«росіяни будуть повільно лізти на Запоріжжя, але спочатку підуть на Оріхів»

Поки що в цьому ресторані ніщо не свідчить про те, що фронт — уже за 20 кілометрів від околиць Запоріжжя. Хоча щоночі в небі над містом збивають «шахеди», удень Запоріжжя живе насичене життя мегаполіса, де працюють ресторани, квіткарні та кінотеатри. 

Та тривожні знаки про близький фронт все ж дістаються міста. З кінця 2025 року частіше атакують ударні безпілотники «Молнія», які дістаються навіть центру. З листопада «молнії» зі спеціальними камерами б'ють по Запоріжжю не лише вдень, а й уночі. 

По південних околицях працюють FPV-дрони, але місцева влада запевняє, що їх заносять ті самі «молнії», які слугують дронами-матками. Додаються ще й удари авіаційними бомбами та РСЗВ. Поки Запоріжжя, на щастя, не прифронтове місто, але успіхи росіян на Гуляйпільському напрямку даються взнаки.

hromadske провело тиждень у Запоріжжі, де спілкувалося з командирами, відповідальними за цей напрямок, і бійцями, аби розповісти, наскільки в небезпеці обласний центр.

«Гуляйполе ми взагалі не контролюємо»

На Гуляйпільському напрямку росіяни активізували свої штурми у травні 2025-го і вже в кінці листопада зайшли в саме місто. Після падіння української оборони в Гуляйполі, про причини якого hromadske детально писало раніше, оборону міста головнокомандувач передав 225 окремому штурмовому полку. 

Штурмовикам разом з іншими підрозділами вдалося зупинити обвал лінії оборони, коли цілі батальйони кидали позиції й виходили без попередження. Щоправда, відбувалося це на тлі конфліктів з підрозділами територіальної борони, які 225 ОШП віддали в підпорядкування. 

Однак повністю зупинити поступову інфільтрацію ворога в Гуляйполе так і не вдалося. Наразі росіяни контролюють приблизно ¾ міста, решта — сіра зона, де позиції українських оборонців межують з позиціями противника. 

«Гуляйполе ми взагалі не контролюємо. Є умовні кілька підвалів, де ще є наші. А росіяни вже кілька днів як заходили в Залізничне», — каже згадуваний на початку тексту офіцер.

На думку командира 1 штурмового полку Дмитра Філатова, відбивати й надалі Гуляйполе зараз недоцільно. Його полк теж залучили до стабілізації ситуації на напрямку. 1 ОШП після проведених штурмових дій перейшов до оборони разом із підрозділами ТрО, які вони тренують.

«Зараз противник увів свіжу 127 дивізію, яка наростила наступальні дії. Відповідно, іти на противагу не є доречним. Противник зазнає суттєвих втрат. Ми поступово вибудовуємо бойовий порядок і навчаємо ці підрозділи ведення загальновійськового бою. Відповідно, командир 17 корпусу вживає заходів щодо кадрових змін, будівництва нових рубежів, перегрупування всередині свого корпусу», — зазначає Філатов.

«Ситуація в Степногірську досить складна»

Поки російська 5 загальновійськова армія угруповання військ «Схід» наступає на Гуляйполе, 58 армія з угруповання військ «Дніпро» штурмує селище Степногірськ. Звідти до Запоріжжя — 20 кілометрів. 

Становище Степногірська нагадує Гуляйполе з просочуваннями й лише частковим контролем над населеним пунктом. Сили оборони, за словами військових, контролюють приблизно половину селища. До того ж росіяни захопили район із багатоповерхівками, який називають «ромбом». 

«Ситуація в Степногірську досить складна, але без різких змін на користь противника. Основна мета росіян там — це не стільки швидке захоплення, як виснаження наших сил», — пояснює Ганс, заступник командира батальйону безпілотних систем Sons of Khors у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді, яка стоїть у селищі.

Як розповідає Ганс, його дронарі велику увагу приділяють підходам до населеного пункту, аби ворог не розгорнув великий масований наступ. У Степногірську ворог діє вже усталеною тактикою: малі повзучі групи — по двоє-троє людей — затягуються на позиції піхотинців, шукаючи прогалини в українській обороні. Ганс стверджує, що просочування противника в тил стається зрідка й завдяки дронам вдається локалізувати та знищити ворожі групи. 

