Чотири доби без тепла. Гріють собаки, годують сусіди, заспокоюють психологи ДСНС
«А як ви грієтеся?», «А в кого немовля, як ви кутаєте? Моєму 3 місяці», «Коли вже дадуть тепло? У нас 10 градусів у квартирі», «У кого немає води чи газу, приходьте до мене», — такими повідомленнями рясніють групи соцмереж найбільш населеного району столиці — Деснянського, або як його ще називають — Троєщина. Тут до вторгнення проживали 300 тисяч людей.
Після того як у ніч проти 9 січня росія масовано атакувала Київ ракетами та дронами, у половини столиці надовго зникла електроенергія і тепло. За 2-3 доби більшості населення їх повернули. Проте на Троєщині є кілька будинків на різних вулицях, де світла не було 3 доби. А тепла немає й досі. Тобто четверту добу. Ми розпитали мешканців цих будинків, як вони гріються в себе вдома і чи відвідують «Пункти незламності». Влада столиці розгорнула їх у 92 місцях району: у школах, ЖЕКах, торгових центрах, є також додаткові намети на вулицях.
53-річний Віктор Коломієць злий. Каже, втомився мерзнути. У його квартирі +5 градусів, вікна дерев'яні, старі. Він живе сам, тож поставив собі туристичний намет серед кімнати.
«Так значно тепліше. У мене є спальний мішок — колись ходив у гори. Вночі замотуюся і сплю. Через інвалідність не можу працювати, тож на роботі не погріюся, як мої знайомі. У мене є пальник і газові балончики. Сьогодні замовив в інтернеті ще, але треба чекати три дні».
Ситуація в будинках без тепла ускладнена ще й тим, що там немає газу, «все на світлі», тому не працювали й помпи для подачі води на верхні поверхи. Доводилося носити її пішки з бюветів чи сусідніх будинків. Хтось розтоплював сніг, хтось ходив у туалет в пакети.
Ірина Зібарова — пенсіонерка, каже: в її будинку і поруч ще у двох по вулиці Милославській немає тепла. А будинки 22-поверхові.
«Я не дуже вимоглива до температур, не мерзлячка. Зараз ходжу в колготках, утеплених джинсах, светрі та флісці по квартирі. Живу в одній кімнаті, дві інші зачинила, одна з них кутова, і спати там неможливо. У жилій кімнаті +12-13 градусів, лягаю спати одягнена і накриваюся теплою ковдрою. Ще мене дві мої собаки гріють, у них довга густа шерсть, сплять під боком, — сміється. — Вдень удома мало буваю: ходжу з ними гуляти тричі на день. Ще — по магазинах, у лікарню. Так і рятуюся від холоду. А вчора спустилася в пункт обігріву. Там натрапила на гарячий обід. Якась фірма постачає: гречка, котлета, спаржева квасоля. Дуже смачно. Вдома я готувала на газовій плитці, маю купу павербанків для зарядки ламп та телефону. У мене скоро день народження, діти запросили за місто, там будинки відпочинку, тож до кінця морозів побуду там. А синоптики скоро вже підвищення температури обіцяють».
За слова Ірини, багато її сусідів виїхали з будинку після обстрілу до родичів у села.
У «Пункті незламності», в який ходила жінка, у понеділок людей обмаль. Це намет від ДСНС і Червоного Хреста. Заходжу і відразу пітніють окуляри, за хвилину розстібаю куртку, так тут жарко. Але ноги з часом холонуть, бо намет розташований на мерзлій землі, тоненька плівка замість підлоги не дає тепла.
Пані Марія в синій куртці й спортивній шапці, з-під якої стирчить неслухняний чубчик, п'є каву «три в одному» зі шматочком батона.
«Світла на нашій вулиці Радунській не було три дні, ми вже думали цілими будинками виходити й дорогу перекривати. А вчора звечора дали світло, тож цілий ранок я щось варила, бо дивитися на бутерброди вже не можу. За ці дні як виживала: одна подруга запросила на суп і з собою дала, кума позвала на пельмені й пляшку на стіл поставила. Я аж сміялася. Я тут недалеко в школі працювала, то кликали до них. Світ не без добрих людей. А сюди погрітися зазирнула. Щодня у різні “Пункти незламності” ходжу».
За кілька хвилин жінка подякувала працівникам ДСНС і представникам Червоного Хреста:
«Піду, бо у вас так спекотно, не можу. Я вже до холоду звикла». Всі сміються.
Світлана та Іван Овсієнки — пара середнього віку в пуховиках — мають вдома на ніч термобілизну і військові спальники. Ще, кажуть, гріються своїми котами.
«На вихідні ходили митися у лазню з кумами. І помилися, і погрілися. Сюди прийшли з цікавості, може доведеться скористатися».
Олександра Гапонова працює в Червоному Хресті. Біля неї величезні термоси з окропом, вода у пляшках, яблука, печиво, є запаковані теплі обіди.
«Під вечір очікуємо більше людей. На вихідні переважно наші клієнти — школярі з ковзанок. Прибігають грітися, окрім того, ми й домедичну допомогу надаємо: хтось забився, як упав, хтось не розминувся», — каже дівчина.
За її словами, розеток вистачає всім, і перебувати в «Пункті незламності», який, до речі, працює цілу ніч, можна скільки завгодно.
У такому ж наметі на межі Києва, де навколо новобудови й будівельні майданчики із відвідувачів — двоє хлопчиків років 10. Вони припаркували санки біля входу. П'ють чай і гризуть печиво. Працівники ДСНС і поліції то виходять на вулицю, то гріються у наметі, але постійно там перебувати не можна. Сльозяться очі.
«У нас зміни по 12 годин, а дихати тим газом, яким обігрівають намет через “пушку”, шкідливо», — зізнається один.
До психологів ДСНС звернення однакові: «Коли дадуть тепло?». Відповіді на це немає, а от заспокоїти особливо тривожних можна.
Поки готувався матеріал, до редакції звернулася Наталія Чирвяк, одна з жительок будинків на Милославській, де не було тепла.
«Вчора звечора увімкнули світло й автоматично помпи стали закачувати воду в батареї. Ми так зраділи. Вода шурувала цілу ніч, наче Ніагарський водоспад. Вранці виявилося, що у підвалі був відкритий вентиль і гаряча вода — окріп — натекла туди. У під’їзді став туман. Стіни у квартирі мокрі, електрощиток мокрий. А начальник ЖЕКу мені вранці каже: “Це все дрібниці. Мені головне — вам тепло дати”».
12 січня о 17 вечора батареї в її квартирі потепліли.
- Поділитися: