«Ми — по нулях. Навіть у мінусі». Андрій Садовий про готовність до зими, партію «Незламні» й прослуховування в кабінеті

Планувалось, що такий завод з’явиться до 2019-го. Але цього не сталось. У коментарі hromadske 2020 року під час місцевих виборів свій намір уже вчетверте стати міським головою Львова Садовий пояснював саме бажанням довести історію із заводом до кінця. 

Проте не зробив цього до сьогодні. Раніше нарікав на своїх політичних опонентів, зокрема тодішнього президента Петра Порошенка, що йому ставлять палки в колеса, тепер вину скидає на польських підрядників.

«Я не знаю у світі жодного заводу, щоб він був збудований у терміни» 

Чи є зараз якісь політичні перепони в будівництві заводу?

У нас прекрасна координація з українським урядом щодо цього питання. Завод із механіко-біологічної переробки відходів будується, виконано більш як 70%, просто підрядник його робить, як мокре горить. 

Польська компанія Control Process виграла цей тендер на міжнародних торгах. Але вони вирішили, якщо довго будувати, то можна більше заробити, бо інфляція і так далі. І ту роботу, яку можна було зробити за рік, розтягують на три-чотири роки. 

А ми не можемо більше заплатити, тому що є контракт. Ми апелюємо, маємо з ними дискусії, і вони багато разів перепрошували. Ми зверталися навіть до [прем’єр-міністра Польщі] Дональда Туска, щоб якось їх там підкрутити.

Завод буде добудований, але просто не в ці терміни, якби ми хотіли. Я не знаю у світі жодного випадку, коли б якийсь завод був збудований у терміни. Простий приклад — Берлінське летовище, яке збудували з порушенням термінів на 15 років. У нас коли люди роблять вдома ремонт і він затягується на декілька місяців, то це нормально. А місто має збудувати завод «тютелька в тютельку», але так не буває. 

Зате це буде такий перший завод в Україні. Вже завезли обладнання. Сама конструкція збудована, триває монтаж. Зробимо все можливе, щоб наступного року він був відкритий. 

Крім того, ми закінчили основну фазу рекультивації (сміттєзвалища — ред.), ми зробили станцію компостування, яка успішно працює, і ми продаємо компост. Тобто фактично з питань утилізації відходів велика частина зроблена, вона працює. 

Тобто саме до 20-річчя вашої діяльності на посаді міського голови завод таки, можливо, запрацює. Власне, щодо вашого рекордного терміну на посаді міського голови, починаючи з 2006 року, як ви сприймаєте іронічні коментарі, що ви вже «вічний мер» Львова?

Як мені сказав один чоловік: «У Львові немає жодного кота, який живе довше, ніж Садовий працює мером». На що професор Ярослав Грицак сказав, що «це є проблемою котів». 

Я почав свою роботу після Помаранчевої революції, і це був дуже складний час, коли в місті водопостачання було за графіком, жахливий транспорт, жахливі дороги, не було якісного освітлення. Це було сумне сіре місто. Нам вдалося це все виправити. 

Я не планував стільки років працювати міським головою, але так складалися обставини. Треба було провести Євро-2012, побудувати стадіон, аеропорт, потім була Революція гідності, повномасштабне вторгнення. Тобто такі речі, які змушують бути у фокусі та формі.

«Рішення суду на прослуховування мого кабінету не було»

Я знаю, що ви ніколи не відповідаєте конкретно на питання про вибори, бо невідомо, коли вони будуть. Але в місцевих анонімних каналах розповсюджують чутки, що ваша партія «Самопоміч» під вибори вже готує ребрендинг і буде називатися «Незламні» (за аналогом львівського реабілітаційного центру UNBROKEN). Таке можливо? 

Це не відповідає дійсності. Крім того, я відійшов від керування і нині є рядовим членом партії. Думаю, що сьогодні в країні ми маємо одну партію — це український народ, і вона має бути єдиною.

