Три помилки незалежної України

Слабкі державні інституції

Уся країна чула «милі» розмови забудовника, у якого стільки ж підозр, як поверхів у новобудови на Печерську, є й розкрадання коштів Нацгвардії та Міноборони — із заступницею керівника Офісу президента, відповідальною за юридичний напрям. І серед іншого вони згадують прокурорів і суддів, яких вже встигли або лише планують підкупити.

А єдина надія, що корупціонерів покарають, — на три інституції: НАБУ, САП і ВАКС, які українські посадовці були б раді знищити, але заважає громадянське суспільство та західні партнери. І це свідчить про те, що за роки незалежності ні поліція, ні прокуратура, ні суди не стали надійними інституціями, які можуть чітко, чесно й ефективно виконувати свою роботу. 

Вперше за багато років ми маємо притомну міністерку культури, я читала як захоплені, так і критичні відгуки про «Тисячовесну». І державна підтримка культури — це інвестиція в безпеку. Але ніхто навіть не приховує, що це особистий проєкт президента, для якого він навіть сам придумав назву. І ми не знаємо, як довго протриває «Тисячовесна». Тоді як конкурси проєктів від створених після Майдану інституцій — Українського культурного фонду та Держкіно — були фактично знищені. 

Але в цьому є провина не лише влади, але й суспільства. Ми не змогли «присвоїти» власні державні інституції, ми приділяли їм надто мало уваги, ставилися й ставимося до державних службовців не як до найнятих менеджерів, а як до ворогів. А якщо ми вимагаємо багато, а платимо копійки — в цих інституціях буде діяти негативний відбір. 

Тут працюватимуть: 

• або найгірші й найменш професійні;
• або круті й ідейні, які дуже швидко вигорять і стануть нещасними; 
• або ж корупціонери, чиє матеріальне становище не залежить від зарплати. 

Тож хто з цих трьох категорій має працювати на нас та діяти від нашого імені?

Освіта не в пріоритеті

В країні є кілька хороших університетів, ще в кількох є окремі сильні кафедри. Навіть у столиці є лише коротенький список шкіл, в які не страшно віддати дитину. Більшість із них — приватні. У чергу до дитячого садочка треба записуватися на етапі планування вагітності. 

Тим часом найгучніша дискусія у сфері освіти — як зробити так, щоб діти не складали математику й бажано, щоб для вступу в університет було достатньо усміхнутися на вході. Але така освіта буде не притягувати, а виштовхувати дітей за кордон, де до рівня знань геть інші вимоги. Така освіта ніколи не перетворить дітей на свідомих конкурентоспроможних громадян, готових до викликів сучасного світу. Це страшенно затягана фраза, але найкраща інвестиція держави — в людський капітал.

А поки що в нас 40% 15-річних дітей не знають математику навіть на базовому рівні.

Про армію забули на 22 роки

Відновлення незалежності України не впало нам із неба, його виборювали покоління українців. Але після 1991 року ми чомусь вирішили, що далі ніхто на неї не зазіхатиме. У нас не було вибору щодо ядерного арсеналу. Але нас ніхто не змушував занедбати власну армію.

У 1991 році українське військо налічувало понад 700 тисяч осіб. У 2014 році — близько 168 тисяч, боєздатних з яких було кілька тисяч. Наша держава масово утилізовувала та продавала за кордон бомбардувальники, ракети, бронетехніку й ППО. Масово розпродавалися армійські склади, нерухомість, запаси палива й боєприпасів. 

Кошти на оборону виділялися за залишковим принципом, армія деградувала й вироджувалася. Професія військового не була престижною, з війська йшли найкращі. За часів Януковича ключові оборонні й безпекові посади обіймали російські агенти, а українські діти дивилися серіал «Кадети».

А коли росія на нас напала, з'ясувалося, що воювати немає кому й немає чим. Надія була лише на добровольців, які поїхали на схід прямо з Майдану, спорядження яким купували волонтери.

За ці системні помилки української держави довелося платити героїзмом і самопожертвою окремих людей. Але щоб відбитися від зовнішнього агресора й відстояти державу зсередини — необхідні зусилля усього суспільства. Тільки разом можна збудувати країну, в якій хочеться жити та з якої не хочеться їхати. Країну, в якій кожна й кожен розуміють: якщо ти гарно працюватимеш, докладатимеш зусиль, зможеш реалізувати свої мрії й бути щасливим. 

З днем відновлення Незалежності!

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.