2025 рік для української демократії: запит на справедливість, криза парламентаризму й питання довіри

Рік, що минає, — вже четвертий, який Україна проживає у стані повномасштабної війни. Попри це, країні вдалося зберегти керованість, а суспільству — залишитися згуртованим, щоб відстоювати свої права, зокрема право контролювати владу. Експерти Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ підбили підсумки року: у чому ми стали сильніші, які слабкі місця стали очевиднішими й від чого залежить майбутнє українського суспільства по завершенні війни. 

Стійкі практики: що виявилося життєздатним і навіть посилилося

Українська демократія не зникла, хоч і змінила форму. Один із найпомітніших процесів цього року розгортався не в інституціях, а у взаємодії між людьми. «За цей рік у суспільстві, позбавленому політичного життя й можливості обирати владу, проявився зв’язок між антикорупційними розслідувачами, громадськими діячами, які контролюють посадовців і державні інституції, і громадською думкою», — говорить Андрій Любка, член Ради Коаліції РПР та керівник громадської організації «Інститут Центральноєвропейської стратегії», яка входить до Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ.

Цей зв’язок між антикорупційними інституціями, громадянським суспільством і суспільним запитом став середовищем, у якому народилась нова форма участі. Її прояв — протест проти спроб обмежити незалежність антикорупційних органів, який назвали «картонковим». Він розпочався як антикорупційний рух, але переріс у щось ширше — сигнал суспільного несприйняття несправедливості.

Андрій Любка каже: покоління, що виросло за часів карантинних обмежень і великої війни, отримало навичку відстоювати справедливість у «громадянський генетичний спадок».

«Акції протесту показали, що суспільство, попри режим воєнного стану, має виразний і проактивний запит на справедливість, — коментує керівник регіональних програм, заступник керівника відділу адвокації та міжнародних відносин Коаліції РПР Юрій Микитюк. — Важливо, щоб влада відчула цей запит і працювала з ним, а не сприймала його як частину політичної боротьби». Протест відбувся без політичних лідерів і без категорії «опозиція». На думку Андрія Любки, зараз «люди не бачать великої різниці між опозицією і владою».

Ще одним фактором стійкості є міжнародна підтримка. Партнери, які допомагають Україні зброєю, грішми й сприянням у політичній сфері, залишаються зовнішнім механізмом контролю, що тримає європейську рамку реформ. За словами Юрія Микитюка, перспектива вступу до Євросоюзу й великий обсяг «домашньої роботи», яку Україні потрібно зробити на цьому шляху, «структурує і тримає державні інституції в певному темпі реформ». Окрім прагнення вступити до ЄС, українську владу спонукає прислухатись до думки Європи й потреба наповнювати бюджет.

Горизонтальні зв’язки залишались основою, що утримувала громади в русі: волонтерські ініціативи, сусідські групи взаємодопомоги, локальні коаліції. Там, де комунікація не переривалась, збереглася керованість. «Самоорганізація людей працює швидше й гнучкіше за офіційні структури, — говорить Андрій Любка. — Поки влада прокидалась, усе вже було зроблено». Громадянська участь під час війни стає менш масовою, але постійнішою: замість слухань і відкритих зустрічей частіше використовуються розмови зі старостами й повідомлення в чатах. 

Механізми, які не витримали навантаження

Війна оголила вразливі місця системи. Зокрема, прозорість і підзвітність: під тиском безпекових вимог ради поступались відкритістю, а рішення ухвалювали швидко, часто без належного обговорення. Найгостріше ця проблема проявилась у парламенті.

«Верховна Рада накопичила стільки проблем і збоїв у роботі, що ми можемо констатувати кризу парламентаризму, — коментує Юрій Микитюк. — Рівень недовіри до парламенту зріс до 76%. Це критичний показник, особливо в умовах, коли український парламент повинен ухвалювати важливі рішення, що стосуються оборони, бюджету та євроінтеграції».

Андрій Любка згадує про неефективність політичних обмежень і цензури. «Політична цензура у формі спільного телемарафону довела свою неефективність: люди просто пішли в YouTube або, що гірше, в анонімні Telegram-канали», — коментує він. Нагадаємо, за даними опитування групи «Рейтинг», довіра до Telegram-каналів вища, ніж до телемарафону «Єдині новини». 

Тимчасово вимкнені механізми: пауза чи норма?

Війна поставила на паузу публічні консультації, обговорення бюджету, слухання та інші подібні практики. Частково це пов’язано з безпековими ризиками, частково — із втомою суспільства. 

«Українське суспільство вміє працювати й боротись в умовах кризи й втоми, — каже Юрій Микитюк. — Але ми маємо проблеми, коли нам здається, що все гаразд, і ми можемо самоусунутись і відпочивати. Українці — прекрасні бігуни на коротких дистанціях, але мають проблеми з марафонськими».

Перед громадами стоїть питання, що з інструментів можна повернути вже зараз, не чекаючи на завершення війни, і як адаптувати ці інструменти, щоб захиститись від ризиків воєнного часу. 

Ризики повоєнного періоду: що може закріпитись назавжди

Один із найсерйозніших ризиків — втома й фрагментація суспільства, які підточують довіру. Андрій Любка каже, що саме довіра була двигуном змін українського суспільства. «Зараз це дефіцит, — коментує директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії. — Ми створюємо прірву між тими, хто воює, і тими, хто живе цивільним життям. Між переселенцями і місцевими. Між різними регіонами. Важливо втримати залишки довіри, які ще є». Це не лише соціальний виклик, адже розділеність суспільства підриває його здатність відновлювати інституції.

Інший ризик: влада на різному рівні призвичаюється ухвалювати рішення без участі громадськості, у закритому режимі, одноосібно, тож її нелегко буде повернути у правове русло. До закінчення війни складно передбачити, яким буде вплив громадян на місцеве самоврядування.

Андрій Любка вважає, що після війни на Україну чекає вибух змін: «У нас відкриється нове дихання. Буде велика заміна гравців, тектонічні зсуви в державі й суспільстві». Проте саме довіра — це ресурс, який визначає майбутнє і впливає на ефективність держави найближчими роками.

Матеріал опубліковано в рамках проєкту «Демократична інтеграція, стійкість, та залучення» (Ukraine-DARE), який втілює Democracy Reporting International (DRI) у співпраці із Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ та Центром політико-правових реформ за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини. Проєкт має на меті сприяти наближенню українського законодавства до норм Європейського Союзу, розбудовувати діалог щодо викликів для демократії в Україні під час війни та сприяти громадянській активності молоді. Думки та погляди, викладені в матеріалі, не обов’язково відображають позицію Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами