Українець, що відсидів у Білорусі за коментарі після загибелі похресниці під час обстрілу Києва, повернувся додому

Про це пише «Наша Ніва».

Олександр народився і жив в Україні, але переїхав до Білорусі у другій половині 1990-х років, щоб доглядати за мамою, яка тоді вже перебралася на свою історичну батьківщину. 

Чоловік хотів повернутися до України, щоб бути зі своїми дітьми у Дніпрі, однак не зміг цього зробити через початок повномасштабної війни. Свою позицію щодо війни Олександр висловлював у соцмережах та на пікетах.

Він розповів, як у Вітебську, коли сідав у тролейбус, сказав «Слава Україні!» та увімкнув українські новини.

«Люди казали: ми з вами. Тільки пенсіонери питали, що я тут пропагую, а молодь була здебільшого за Україну та проти війни. Ніхто мене тоді не видав. На зупинках транспорту я часто вмикав українські новини, люди слухали», — пригадав чоловік. 

Влітку 2022 року під час обстрілу Києва загинула похресниця Олександра, а її маленька донька тепер з інвалідністю. Після того обстрілу чоловік залишив кілька коментарів у підсанкційних «Однокласниках».

А втім, Олександр наголошує, що ці коментарі не того вигляду, в якому їх потім представили у суді.  

«Я ніколи не писав віршів, особливо тих, що вигадав слідчий, щось на кшталт “Сашка-какашка”. Бачите, мені б за це було соромно! Я на суді сказав, мовляв, це не я, подивіться на дату, коли були написані ці вірші, я вже був у слідчому ізоляторі на той час», — зазначив чоловік. 

Насправді він написав, що це «варварська війна», порівняв главу рф володимира путіна з Адольфом Гітлером, побажав йому смерті, а також висловився про одного з білоруських пропагандистів. Крім того, українець опублікував знайдені в інтернеті чутки про те, що батько путіна склав присягу під прапором російської визвольної армії, за що його звинуватили в поширенні свастики.

Чоловіка затримали 25 серпня 2022 року, а судили в листопаді того ж року. У своєму останньому слові на суді Олександр почав говорити українською мовою: «Тоді суддя зупинила мене, сказала розмовляти російською. Коли та суддя зайшла оголошувати вирок, вона десять хвилин мовчки сиділа, збираючись з думками. Потім вона зачитала вирок, швидко встала і пішла».

Як розповіли Олександру, вона сказала, що мала враження, ніби засудила свого батька, однак, мовляв, нічого не могла вдіяти. Зрештою, українцеві призначили два роки позбавлення волі за статтею 368 (образа Лукашенка).

З іншими в'язнями колонії Олександр розмовляв українською, але коли говорив з працівниками тюрми або біля них, переходив на російську. Він каже, що в колонії його карали за те, що він розмовляв українською, і часто провокували. 

Олександра звільнили у серпні 2024 року. Спочатку він повернувся жити до свого села, однак силовики часто приходили його «перевіряти». Вже у жовтні його затримали на 15 днів. 

А в грудні знову приїхали затримувати Олександра, але силовики залишили його вдома через дуже високий тиск. Після цього Олександр вирішив виїхати з Білорусі. 

Спочатку він опинився у Тбілісі, а потім українські правозахисники допомогли йому виїхати до України. З січня 2025 року він живе у свого двоюрідного брата в Хмельницькій області. За час у колонії у нього виникли проблеми із зубами, тож тепер чоловік шукає кошти на протезування. 

Олександр каже, що хотів би колись повернутися до Білорусі: «Я все одно не відмовлюся від білоруського громадянства. У мене там є будинок, хоча він маленький і старий, і все ще там. Я взяв із собою лише рюкзак з одягом та грошима».