«Місяць не спав і різав руки». Чому залежні від тяжких наркотиків продовжують потрапляти у військо

16 листопада 2025 року вінничанин Віталій ішов на риболовлю. Зранку отримав чергову дозу препаратів від свого нарколога. Препарати залишив удома, взяв спінінг — і рушив на Вишенське озеро. Дорогою його перевірили кілька груп оповіщення. Чоловік мав із собою посвідчення, що перебуває на замісній терапії — за наказом Міноборони, учасники державних програм ЗПТ визнаються непридатними до служби.

Але Віталію запропонували «проїхатися». 

«Вийшли військові, представилися: "У нас в базі є ваш однопрізвищник у СЗЧ. Усі дані збігаються, окрім місця прописки. Це не ви часом? Пройдемо, все просто, ви навіть з машини не будете виходити», — переказує чоловік.

За словами Віталія, з Вінниці його повезли за десятки кілометрів, у Тульчинський ТЦК. Там зробили копії всіх документів і направили на ВЛК. У кабінет психолога-нарколога він потрапив уже без необхідного посвідчення. На прохання до військових віддати його, чоловіку повідомили, що посвідчення направили на певну «експертизу» через підозру, що воно підроблене. 

hromadske звернулося до ТЦК за поясненням, про яку експертизу йдеться, однак відповіді не отримало.

«Я розповів наркологу-психологу, що на той час уже 11 років перебував на програмі. Вона, подивившись в комп'ютер, каже: "Ви не схожі на наркомана і в базі вас не бачу". Посвідчення свого я більше не бачив. А через добу був у військовій формі в Кіровоградській області», — каже Віталій.

«Я зараз вскриюся»

«Для мене це був жах. Сну не було місяць. Лише дрімота. Тільки задрімав — і прокидаєшся від мук. Здається, ніби поспав, а насправді виключився всього на 15 хвилин», — розповідає Віталій. Без препаратів ЗПТ у війську в нього почався синдром відміни — біль, судоми, безсоння, тахікардія та перепади настрою. 

«Це такий стан… Одне питання — якщо агресія на себе направлена. А якщо на своїх побратимів, на свого командира, людей, що опиняться поруч? Це ж доступ до зброї. Ризики шалені», — каже Катерина Грицаєнко, президентка благодійного фонду «Надія та Довіра», що координує роботу гарячої лінії з питань наркозалежності.

Залежність від опіоїдів є хронічною, а ненадання або позбавлення замісної терапії називали в ООН формою катування. 

На ЗПТ лікар підбирає людям із залежністю мінімальну дозу — таку, аби не виникало наркотичної ейфорії, але не було «ломки». Пацієнт раз на 10 днів приходить за таблетками — легально, анонімно — і не має потреби шукати наркотики деінде, де є ризик бути втягнутим у кримінал, заразитися ВІЛом чи гепатитом. Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує ЗПТ як основний напрямок залежних від опіоїдів. 

В Україні ЗПТ впроваджують з 2004 року, а з 2017-го її почали фінансувати коштом держбюджету. Програма медичних гарантій включає безоплатні препарати, план лікування, скринінг психічних розладів та супутніх хвороб. Отримати ЗПТ можна в разі підтвердження відповідного діагнозу, за письмовим зверненням до медзакладів, включених у програму. Станом на кінець 2025 року в Україні є 235 таких пунктів — комунальних та приватних, — які охоплюють майже 33 тисячі пацієнтів.

«Потяг до препарату такий, що не було бажання жити. Не було сил терпіти. Кажу: "Я зараз “вскриюся”". Лікар у частині дав аспірин, "трудова терапія" і все. Я не відчував поліпшення, що зараз "зістрибну" і мені буде легше. Ставало все гірше і гірше. 

Коли я різав вени й потрапляв до лікарні, це були єдині моменти, коли мені ставало легше. Хоч я не отримував там метадон, але з їхніми препаратами міг дрімати, організм відпочивав», — ділиться Віталій. 

Він двічі вдавався до самопошкодження, але навіть сприяння його нарколога не допомогло відновити ЗПТ. У січні чоловік самовільно залишив службу.

«З'їв метадон, поїхав додому і не знав, що робити далі. Єдине рішення — лягти в лікарню. Сам приїхав до вінницької психоневрологічної лікарні імені Ющенка, вони викликали Військову службу правопорядку. Ті ще не знали на той момент, що я перебуваю у СЗЧ. Коли перевіряли на планшеті, виявилося, що мене навіть у розшук ще не подали», — розповідає Віталій.

У стаціонарі чоловік пробув два тижні, а далі мусив відповідати за залишення служби. Каже, навіть під час утримання ВСП хитрощами зміг нелегально отримати препарати. Вже після початку суду у вінницькому СІЗО Віталій вперше з часу мобілізації зміг отримати доступ до препаратів офіційно — в місцях утримання програма ЗПТ діє з 2012 року.

«Мені почали видавати рідкий метадон, мінімальну дозу. Вистачало для початку, ставало краще. У СІЗО сказали: або відсидіти п'ять років, або піти на угоду з прокурором, що я йду служити назад. 

Залишатися в тюрмі бажання не було, і я погодився. Але з тюрми вийшов з документом, що я відновився на ЗПТ. З цим поїхав до [нової] частини у Вінницькій області», — розповів Віталій.

Наркозалежних у війську нема(є)

Офіційно пацієнтів на ЗПТ у війську немає — командування Медичних сил ЗСУ відповіло журналістам, що не веде їхнього обліку, бо такі люди не є придатними до служби. 

За наказом Міноборони України залежність від тяжких наркотиків є підставою для визнання непридатності. Окремо міністерство надіслало детальні роз'яснення командуванню Сухопутних військ ЗСУ: пацієнти державних програм ЗПТ не підлягають мобілізації.

В Офісі військового омбудсмена визнають, що попри всі пояснення, пацієнти на ЗПТ «продовжують потрапляти у військо». Лише за перші пів року 2026-го там отримали понад 120 скарг.

Представники омбудсмена пояснюють, що військово-лікарські комісії мають обмежений доступ до реєстрів наркозалежних для оцінки їхнього стану. Але співрозмовники hromadske вважають, що проблема не лише в бюрократії.

«Певний час здавалося, що хочуть мобілізувати саме наркозалежних, виключно наркозалежних. Просто забирали з вулиці й завозили до ТЦК. 

Люди говорили нам, що їхні документи, всі довідки та листи призначення співробітники ТЦК просто рвали. І на військово-лікарській комісії виявилося, що наркозалежні з численними супутніми захворюваннями є абсолютно придатними», — каже Катерина Грицаєнко.

Точну кількість мобілізованих на ЗПТ встановити неможливо. Правозахисникам доводиться вираховувати їх за «непрямими доказами», як-от скільки чоловіків мобілізаційного віку перестали приходити до наркологів за препаратами. 

За даними Центру громадського здоров'я при МОЗ, із січня по липень 2026 року кількість чоловіків у програмах ЗПТ по Україні зменшилася на майже 1 500 людей — це лише серед тих, хто отримує лікування в державних закладах. Такий масовий відтік фіксували вперше. Найбільше чоловіків «відпало» в Кіровоградській області (16%), а також Одеській та Харківській областях (по 13%), каже Павло Скала, старший радник з політики фонду «Альянс громадського здоров'я».

Проблема сягнула піку на початку 2026 року. Тоді з лікарень почали повідомляти, що групи оповіщення ледве не чергують під кабінетами, де пацієнтам видають метадон.

«Найстрашнішими були грудень, січень, лютий. З 7-ї ранку починається видача препаратів, і вже о 6:30 кілька машин оточують територію закладу. Ставали просто на доріжку, якою йшли пацієнти, або навіть через ворота заходили й просто не пропускали [пацієнтів], хапали прямо там. За цей час ми нарахували 162 людини, які “зникли” з програми — це ті, кого ми точно знаємо, що мобілізували», — розповіла Тетяна Гуренко, лікарка-наркологиня з Кропивницького. 

За її словами, у пацієнтів відбирали видані державою таблетки. Деякі — розтоптували, у деяких — зникали без сліду.

Зобов'язані, привілейовані чи непотрібні?