На наступних виборах, на мою думку, Україна може пережити дві, максимум три партії. Якщо їх буде більше, ворог використає це, щоб розділити українців, щоб вони сварилися й билися. А цього не можна допустити. Тому я робитиму все можливе для єдності в країні. 

Але чи готуєте ви зараз потенційного наступника, хто буде балотуватися замість вас? Чи все-таки викликів у країні й місті завжди багато, тому не виключаєте, що будете йти на п’яту каденцію? 

У Львові важко спрогнозувати, який буде запит суспільства. Тому коли хтось каже: «А от ця людина має шанси», то забудьте про всі шанси. Буде день виборів, будуть результати, будуть ті чи ті кандидати, а хто саме — покаже час. Сьогодні про це говорити не на часі, тому що це тільки грає проти нас. 

У вересні у вашому кабінеті знайшли прослуховувальний пристрій. Станом на зараз у вас є міркування, чи була це якась внутрішня політична історія або ж це пов’язано з контекстом війни? І чи було рішення суду на дозвіл прослуховувати ваш кабінет або все-таки це нелегальна історія? 

У цьому кабінеті бували різні високопосадовці, як українські, так і іноземні, як-от [колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис] Джонсон, [колишній прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Великої Британії Девід] Камерон, [колишній прем’єр-міністр України, а нині міністр оборони Денис] Шмигаль, [прем’єр-міністерка України Юлія] Свириденко, [колишній головнокомандувач України, а нині посол України у Великій Британії Валерій] Залужний. Тут багато хто був, бо в нас є нормою, коли хтось приїжджає в місто, зайти в Ратушу. Можливо, хтось хоче підслухати, а що вони тут говорять. Але на будь-яких зустрічах, особливо з іноземцями, завжди ведеться протокол. Тому СБУ й так цей протокол може прочитати. 

Чому було це прослуховування, мене мало цікавить, я до цього ставлюся спокійно. Але мене обурило, що це було зроблено халтурно, непрофесійно. Хоча б узяли б якесь рішення суду на його встановлення. Але жодного рішення суду з тої інформації, яку мені надали, у жодному реєстрі не було. Можливо, хіба зараз щось «зліплять».

«Наші люди підхоплюють російський наратив і ще його розганяють»

У жовтні росіяни обстріляли індустріальний парк у Львові. За тиждень до того ви там були й публікували відеоролик про його відкриття. Через що було дуже багато обурених коментарів, мовляв, ви в такий спосіб підказали росіянам, куди бити. Як ви поставились до такої гострої реакції? 

У Львові є декілька індустріальних парків. І, можливо, комусь не сподобалося, що я поїхав в один, а не поїхав в інший. Мене туди запросили колеги, які інвестували кошти, і попросили приїхати й зробити промо. Бо їм важливі нові клієнти, які брали б в оренду локації.

Але це не має ніякого стосунку до обстрілів. Бо тоді будь-яка публічна поїздка президента чи прем’єра може бути використана. Що вони десь були, а потім там прилетіло. То що, всі мають сидіти по підвалах і нікуди не їздити?! А як ти будеш інформувати мешканців, що у Львові щось робиться? А як ти будеш запрошувати підприємців, щоб вони приїжджали й інвестували? Без публічної інформації це неможливо робити.

І мені дуже боляче, коли наші люди підхоплюють російський наратив і ще його розганяють (про «навідника» Садового — ред.). Бо набагато дешевше й простіше ділити країну всередині, щоб люди одне з одним билися, шукали крайніх, ніж захоплювати території. 

Тому, коли буде цей день миру, з наступної секунди шалені мільярди будуть вливатися в інформаційний простір, щоб українців всередині цькувати одне на одного. Ми повинні до цього бути готові.

І треба пам’ятати, що будь-який об’єкт може бути уражений. Бо вони хочуть донести до людей, що буде знищено все, якщо люди не ламають волю. Львів 5 жовтня (була масована атака на місто — ред.) пережив одну з найбільших російських атак узагалі за всі роки. Тоді було орієнтовно 128 дронів, 58 ракет, зокрема «кинжали». Тому громіздкий відсоток із бюджету міста йде на купівлю військового озброєння й передачу нашим військовим, зокрема й на перехоплювачі дронів, які показують дуже класний результат. 

«Сьогодні ми є по нулях. Навіть у мінусі»

росіяни з настанням холодів активно й прогнозовано обстрілюють енергетичну інфраструктуру. Якщо згадати ситуацію з обстрілом енергетики у 2022 році й зараз, на вашу думку, Україна зараз більш готова до цих викликів?

Ні. Тому що на 2022 рік у нас був запас міцності сім до одного. Ми мали семикратний запас міцності. Сьогодні ми є по нулях. Навіть у мінусі. І якщо будуть масовані атаки, то це будуть проблеми. 

Так, люди вже більш готові морально. Є велика кількість вибудуваної генерації, є багато альтернативи. Але я думаю про майбутнє. Скільки треба буде інвестувати коштів, щоби запускати виробничі процеси в нашій державі? Тому що вся знищена частина енергетики — це неможливість мати потужні виробництва вже завтра.

Бо жоден виробник не зайде в країну, якщо не буде гарантована потужність електропостачання, вода, каналізування тощо. А сьогодні із цим дуже серйозні проблеми. 

Чи можливо було підготуватися краще й заздалегідь? Бо ж пам’ятаю з 2022 року пояснення енергетиків: щоб замінити лише один трансформатор на електростанції, треба пів року чекати на виконання замовлення. 

Ті самі трансформатори можна було б замовити заздалегідь у світових компаній. Держава може це робити, щоб мати запас. І якщо трансформатор знищили, то не треба чекати пів року, щоб його привезти й змонтувати. Але головне мати його фізично. 

А чого так сталося, що держава не спромоглася достатньо підготуватися? 

Це не до мене питання. Можливо, були інші пріоритети.

І який тоді у вас план Б? Якщо, крім аварійних відключень, будуть блекаути на кілька діб? Або якщо при сильних морозах уражена система не витримуватиме навантажень?

Насамперед я хвилююся за людей у лікарнях, тому що їм найважче. Крім того, ми ще приймаємо на базі центру UNBROKEN поранених. Тому всі наші міські лікарні мають альтернативну генерацію — у нас вибудована система твердопаливних котлів із запасом дров і палет. 

Щодо всіх мешканців міста, то понад половину укриттів міста мають пічки й дрова. Це такий дідівський метод, але він працює. 

Тому поки триватимуть ремонти (після обстрілів — ред), можна буде спуститися в укриття зігрітися. Також у двадцяти школах установлені твердопаливні котли, тобто вони теж можуть бути центрами обігріву. 

Загалом у нас є багато котелень у місті, які працюють на газі, але які за кілька годин можна переобладнати під дрова. Наприклад, така котельня є в театрі Марії Заньковецької в самому центрі міста, і театр може стати ще одним великим центром обігріву.

Також ми протестували роботу світлофорів на сонячних батареях, подачу води містом без електропостачання з альтернативною системою енергопостачання на насосній станції. І навіть в один день частину трамваїв познімали з маршрутів, запустивши автобуси, щоб відпрацювати цю модель у разі відсутності електропостачання. 

У жовтні ви били на сполох через нестачу лімітів газу, через що у Львові не могли повноцінно розпочати опалювальний сезон. З початку листопада опалення вже є, але які ризики, що протягом зимового сезону знову забракне газу? 

У жовтні ми мали дійсно ліміту 8 мільйонів метрів кубічних. Цього нам вистачило лише для опалення соціальної сфери. Зараз у нас є ліміт 24 мільйони, тобто на цей місяць достатньо. Напевно, ліміти будуть і на грудень, і на інші місяці, але гарантії 100-відсоткової ми не маємо.

Чи розглядається варіант, що в разі дефіциту газу будуть зменшувати температуру гарячої води й у батареях? 

