснює: в академії є відділи забезпечення якості освіти, морально-психологічний відділ тощо. У них, каже Тарас, «немає на меті допомогти курсанту, лише до*батись до нього».

«Наприклад, полковник Гащук, який тут уже не один десяток років, виписує недоліки за те, що курсанти йдуть не в ногу сходами підземного переходу. Або майор Олішевський зайшов у баню й питає: „Чому у вас курсанти миються не так?“. Мені цікаво, як можна митися не так», — розповідає курсант.

Після цього майор нібито написав у довідці до ректора про порушення розпорядку дня курсантами, через те що погано організоване купання. А ректор «це розцінює так, що курсанти не роблять ніхр*на».

«Якщо ти працюєш у відділі й не подаєш достатню кількість недоліків до ректора, то тебе відправляють на схід у бойовий підрозділ. Приходить молодий старший лейтенант у якийсь відділ. Йому потрібно показати роботу, то починає за*обувати курсантів. Якщо він цього не робить, то ректор каже: „Нащо ти на цій посаді треба? Іди в бойовий підрозділ служить”“, — ділиться Тарас.

Один із викладачів НАДПСУ на умовах анонімності розповів, що керівництво академії «вимагає шукати недоліки».

«Якщо немає недоліку, значить ніхто нікого не перевіряв. І так щодня. Доходить до того, що недоліки зі стелі „ліпляться“. А потім розбір, хто винний, чому недолік. Такий ланцюжок, що хтось вигадав недолік, а ганяють усіх, хто причетний до нього», — зазначив співробітник академії.

І додав, що дійсність підкреслює фраза: «Не потрібно робити як правильно, робіть, як керівнику подобається».

«Як наслідок, недоліки дають за руку в кишені, не віддання військового вітання. Причому це робиться з таким пафосом… Постійні зауваження щодо форми. Водночас той, хто робить зауваження, може бути з порушенням форми одягу теж, але йому можна» — розповідає викладач.

За його словами, черговий академії доповідає ректору та заступникам про результати несення чергової служби. Про недоліки вказують у рапортах та довідках. І вже «склався такий стереотип що кожний має щось „накопати“, якщо недоліків немає, тоді „вихвачує“ той хто доповідає».

***

У Вікторії восени 2024 року була спроба самогубства, тоді вона була курсанткою. Дівчина стверджує, що основна проблема в академії — це цькування між курсантами. Якщо поскаржишся на це, то курсові офіцери не реагують, а навпаки — можуть покарати: дати догану чи поставити позачерговий наряд.

Вікторія розповідає про конфлікт із командиром групи та курсантами після курсу молодого бійця на 1 курсі. Можливо, через їхню особисту неприязнь та бажання самоствердитися, вважає дівчина.

«Командир групи переходив на особистості при всіх. У мої 19 я вже була розлучена, і він постійно це згадував: „Чоловік тебе покинув“. У той період ще мої батьки розлучалися, це сильно на мене вплинуло. А командир групи це ігнорував і знецінював: мовляв, ти не мала дитина», — згадує дівчина.

Вікторія поговорила про це з психологинею, а та про все почуте нібито доповіла начальнику курсу. До того ж офіцери почали ставитися до дівчини як до «зальотчиці», бо були догани. Це стало клеймом. Хоча, зауважує Віка, вона була відмінницею, писала наукові роботи.

«Полковник Гащук оголосив мені догану на нараді за участі ректора. Спершу за те, що не привіталась у підземному переході, де не було видно, хто йде. А потім — за відсутність фартушка на вулиці під час чергування в їдальні, хоча там він і не був обов’язковим. Після цього мене залишили в казармі й хотіли „пустити на орбіту“ — тобто безперервно ставити в наряди», — пригадує дівчина.

Так і зробили. На зустріч із сестрою на вихідних дівчину не відпустили. І тоді в ніч з 1 на 2 вересня 2024 року вона порізала собі вени в «дівочій кімнаті» — приміщенні, яке облаштували собі дівчата, щоб відпочивати після нарядів.

«Я зомліла. Мене знайшли тільки тому, що почалася повітряна тривога. Замість того щоб одразу надати допомогу, мені просто перебинтували руку й винесли на руках в укриття. Я вже не могла ходити через втрату крові. Коли закінчилася тривога, мене повели… не до медиків, а спершу в їдальню, бо за розпорядком був сніданок», — стверджує дівчина.

