Чи міг Київ краще підготуватися до енергокризи, спровокованої обстрілами

Говорити, що Київ не був підготовлений до енергетичної кризи, — некоректно. Місто весь час готувалося до можливих проблем із теплом та водою. Зокрема, власними силами зібрало 69 мобільних котелень. Їх замовляли й збирали тут, у Києві. Завдяки цим котельням лікарні, де проводиться стаціонарне лікування, залишаються з теплом. Так само на генераторах працюють центральні теплові пункти.

Ще окремо забезпечується живлення водоканалу. Це дуже дорого, і навряд чи будь-яке інше місто могло б впоратися з обстрілами таких масштабів і руйнацією об’єктів краще. По Києву найбільше бʼють, тут найбільше споживання електроенергії й найбільша кількість стратегічних підприємств та установ. Забезпечити живлення всього міста від генераторів — фізично неможливо.

Живлення окремих житлових будинків від генераторів може розглядатися лише як точковий захід, що відбувається протягом 6-8 годин і має сенс передусім тоді, коли метою є підтримка роботи насосного обладнання або центральних теплових пунктів. В іншому разі це розкіш: генератор потужністю близько 500 кВт може забезпечити електроенергією лише один під’їзд.

Київ — найбільше місто в Європі з централізованим теплопостачанням, тому некоректно порівнювати столицю, де проживає понад 3,5 мільйона людей, з іншими містами, де системи менші, а навантаження на них значно нижче.
Відповідно, приклади Житомира на кшталт LED-ламп або 1,7 МВт когенерації (що за масштабом можна співвіднести із забезпеченням одного великого будинку в Дарницькому районі) не є релевантними для ситуації, у якій опинився Київ під час ударів такого масштабу. Якби по Житомиру здійснювалися атаки тієї самої інтенсивності, що й по столиці, подібні заходи не дали б системного ефекту. І це не претензія до Житомира чи будь-якого іншого міста — навпаки. Це претензія до некоректних порівнянь, які роблять люди без базового розуміння енергетики, фактично порівнюючи «червоне з теплим».

У прифронтових громадах держава додатково вводила мораторій на відключення води та електроенергії за борги, а також декларувала пріоритетність забезпечення електропостачання таких територій. Це частково пояснює, чому в окремих прифронтових містах стан центральних мереж може бути кращим і з’являється можливість допомагати Києву обладнанням. І це ок, так працює взаємодопомога й підтримка під час війни. Велика вдячність усім, хто долучився.

Для ліквідації наслідків ворожих атак Київ залучає техніку та працівників різних підприємств, які працюють у системі міста. Але їх усе одно не вистачає — передусім через відсутність стовідсоткового бронювання. Люди бояться офіційно працевлаштовуватися, тож штат залишається незаповненим. Фактично нинішня ситуація в Києві є найгіршою за весь час повномасштабної війни з погляду дефіциту працівників. Знайти фахового слюсаря, механіка, зварювальника — завдання із зірочкою. Тож має бути запроваджене стовідсоткове бронювання для працівників підприємств критичної інфраструктури. Про це давно кричать усі міські голови, бо банально не вистачає водіїв для громадського транспорту, для вивезення сміття — для забезпечення життєдіяльності міст. Теза президента про те, що відсутність людей не має бути виправданням затримок у ремонтних роботах, правильна. Але про це треба було подумати раніше. До того, як велику кількість фахівців мобілізували. Бо кадри такого рівня не з’являються за тиждень. Тому рішення про бронювання, озвучене президентом після того, як столиця опинилася на межі гуманітарної катастрофи, — об’єктивно запізніле. І також не зрозуміло, які саме працівники підпадають під визначені президентом критерії, бо до процесу ліквідації залучено багато людей із різних підприємств — це потребує роз’яснення. 

Київ не раз відправляв свої бригади на підсилення в інші міста та громади. Тепер така підтримка знадобилася самій столиці. Міністерство відновлення на прохання КМДА направило до Києва бригади з різних міст та підприємств, щоб підсилити й пришвидшити роботу комунальників. Проте ці ремонтні бригади були надані практично тоді, коли найкризовіша ситуація після першого обстрілу вже була врегульована.

Місто самостійно забезпечило відновлення теплопостачання у близько 6 тисячах будинків. І лише на шостий день, коли після першого обстрілу без опалення залишалося 300 будинків, держава направила додаткові бригади в Київ. Де була центральна влада весь перший тиждень, поки Київ у мороз -20°C самостійно забезпечував відновлення теплопостачання для такої кількості будинків? Чи не спеціально притримували допомогу, щоб у додатковий раз було про що дорікнути міському голові Києва, якого багато років цілеспрямовано атакують як політичного опонента? 

Воду з труб місто зливало самостійно — і впоралося з цією ситуацією на відмінно. Київ ще два роки тому почав готуватися до сценарію зливу води з мереж. Проводилися імітації надзвичайних ситуацій: без попередження районних адміністрацій вимикалося електропостачання, а «Київтеплоенерго» імітувало аварію. Далі спостерігали реакцію, робили висновки та надавали рекомендації. Без такої підготовки кількість труб, що лопнули, у будинках була б значно більшою. Попри це, частина домівок цього року не зможе повернутися до опалення: труби замерзли та були пошкоджені. Це відбулося навіть у будівлях НКРЕКП та Міністерства енергетики. Великим завданням для Києва стане підготовка до наступного опалювального сезону. Хоча місто не має й не може напряму фінансувати заміну труб, що лопнули (це завдання власника), найімовірніше, Києву все одно доведеться надавати фінансову допомогу тим, хто її потребуватиме.

Чи можна було підготуватися до обстрілів краще? Напевно, що так, є закупівлі обладнання, які проводилися в останній момент і фактично надійдуть уже ближче до весни. Чи можна було повністю захистити ТЕЦ від обстрілів? Ні. Так само неможливо повністю захистити всю енергетичну інфраструктуру країни від системних ракетно-дронових ударів. На рівні держави були ідеї побудувати захист для великих підстанцій, на це навіть було виділено близько 9 мільярдів гривень на аванси для підрядників, які одночасно почали роботи на 22 об’єктах. Пізніше ці роботи заморозили через відсутність фінансової можливості довести бодай щось до логічного кінця. 

Жити на генераторах постійно Україна не зможе: це надзвичайно дорого. Тому політичні рішення не можуть концентруватися лише на ліквідації наслідків ударів. Показово, що зараз знову обговорюється можливість домовленостей щодо обмеження ударів по енергетичних об’єктах: за даними Financial Times, Україна та США можуть винести цю пропозицію на заплановані тристоронні технічні переговори з рф найближчими днями в Абу-Дабі (ОАЕ). 

Водночас громадські конфлікти, спровоковані обстрілами, від народних бунтів і нападів на енергетиків до публічних з’ясувань відносин між президентом і міськими головами, лише дають росії мотивацію посилювати удари.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.