«Коли люди приїжджають до нас, у ВЛК написано, що вони придатні. І вони повинні, так само як і я, виконувати свій конституційний обов'язок […] Деякі наркозалежні хочуть перестати бути наркоманами. Є механізми — можна розтягувати по часу, а можна це зробити різко», — розповідав Андрій Сурай, начальник групи цивільно-військового співробітництва у 425 ОШП «Скеля».

У червні суспільний резонанс викликало розслідування видання «Бабель» про порушення у 425 окремому штурмовому полку «Скеля», зокрема — «перевиховання» наркозалежних. 

Співрозмовники hromadske серед правозахисників назвали ще щонайменше шість військових частин, де намагалися «переламати» багаторічні залежності фізичною працею. Серед них — в/ч, де опинився вінничанин Віталій. Нам не вдалося встановити, наскільки поширеною є така практика. hromadske звернулося з питанням щодо цих військових частин до Генштабу ЗСУ, Міноборони та ДБР, але не отримало відповідей по суті.

Фахівці, з якими спілкувалося hromadske, вказують: випадки «переламування» наркозалежності лише силою волі — одиничні й не масштабуються на велику групу людей. До того ж військові, яких командування вважає «переламаними», можуть продовжувати таємно і нерегульовано вживати наркотики. Залежність змушує людей іти на різні хитрощі, або й відвертий кримінал. 

«У мене були пацієнти, які виходили на зв'язок через деякий час: "Анатоліївна, у мене все нормально, переламало, слава Богу, ніколи про це не думати". А потім виявляється, що хтось щось під'їдав. Є люди, які були налаштовані, але зриви все одно найчастіше траплялися», — розповідає наркологиня Тетяна Гуренко.

Досвід наркозалежних людей у війську багато в чому залежить від ставлення керівництва. Представниця гарячої лінії з питань наркозалежності Катерина Грицаєнко переповідає: є командири, які просили підлеглих «загубитися», спонукаючи їх до СЗЧ. Окремі командири проявляли ініціативу й самостійно привозили наркозалежних до пунктів видачі ЗПТ, навіть у прифронтовій Донеччині.

Однак ці пункти є не всюди, законодавчо цей процес не врегульований, а тому — не обов'язковий для виконання. Запровадження ЗПТ в армії вважають малоймовірним — через питання логістики, безпеки, а також іміджу Сил оборони.

«Було бажання воювати, захищати. Але нічого не було зроблено, щоб пацієнти ЗПТ приймали препарат і могли бути корисними для служби. Думаю, чому не зробили б якусь групу ЗПТшників, які могли б десь крутити дрони? Навіть пропонував це колись, але наркотики нікому не потрібні в армії, та й все», — каже вінничанин Віталій.

Офіс Військового омбудсмена збирав окремий круглий стіл за участі представників ЗСУ та Міноборони, аби розв'язати проблему з наркозалежними, яких де-юре у війську немає. Після суспільного резонансу та окремого роз'яснення від Міноборони пацієнтів ЗПТ почали відправляти на повторні військово-лікарські комісії та списувати. Та поки йдеться про виправлення наслідків системної проблеми, а не її розв'язання.

«Вчергове вилізла проблема, про яку всі добре знають — МОЗ, Міноборони, омбудсмен Лубінець, військова омбудсменка Решетилова, командування Сухопутних військ України. Всі вони прекрасно знають, що є два шляхи: якщо людина потрапила до ЗСУ, вона має отримувати лікування. 

Ми з 2022 року добиваємося цього. Якщо немає можливості забезпечити цих людей лікуванням, вони мають бути визнані непридатними до військової служби», — пояснює Павло Скала.

Через пів року після того, як Віталія забрали з вулиці, повторна ВЛК визнала його непридатним до військової служби. Держава зрештою повернула його до «нульової точки» — цивільного життя та лікування в нарколога. Для цього знадобилися дві спроби самопошкодження, СЗЧ і СІЗО.

Під час підготовки матеріалу hromadske звернулося із запитами до Нацполіції. У низці регіонів зазначили, що не отримували скарг на дії поліціянтів у групах оповіщення. В управлінні поліції Кіровоградської області повідомили, що діють у межах закону.

Міністерство оборони, Генштаб та Сухопутні війська ЗСУ переадресовували питання одне одному, але на запитання hromadske по суті не відповів жоден із них.