Таке може бути. В українських містах, згідно зі стандартами, градус опалення є на 2-3 градуси вищим, ніж, наприклад, у Великій Британії, де +18. Але ми до цього важко звикаємо. 

«Заморожений тариф — це шкідливо для держави»

Ви згадали про водопостачання, якого в частині Львова наприкінці жовтня не було кілька днів через прориви на магістральних трубопроводах. Цій аварійній ділянці труби — 125 років, тобто вона ще із часів Австро-Угорщини. І вам закидали в соцмережах, чому ви раніше не замінили цих магістралей? Бо такі критичні прориви можуть повторюватись, зважаючи на вік труб. 

Ресурс на заміну може бути тільки тоді, коли це закладається в тарифі. А не можемо підняти тариф на воду до адекватного рівня. Бо держава повністю регулює всі процеси й щодо ціни на тепло, й щодо ціни на воду (тарифи для великих міст регулює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг — ред.). 

Сьогодні у Львові тариф орієнтовно 18 гривень (17.29 за водопостачання і 8,59 — за водовідведення, разом 25,88 за кубометр — ред.). Водночас у Городку на Львівщині — 75 гривень (малі міста мають право самостійно встановлювати тариф — ред.) Тобто їм можна підіймати тариф, а нам не можна. І де брати кошти на заміну мереж? 

Це смішна ціна й нечесний тариф. Виходить, що мільярдер і бідна людина — всі платять однакову ціну за воду. Але багаті мають платити, а людям із фінансовими труднощами можна давати субсидії. 

Заморожений тариф — це неправильно й шкідливо для держави. Бо якщо підприємство не розвивається, не модернізує мережі, то це доводить підприємство до занепаду. Але чомусь у НКРЕКП цього не розуміють.

І що найцікавіше — олігархам чомусь можна підіймати оплату за енергоресурси, які вони продають людям. Тобто ми купуємо цю дорогу електроенергію, яка є левовою часткою тарифу на воду, але тариф ми не маємо права міняти. Це абсурд, бо виходить, що ми з місцевого бюджету маємо дотувати такі речі. Але ж бюджет — не гумовий, тому що в нас держава кожного року забирає гроші. зокрема й частину ПДФО в нас забирають. З одного боку, гроші ми віддаємо, з іншого — кожного дня командири військових підрозділів благають про допомогу, і ми її даємо на мільйони. 

Тобто ситуація в глухому куті? А якщо взяти кредит на заміну трубопроводів? 

У нас є межа, планка, скільки ми можемо запозичити на ринку. І це питання я також порушував перед прем’єр-міністром (і зі Шмигалем, і зі Свириденко). Бо зараз, якщо Львів бере якусь суму коштів, нам дають іще гранти. Тобто дуже часто ми віддаємо менше, ніж ми отримали. Це вигідно. Ну але на державному рівні цього розуміння немає. 

Це означає, що ви вичерпали ліміт кредитів, і на водопостачання вже не можете взяти кредит? 

Ну сьогодні складно, але завтра це буде можливо. Але ми ще маємо підтримку наших партнерів. Я нещодавно мав зустріч із мером Берліна [Каєм Веґнером], зустрічався з новим керівництвом Берлінського водоканалу. Вони нам допомагають. Ми взагалі за час війни отримали десь до мільярда гривень технічної допомоги від «Дрезден-водоканалу», «Берлін-водоканалу». Тобто маємо якісну співпрацю. А в держави ми просимо тільки одне: не заважайте, будь ласка. 

«Ціни в нас скоро будуть, які є в країнах Європейського Союзу»

Якщо говорити про допомогу, наскільки війна вплинула на залучення додаткової допомоги місту? За останній рік, наприклад, у Львові значно збільшилась кількість нетипових трамваїв, які передавали з країн ЄС. 