Після сніданку її завели на «бесіду» до начальника факультету. Там уже був начальник курсу, який начебто був на неї злий.

«Мене відчитали, дали догану — „за самокаліцтво“ і „за несвоєчасне інформування керівництва про травму“. Після цього керівники факультету мені сказали, що я маю говорити. І тільки тоді мене нарешті повели в санчастину, хоча на той момент рука ще сильно кровоточила. Перев’язка не допомогла», — пригадує Віка.

Після цього її відправили в психіатричну лікарню. Одягу, щоб перевдягнутися, не дали. Добу вона провела там із засохлою кровʼю на волоссі.

«Відпустили лише після того, як я сказала психологу те, що від мене вимагали: що це просто гостра реакція на стрес. Мовляв, після повітряної тривоги я зайшла в дівочу кімнату, там було темно, мене накрила панічна атака, і я в неконтрольованому стані порізала руку», — зазначає Вікторія.

Коли вона повернулася в академію, першу добу її тримали в казармі, а потім переселили до однієї дівчини на квартиру, щоб вона контролювала Віку.  

«Пізніше мене обстежили в лазареті: виявили анемію III ступеня через сильну крововтрату. Рани не гоїлися. Пролежала на лікуванні два тижні. Мене хотіли виписати примусово, щоб відправити на стажування. І лише тому, що лікар наполіг: „Якщо її зараз відправите — вона туди не доїде“, — мене залишили», — каже дівчина.

Після виписки її ще більше почали цькувати. Однокурсники називали «суїцидницею», «ненормальною», з нею не вітались, а хтось узагалі насміхався.

«Дівчата з курсу та одногрупники казали: „Краще б ти ще добу почекала — якраз би заступила в наряд і застрелилася. А так врятували тебе, не дорізала“. У мене було дві думки: або відрахуватися, або повторити спробу. Я вирішила, що краще відрахуватися за власним бажанням», — пригадує дівчина.

Після відрахування на третьому курсі вона має сплатити академії понад 320 тисяч гривень компенсації. Згідно із законом та договором, який вступники укладають з академією, у разі дострокового припинення навчання вони будуть зобовʼязані відшкодувати витрати на їхнє утримання у виші. Це, зокрема, комунальні послуги, продовольче, речове та грошове забезпечення. 

Однак Вікторія стверджує, що розрахунки для відшкодування здійснювали з помилками. Наприклад, нарахували витрати за гарячу воду та опалення, коли його не було через теплу погоду, каже дівчина. Нині вона судиться, щоб зменшити суму, яку має повернути.  

«Я йду. Над могилою не плачте»

1 червня 2023 року поліція Хмельницької області отримала повідомлення, що в приміщенні навчального корпусу Національної академії прикордонної служби курсант 2 курсу, який ніс службу в добовому наряді, вистрелив собі в голову.

У соцмережах згодом писали, що цей курсант — Валентин. Перед загибеллю він залишив повідомлення у сториз в Instagram:

«Дякую всім тим, хто був збоку, хто підтримував і хто робив боляче. Ви робили мене сильнішим, але бажання, що там далі, сильніше, [ніж] жити тут і зараз. Адже тут я такий нікому не потрібний. […] Я йду. Над могилою не плачте. Як ви казали: як прийшов, так і пішов…».

Вікторія знала Валентина, якраз перетнулася з ним у той день, коли він вступав у свій останній наряд.

«Говорили, що він перед смертю скинув одній курсантці прізвища курсантів і офіцерів, які його „добивали“. Після цього її сильно „пресували“. Це дуже тоді ширилось академією — аж до того, що почали перевіряти телефони. Якщо ти не віддавав телефон — отримував догану», — стверджує Вікторія.

Один із випускників НАДПСУ на умовах анонімності підтвердив слова Вікторії про список. Утім, він теж його не бачив.

Через рік, у травні 2024 року, під час служби в прикордонній зоні застрелився брат Валентина — Владислав. Академію він закінчив 2021 року. 

Що кажуть в академії?

У НАДПСУ на запит hromadske відповіли, що провели внутрішнє службове розслідування щодо самогубства Валентина у 2023 році, матеріали передали правоохоронцям.

