«Він викрав обох синів, а я безсила». Діти ростуть, суди тривають роками: законодавчі пастки сімейних спорів

16 червня 2025-го. На відео (наданому hromadske) чоловік, що перед тим заблокував дорогу таксі, агресивно намагається потрапити в машину, а через якийсь час таки забирає в жінки дворічного хлопчика, який заходиться плачем, — і їде.

«Після викрадення він поїхав просто до себе додому. Біля його будинку того дня були поліція, орган опіки, я, адвокати. Ніхто нічого не зробив. Бо те, що він забрав [свою дитину], викраденням не вважається. У мене був шок. Я думала, серце просто розірветься», — згадує жінка.

Ми відправили запити, опитали свідків і вислухали (принаймні намагались) обидві сторони. Які підводні камені виявилися в цій історії і чим вона показова? Де законодавство безсиле й чому майже неможливо захистити права того з батьків, у кого забрали дитину, — далі в матеріалі. 

«Забрав сина в присутності поліції»

Вони розлучилися ще у 2020-му. Як ідеться в одному з позовів заяв жінки — через «систематичне психологічне і фізичне домашнє насильство». Потім, як це часто буває, зійшлися. Та офіційно стосунків уже не оформлювали. Народилися двоє дітей — погодки. Марко в січні 2022-го, Гнат (імена змінені — ред.) — у травні 2023-го. 

«Тоді почався жах. Він мене бив і залякував. А я реально була затуркана. Під тиском, нібито щоб його не забрали в армію, він мене змусив підписати заяву [про розгляд справи без моєї участі]. Так, ще у 2022-му, він оформив рішення про визначення місця проживання старшого сина з ним», — каже Альона. 

Тоді вони ще жили разом. За її словами, чоловік переконував, що цей документ потрібен, щоб він мав відстрочку від армії. На той момент Альона не розуміла, як потім це рішення може розв’язати йому руки. Адже в разі конфлікту батьків, які не можуть поділити дітей, — і правоохоронні, і органи опіки будуть на боці того, у кого є рішення про визначення місця проживання. Доки інакше не вирішить суд. Навіть якщо чоловіка вже визнавали винним у «погрозах фізичною розправою у стані алкогольного сп’яніння» (із тексту постанови — ред.), а сама жінка знімала побої та в різні періоди перебувала у трьох притулках для жертв домашнього насильства. У першому, ще 2023-го, була з обома дітьми. 

«Він напивався до чортиків, кидався на мене. Ми могли зранку піти з дітьми й прийти аж увечері перед сном, просто щоб не бути вдома. Весь цей жах бачила няня. Її свідчення є в органі опіки», — розповідає жінка.

«Я пішла від нього з дітьми у квітні 2024-го. Він був у запої, потім хотів примиритись, а в грудні став запитувати, чи можна йому буде брати дітей по черзі до себе. Я ж, дура, думаю, ну… ніби заспокоївся. Хай спілкується. 

19 грудня 2024-го він забрав у мене старшого сина фактично в присутності поліції, показавши їм це рішення [про місце визначення проживання]. І почав усім розповідати, що мама божевільна, що мама б’є дитину. Записував постановні відео, на яких син плаче й нібито мене боїться», — каже Альона, показуючи відео, на якому батько запитує малюка, «чи він боїться мами, чи вона його б’є», і той, плачучи, відповідає, що так.

За словами жінки, до старшого сина колишній чоловік її не підпускав. Боячись, аби він не відібрав і молодшого, вона виїхала з дитиною з Боярки на Київщині до львівського шелтера. Там через суд домоглась рішення про обмежувальний припис, яке на пів року забороняє чоловікові наближатися на відстань менш як сто метрів до її місця перебування, а також розшукувати її чи спілкуватися в будь-який спосіб. 

Через чотири місяці, у червні 2025 року, вона приїхала провідати маму. Колишній чоловік її знайшов. Коли Альона їхала в таксі з молодшим сином, він зупинив машину і, судячи з наданого відео, забрав хлопчика. Звернення в поліцію, орган опіки й прокуратуру, каже Альона, — нічого не дали:

«Він викрав обох синів, а я безсила. Дітей він від мене ховає. Хоч і є ухвала суду, що я можу бачити молодшого сина із четверга до суботи. Але жодного разу він не передав мені дитину за цією ухвалою, а це кримінальне правопорушення. Поліція бездіяльна й максимально затягує, тижнями не може викликати його на допит».

26 серпня 2025 року Києво-Святошинський райсуд виніс ухвалу, яка зобовʼязала батька передавати молодшого сина матері щотижня із четверга з 9:00 до 17:00 суботи. Та жодного разу він цього не виконав, каже жінка. У зв’язку із цим проти чоловіка відкрите кримінальне провадження за ст. 382 Кримінального кодексу України (невиконання судового рішення) — підтвердили нам у поліції. 

Щодо старшого сина — графіки зустрічей погоджували в органі опіки. За понад рік, відколи він не з матір’ю, Альона бачила його лише двічі в серпні по пів години в кімнаті міської служби у справах дітей. 

Обмежувальний припис стосується лише жінки, а не дітей?

«Я, якщо чесно, спочатку сама думала, що з Альоною щось не так, і велась на його розповіді. Бо він із першого дня казав, що в нього така дружина неадекватна, яка нічого не може, тощо. Тільки потім я зрозуміла, що це не так», — каже Ірина, яка працювала в родині нянею майже два роки.

«Я не бачила, скажімо, щоб він її бив, але як штовхав — бачила. І те, що там творився капець — це сто відсотків. Більше було, як то кажуть, психологічного насильства. Це витримати дуже важко… Ми ж кожного дня були вдвох із дітьми. Бувало, що гуляли з ранку до вечора на вулиці, просто щоб із ним не перетинатись, щоб не було скандалів», — додає жінка.

Сам чоловік, Антон, спершу сказав нам, що всі заяви колишньої дружини проти нього є «повною нісенітницею і брехнею», що жертвою домашнього насильства нібито є він сам, а дітей він насправді врятував. Пообіцяв надати докази того, «як знущалися з дітей і батька». 

Ми місяць намагались отримати від нього коментар, та зрештою від аргументованої розмови й зустрічі він відмовився, посилаючись на те, що це шкодитиме сеансам медіації, які зараз тривають за участі служби у справах дітей:

«Надання на сьогодні будь-яких коментарів щодо ситуації, яка складається, є не на часі, оскільки вони є передчасними й провокуватимуть напруження ситуації», — зазначив чоловік. 

Чи фіксували у відповідній службі, що матері перешкоджали спілкуватись із синами, чи не вбачають, що права дітей порушено, і чи береться до уваги їхній психологічний стан? 

У місцевому органі опіки визнають, що спілкування старшого сина з матір’ю, яке мало бути двічі на тиждень у присутності працівника служби у справах дітей, відбувалось «частково». Бо батько надавав довідки про хвороби його або дитини. Визнають і те, що батько не давав бачитися й з молодшим, попри ухвалу суду. Та запевняють — служба діє виключно в межах повноважень. 

«Служба не надає оцінок чи підтверджень фактам домашнього насильства поза межами процесуальних рішень компетентних органів (поліції, суду). Рішення про тимчасове відібрання дитини без позбавлення батьківських прав може ухвалюватися лише за наявності безпосередньої загрози життю чи здоров’ю дитини. 

Спеціалістами служби проводяться виїзди за місцем фактичного проживання дітей, складаються акти обстеження, фіксуються умови проживання, наявність або відсутність загроз для дітей. (…)

Комісія з питань захисту прав дітей рекомендувала батькові та матері дітей пройти послугу медіації з метою мінімізації та/або подолання складних життєвих обставин», — відповіли у службі у справах дітей Боярської міської ради на запит hromadske.

Лиш місяць тому виконавчий комітет Боярської міськради таки затвердив графік побачень матері з обома дітьми: «щотижня з четверга із 9:00 до 17:00 суботи без присутності батька чи будь-яких третіх осіб зі сторони батька». Та чоловік ігнорує і його, каже Альона. 

На запитання, чи мали правоохоронні органи відреагувати, зокрема через те, що батько порушив обмежувальний припис, — у Київській обласній прокуратурі повідомили, що формально порушення немає. 

«Рішенням суду (про обмежувальний припис — ред.) ніяк не обмежено батька дітей у спілкуванні з дітьми. Тобто обмежувальний припис стосувався лише обмежень і заборон щодо Альони Вадимівни», — йдеться у відповіді на запит.

У Фастівському райвідділі поліції лиш зазначили, що досудове розслідування в кількох кримінальних провадженнях триває, і ще нікому не повідомлено про підозру. А справа про легкі тілесні ушкодження потерпілої закрита через необґрунтованість.