Загалом ми отримали понад 50 трамваїв. Частину як подарунок, наприклад 12 трамваїв із Берліна, частину купили за смішні гроші у Швейцарії, тому, можна сказати, це теж подарунок. Це пов’язано не так із війною, як із дружніми відносинами, коли вони думали, кому віддати, і віддали нам. А якщо говорити про війну, то 95% усього того, що ми отримуємо як місто у країні, що воює, ми передаємо іншим громадам, кому набагато важче. Наприклад, з Орхуса (місто в Данії — ред.) ми отримали автобуси й частину передали в Суми. 

А загалом для економіки Львова скільки війна додала? Я бачила ваш коментар у публікації Economist, де ви казали, що у Львові набагато краща економічна ситуація, ніж до російського вторгнення.

Так, ми маємо ріст ВВП. Але це завдяки тому, що частина підприємств зі сходу переїхала до Львова. Вони не закрили своїх виробництв у своїх містах, але задля безпеки розширилися й відкрили нові площі. 

Економічна ситуація в місті загалом є непоганою, але ми й багато витрачаємо через війну. Ми пролікували 25 тисяч поранених у нашій комунальній лікарні на базі UNBROKEN, і на це все потрібні кошти. Велика частина бюджету йде на допомогу переселенцям (у Львові приблизно 150 тисяч ВПО — ред.), допомогу пораненим, допомогу військовим.

Тому фактично це все транзитом іде через Львів. Бо, грубо кажучи, якщо якесь підприємство з іншого регіону більше сплачує податків тут, ті самі податки потім ідуть для реабілітації людей, які приїхали із цього самого регіону. 

Львів зараз у лідерах за цінами на нерухомість, зокрема й через попит, спричинений війною. Це зараз пікова вартість житла, яка, можливо, таки почне падати із часом, чи це вже так буде постійно? 

Ринок нерухомості не настільки динамічний, як би хотіли забудовники, але він більш стабільний, ніж у Києві. Ціни не будуть нижчими, вони будуть тільки рости. Бо вартість матеріалів зростає, метал росте, зарплати ростуть. Добрий сантехнік чи добрий плиточник заробляє не менш як 100 000 гривень, при тому, що є нестача людей. Тобто ми скоро будемо мати ціни такі, які є в країнах Європейського Союзу. Хочемо того чи не хочемо. 

«Комендантська година: ми на деякі речі заплющуємо очі»

І ще щодо теми війни. Багато хто зауважує, що після опівночі в центрі часто ще гуляють люди. Не завжди тверезі й ніби ніхто нікуди не поспішає. Я була навіть свідком нічних бійок у центрі Львова. Як ви ставитеся до порушень комендантської години? 

Десь після опівночі все-таки стає дещо спокійніше. Деякі порушення комендантської години є, але до того треба ставитися по-людськи. Бо сюди приїжджають багато людей, потяги деколи приїжджають пізно. Треба розуміти, що люди з різних регіонів країни приїжджають до Львова, щоб кілька днів потусити. Зокрема, їдуть військові з війни з близькими у свою відпустку. Тому ми на деякі речі заплющуємо очі.

Але вуличне відеоспостереження убезпечує велику частину міста. І коли стається якась трагедія, то знаходять людину, яка могла скоїти злочин. Можливо, тому є певні послаблення комендантської години. Бо в містах, де немає якісного відеоспостереження, фізично блокують присутність людей, щоб не було інцидентів. 

Я більше за те, щоб обмежити продаж алкогольних напоїв, наприклад, після 22:00. Бо велика кількість злочинів є наслідком зловживання алкоголем. А після 22:00 з’являється ще одна пляшчина й глупі ідеї. 

Ще одне тригерне питання для львів’ян, через які бувають сварки в соцмережах, — це російська мова, якої особливо в центрі міста стало чути значно більше. Вас особисто тригерить російська мова від людей на вулиці? 

Зі мною російською ніхто не говорить. російська тут не є явною. Вона є як такий певний суржик. Тому що не може людина одномоментно говорити українською. Але люди мають прагнення, і ця атмосфера Львова спонукає людей переходити на українську мову. І я щасливий, що люди роблять це свідомо, а не під тиском. Бо тиск викликає спротив.