Зменшення активності окупантів у Степногірську може бути пов'язане з тим, що росіяни обходять селище: західніше просочуються в Приморське, а східніше — у Лук'янівське. Свою роль тут відіграло Каховське водосховище. Після аварії на ГЕС у червні 2023 року водосховище висохло, й тепер росіяни використовують його як свій логістичний маршрут до Приморського. 

«Спочатку багато хто просунувся завдяки фактору неочікуваності. Це один із тактичних напрямків руху, який використовується вже багато місяців», — зазначає пілот, який знищує штурмові групи, що рухаються водосховищем.

Маршрут росіян займає 5–7 днів. Вони виходять з окупованої Верхньої Криниці й рухаються вздовж берега до Приморського. У такий спосіб росіяни змогли накопичитися в Приморському, яке теж стало сірою зоною, і підійти впритул до річки Конка. У самому селищі є позиції українських військових. 

З Приморського до Запоріжжя — 15 кілометрів.

«Погода впливає негативно як на нас, так і на противника»

За оборону Запорізького напрямку відповідає 17 армійський корпус. Серед підрозділів, які входять до його складу, лише одна бригада створена до вторгнення — 128 окрема гірсько-штурмова. Решта — бригади ТрО або колишні ТрО, переформатовані у важкі механізовані, а також створені після 2022 року. 

Власне, на слабкі бригади ТрО командування й поклало відповідальність за падіння Гуляйполя, чиї підрозділи через втрату контролю й відсутність належної підготовки виходили самовільно з позицій. Попри заведення штурмових полків, проблеми тривають. Наприклад, два тижні тому вісім бійців, включно з командиром роти 108 бригади ТрО, здалися в полон проти меншої групи росіян.

Бійці бригад ТрО у відповідь звинувачують корпус в ігноруванні їхніх можливостей і ресурсів, попереджень про накопичення противника; невикористанні готових фортифікацій (працюючи на напрямку, hromadske спостерігало, як росіяни зайняли українські бетонні фортифікації і як тяжко їх звідти вибити, також раніше на цьому напрямку росіяни просто обходили підготовлені лінії оборони); відсутності рішень щодо знищення ворога на підступах.

«Втрата Гуляйполя — це не відповідальність лише командування 102 бригади ТрО. Існує вертикаль управління: корпуси, командувачі, головнокомандування. Якщо підрозділ тривалий час утримує напрямок (понад три з половиною роки), а в критичний момент просить підсилення й отримує відповідь “стабілізувати власними силами” — відповідальність є колективною», — обурюється один із командирів із бригади ТрО.

На втраті Гуляйполя проблеми на напрямку не вичерпаються. Адже питання полягає в тому, що відбуватиметься в Запорізькій області, коли підсилення у вигляді штурмових полків Генеральний штаб перекине на інші напрямки. 

17 корпус, так само як і управління військ «Південь», не має багато простору для перекидання підрозділів, з огляду на свій комплект військ. Зрештою, тримати цю ділянку лишаться новостворені бригади й бригади ТрО. 

«Війну ведуть не підрозділи. Треба це усвідомити. Війну веде Генеральний штаб і головнокомандувач. І, повірте, головнокомандувач чітко бачить дії противника, розуміє, як протидіяти, з огляду на той набір військ, який є, — відповідає на це зауваження командир 1 ОШП Дмитро Філатов. — Перегрупування штурмових підрозділів із цього напрямку відбудеться саме тоді, коли противник втратить усі наступальні спроможності, а тих підрозділів, які тут залишатимуться, буде достатньо для утримання, — не раніше».

Інший фактор, який дозволяє росіянам просуватися, — зима. hromadske спілкувалося зі штурмовиками, які вийшли з позицій у районі Гуляйполя. Вони відзначали, що працювати в цьогорічному холоді надзвичайно складно. Один із бійців обморозив ноги. За словами командира 1 ОШП Дмитра Філатова, узимку кількість хвороб — обмерзання, застудні захворювання — зростає й санітарні втрати, якщо порівнювати з літом, збільшуються вдесятеро.

«І ми, і противник в однакових умовах, але саме чисельна перевага в живій силі противника дає йому перевагу зараз на полі бою. Тому що вони можуть більше залучити особового складу, відповідно, просуватися в глибину. 

Ми не можемо здійснювати такого накопичення, на жаль. Відповідно, у нас є достатній обсяг санітарних втрат, які не пов’язані з веденням активних бойових дій, тому що в бліндажах топити не можемо, бо це відразу видасть його. У більшості випадків це нори, замасковані з метою максимально приховати й розосередити особовий склад», — розповідає Філатов.

Складніше літати й українським дронарям: гіршою стає видимість, швидше сідають батареї, а відповідно — меншу відстань вони можуть подолати. Користуючись цим, під покровом хуртовин росіяни просочуються крізь українські позиції й накопичуються, аби просуватися далі.

«Погода впливає негативно як на нас, так і на нашого противника. Мороз, сильні вітри, тумани періодично грають на руку ворогу, але тільки частково. Оскільки ми із цим уже боремось не один рік, то розуміємо, уже частково адаптувалися до цих усіх умов — запозичили тактику “ждунів” у росіян, що зменшує час підльоту і, відповідно, завдає якіснішого ураження противнику», — наводить один із прикладів Ганс зі 128 бригади.

Окрім того, військові відзначають потужні розрахунки БпЛА противника на Запорізькому напрямку. Зокрема, у небі українським оборонцям протистоїть російський підрозділ «Судний день», де працюють одні з найсильніших російських дронарів. 

«Противник зараз не має достатніх ресурсів для масштабного наступу»

Основне питання, яке обговорюють військові на Запорізькому напрямку: якщо росіянам вдасться повністю захопити Гуляйполе і Степногірськ, куди вони підуть далі? З Приморського ворог може просуватися в бік Запоріжжя. Минулого тижня росіян фіксували вже на південь від Приморського. 

Командир 1 ОШП цей сценарій вважає малоймовірним і не таким загрозливим, як ситуація у Гуляйполі. На його думку, у росіян зараз немає ресурсів для того, щоб розпочати битву за велике урбанізоване місто.

«Чому головнокомандувач і Генеральний штаб ухвалили рішення перегрупувати нас саме на напрямок Гуляйполя, на цей фланг від Оріхова, а не на Степногірськ? Тому що захід із цього флангу точно більш загрозливий, ніж захід із того. Ми бачимо, що там є водна перешкода (Каховське водосховище — ред.). 

Це ділянка місцевості, яка не має достатнього покриття ґрунтів для стрімкого просування. Ну зайдуть вони в населені пункти вздовж берега. Які дії можна провести в такому разі? Два штурмових полки закриють це питання. Незалежно від концентрації, якщо не буде великої ділянки інфільтрації, то за півтора-два місяці повністю [зупинимо просування — ред.]», — пояснює Перун.

Інший сценарій, який часто описують військові,  — 5 і 58 армії рф підуть назустріч одна одній, аби взяти в кільце Оріхів. Якщо росіяни підуть на Комишуваху (село посередині дороги між Запоріжжям й Оріховим), то обріжуть основну логістичну трасу на останній. За словами Ганса, наразі ця дорога повністю під контролем Сил оборони, її намагаються убезпечити антидроновими сітками, інженерними спорудами та вогневими групами. 

Про те, що противник намагатиметься спочатку захопити Оріхів, може свідчити його просування в напрямку траси Запоріжжя — Оріхів. Зі Степногірська росіяни активізувалися в напрямку Лук'янівського, звідки можуть рухатися на Комишуваху, та в Щербаках, що за 13 кілометрів від Оріхова. Однак навряд чи це станеться швидко, адже з Гуляйполя до Оріхова росіянам потрібно подолати 30 кілометрів.

«На мою думку, противник зараз не має достатніх ресурсів для масштабного наступу з підтримкою всіх можливих засобів, тобто бронетехніки, танкових груп на одному напрямку. Тому він діє іншим способом — малими пішими групами на декількох ділянках намагається розтягнути нашу оборону й змусити перекидати наші резерви», — каже заступник комбата Ганс.

На запитання, чи будуть FPV-дрони діставати до Запоріжжя, Ганс відповідає: «Найімовірніше, так. Як інтенсивно? Думаю, що не дуже інтенсивно, тому що для цього потрібно, щоб була низка чинників, які впливають на дальність польоту, — погодні умови, щоб вони ближче підійшли до ЛБЗ. Тому поодинокі, найімовірніше, так, але не думаю, що вони стануть масовими». 

Незалежно від того, де більше сил зосередять росіяни, той факт, що сіра зона дедалі ближче до великого обласного центру, — свідчення поганої тенденції. 

«Я думаю, вони будуть повільно лізти на Запоріжжя, але спочатку підуть на Оріхів», — підсумовує загрози згадуваний на початку тексту офіцер.