За даними джерел hromadske в правоохоронних органах, у реєстрі кривдників (Єдиному держреєстрі випадків домашнього насильства) — є як Альона, так і Антон. Вони обоє подавали заяви й звинувачували одне одного у вчиненні домашнього насильства («причиняла моральну і психологічні давку та хапала за одяг» — із тексту постанови; а втім, справи закрили через відсутність складу правопорушення).

«Рівність у Сімейний кодекс внесли. Але рівності немає»

«Взагалі згідно зі 141 статтею Сімейного кодексу, батько і матір рівні у своїх правах та обов’язках щодо дитини. Тому вона може проживати як з батьком, так і з матір’ю. Бо до 2017 року всі рішення суду були виключно на боці матері. 

Зараз дійсно дуже багато процесів, коли визначають місце проживання дітей із батьком. У мене, наприклад, 70% справ, коли мати не хоче давати дітей. Тому тут проблема як з одного, так і з іншого боку», — роз’яснює адвокатка Анастасія Хижняк, яка вже 12 років займається сімейними справами.

Вона підтверджує: юридично «викрадення» дитини рідним батьком неможливе.

«Викрадення — це тоді, коли дитину незаконно утримують. У таких випадках (коли дитина перебуває з біологічним батьком — ред.) незаконного утримання немає. У мене була ситуація, коли батько просто забрав, відірвав від мами 9-місячного хлопчика й ховався. Ми в усій Одесі його шукали з поліцією, з органом опіки. Але поліція каже: “це не викрадення”, тому що це законне перебування дитини. І фактично у вас виникає спір: з ким буде проживати дитина». 

Максимальна кваліфікація в такому разі — «насильницькі дії» або справи за статтями систематичного домашнього насильства.

Фактично ми не можемо забрати дитину силою назад. Що тоді ми можемо зробити? Ми швидко подаємо до суду заяву про визначення місця проживання дитини. Є проблема, що такі справи розглядаються роками. У середньому цивільна справа в першій інстанції будь-якого суду розглядається від 9 до 12 місяців.Анастасія Хижняк, сімейна адвокатка

«Але є така штука, яка називається забезпеченням позову шляхом зустрічей матері (батька) з дитиною. Він негайно набирає чинності. А невиконання рішення суду — це вже кримінальна відповідальність», — каже Анастасія Хижняк.

Вона додає: українське законодавство в цьому плані недосконале.

«В Україні дуже складний закон. Якщо порівняти, як у європейських країнах, коли навіть якось просто обмежені у спілкуванні, — там одразу служба [у справах дітей] і поліція працюють. Батьки захищені. У нас насправді не захищені. Цю рівність внесли до Сімейного кодексу, але фактично рівності немає. З ким дитина проживає — той може маніпулювати. І знаходити купу причин, щоб не давати бачитись. І на це немає управи».

Законодавство не врегульовує захисту прав тих із батьків, у кого забрали дитину. Швидкого реагування немає. На кожну дію є протидія. Навіть скарга в поліції розглядається до місяця.Анастасія Хижняк, сімейна адвокатка

Юристка, утім, радить у таких випадках налаштуватись на активну роботу, постійні скарги й розуміння, що швидкого рішення не буде.

«Я своїм клієнткам по 100 разів повторюю одне й те саме: “Найголовніше — фізично не віддайте дітей”. Щойно фізично забере — все. Потім ми швидко нічого не зробимо. І такі всі справи. 

Можливо, пам’ятаєте, була така доволі медійна історія з Поліною Неня — і теж нічого не можна було зробити. Батько забрав дівчинку й не підпускав нікого. І чим ці всі справи закінчуються? Виключно домовленостями. Тому що законодавчо тут матері добитись рішення дуже важко», — підсумовує Анастасія Хижняк.

***

Нині Антон та Альона чекають на рішення суду про визначення місця проживання молодшого сина. Попереднє рішення щодо старшого Альона збирається оскаржувати й сподівається на успіх у справі про систематичне домашнє насильство. Хоч і свідома того, що рішення буде нескоро. 

За її словами, після сеансів медіації в органі опіки колишній чоловік таки дав їй годину побачитися з обома дітьми. 

«Старший біг до мене, а меншенький дивився й спочатку мене взагалі не впізнав. А тоді вже обійняв, притиснувся. Потім вони від мене не відходили й не хотіли відпускати. Мене попередили, щоб я трималась і не плакала в присутності дітей. А коли я вийшла, сіла в машину — сльози текли просто градом. Якщо я їх не заберу…» — плаче. Та швидко оговтується: «Але я навіть думати про це не хочу».