«Ознак стороннього впливу, які б могли сприяти або спонукати курсанта до вчинення зазначених дій, фактів психологічного чи фізичного тиску, а також принижень честі та гідності з боку персоналу академії виявлено не було», — зазначив ректор академії Олександр Луцький.

Водночас академія не володіє інформацією про обставини смерті брата Валентина — Владислава, позаяк у 2021 році він закінчив НАДПСУ і пішов працювати до органів охорони державного кордону.

Також Луцький повідомив, що після загибелі курсанта Олега у квітні 2025 року поліція Хмельниччини порушила справу за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство з позначкою «самогубство». Академія також розпочала службове розслідування.

Попередньо, «інформації, яка б вказувала на ознаки стороннього впливу, морально-психологічного або фізичного тиску, порушень статутних правил взаємовідносин, не виявлено».

Ректор академії наголосив, що перед тим, як курсанти заступають на службу зі зброєю, їхній психологічний стан перевіряють: спостерігають за поведінкою, проводять бесіди, психологічні тести та медогляд. Якщо помічають, що хтось емоційно нестабільний або має медичні проблеми, то до служби зі зброєю його не допускають.

Також у НАДПСУ повідомили, що курсант Богдан загинув під час проходження практики в Західному регіональному управлінні ДПСУ. Щодо обставин та причин його смерті триває розслідування.

«За результатами проведеного НАДПСУ службового розслідування, порушень в організації проведення практичної підготовки курсантів не виявлено», — сказав Луцький.

Ми запитали про скарги курсантів на прискіпливе ставлення з боку офіцерів та оголошення ними «недоліків». На це ректор відповів, що «фактів перевищення повноважень у формі приниження, надмірної прискіпливості не зафіксовано».

«Поширена інформація про вказівки керівництва щодо фіксації недоліків є необґрунтованою, відповідні заходи здійснюються винятково в межах забезпечення ефективного функціонування закладу», — зазначив Луцький.

І додав, що деякі військовослужбовці «неправильно розуміють» внутрішні правила і вимоги, через що сприймають їх як надмірні або несправедливі. Водночас щодо перевірки телефонів ректор підтвердив, що в академії є «відповідні правила», позаяк це режимний обʼєкт.

Луцький наполягає, що в академії періодично проводять анонімні опитування щодо проблем, які хвилюють курсантів, зокрема щодо якості харчування. Є анонімний чат-бот у Telegram у форматі «питання — відповідь — зауваження», а також подібна форма на Google Forms.

Особисто курсанти можуть спілкуватися з ректором — через SMS на окремий номер телефону. Окремо діє цілодобовий Telegram-бот психологічної допомоги, де фахівці надають підтримку. Також проводяться зустрічі курсантів із керівництвом. 

«НАДПСУ здійснює системну роботу з формування майбутніх офіцерів — патріотів, де особлива увага приділяється розвитку лідерських якостей, моральних цінностей та національній свідомості», — каже ректор.

Що кажуть у поліції?

У відповідь на запит hromadske поліція Хмельницької області повідомила, що справу Валентина Галушка закрили. За словами поліції, після досудового розслідування, аналізу доказів і результатів експертиз встановили: підстав вважати, що було скоєно кримінальне правопорушення, немає.

На питання, чи були встановлені мотиви самогубства, у поліції відповідати відмовились — послалися на таємницю слідства і зазначили, що запитувана інформація стосується приватного життя. Водночас зазначили, що справу Олега Лопати передали до ДБР, отже, розслідування триває.

У поліції Чернівецької області нам відповіли, що слідство у справі Богдана Решетара ще триває. Провадження відкрили за ч. 1 ст. 115 КК України «Умисне вбивство» з позначкою «самогубство».

***

До слова, у 2017-му, за три роки того, як ректором став Луцький, у спортивній кімнаті академії знайшли тіло курсанта. Ймовірно, він повісився на шведській стінці на петлі з тенісної сітки. У нього знайшли прощальну записку:

«Я не можу точно сказати причину, чому я це зробив. До цього мене спіткала низка ситуацій, які сталися зі мною протягом перебування в академії. Я нікого винити не буду в цьому випадку, просто скажу, що це все мене дістало. Дістало не навчання. […] Дістало дурне керівництво, навіть буде правильним сказати — цей стереотип військового життя, ці звичаї, кончені затяги тощо».