«Не робіть із ветеранів імбецилів!». Куди можуть привести пільги й зловживання ветеранським статусом

Адже нині на всіх рівнях лише й мови про важливість реінтеграції, усеможливих пільг, працевлаштування ветеранів та заохочень для роботодавців. І це справді важливо. Але (як виявилось) так само важливо не перебрати міру в бажанні вчинити добро. Бо якщо копнути глибше, можна побачити й зворотний бік цієї історії. Яка може зіграти злий жарт і вилитись у вже помітні ризики під назвою «зловживання статусом».

Чому варто не переборщити з пільгами? Як, ставлячись до ветеранів як до героїв і «сонечок», ми їм можемо зробити гірше? Чому самі ветерани просять «не робити з них імбецилів»? Та як привілейований статус замість конкурсу при працевлаштуванні може дати зовсім зворотний результат — у матеріалі hromadske.

«Про це всі бояться говорити, бо розуміють репутаційні ризики, — каже мій співрозмовник, який теж побажав залишитись анонімним. — Але те, що ви почнете про це говорити, — це вже добре. Ми не маємо як суспільство привчати: “Ти ветеран — тобі всі повинні”. Бо що, по суті, мені потрібно як ветерану — повага і шана. У всьому іншому — ти така ж звичайна людина».

Єдиний спосіб звільнити ветерана — змінити «штатку»

«От візьмемо людину. Ветеран. Має орден “За мужність”. І досвід на посадах держслужбовця не нижче голови окремого структурного підрозділу. Десь рік тому він працевлаштовується в одне з міністерств. 50 тисяч гривень зарплата. А людина фактично не з’являлася на робочому місці», — розповідає мій співрозмовник.

Як з’ясувалося, йдеться про колишнього директора департаменту громадянської ідентичності в Міністерстві ветеранів Андрія Кісеру. Згідно з документацією, наданою на запит hromadske, кількість днів безперервного лікарняного в нього наближалася до 140.

Що могло зробити Міністерство? Неможливо звільнити ветерана, розумієте?Співрозмовник hromadske в одному із центральних органів виконавчої влади

«По суті, зараз єдиний спосіб звільнити ветерана, який не виконує свої посадові обов’язки, — це змінити штатну структуру, щоб узагалі не було відповідної посади. Або ліквідувати структуру. Хоч ветеранів скочують в останню чергу.

Але що відбувається далі. Коли людина все ж звільняється, то забирає ще два оклади — два по 50. Клас? От у скільки обійшовся такий ветеран, який умовно був 2 дні на роботі за весь час. А зміна “штатки” — це не просто взяли й “переназвали”. Це змінюються посади, функціонал, знову спецперевірки іншим людям… Це затягується на місяці. Й іншого виходу немає».

«Суспільство саме робить із ветеранів якихось імбецилів»

Законодавство окремо не регулює працевлаштування ветеранів. Загалом вони можуть і не мати пріоритету при взятті на роботу — каже адвокатка й експертка із трудового права Вікторія Поліщук. Якщо ж військовий отримав інвалідність під час війни — тоді на нього поширюються гарантії й права людей з інвалідністю.

Інша річ, що нині розвивається соціальна відповідальність бізнесу: працевлаштовувати ветеранів війни — доцільно й правильно.

На боці ветеранів і трудові права: здебільшого для них зберігається місце роботи після демобілізації, надається додаткова відпустка і переважне право залишитися на посаді (наприклад, під час скорочення). Підставою для звільнення може бути хіба що безперервний лікарняний більше 4-х місяців.

«Відповідно до Кодексу законів про працю, якщо людина була відсутня на роботі 4 місяці поспіль у зв'язку з лікарняним, роботодавець має право її звільнити (якщо не буде медичного висновку про необхідність додаткового лікування)», — зазначає Вікторія Поліщук.

Інших запобіжників, якщо ветеран на держслужбі об’єктивно не справляється з обов’язками, фактично немає, каже hromadske військовослужбовець Євген, який працював в одній з облдержадміністрацій і знає «зсередини» роботу управління з ветеранської політики.

«Після АТО, як і зараз, був такий хайп, що треба залучати ветеранів на держслужбу. І от управління очолив ветеран. Непоганий ніби хлопець. Але тоді ж усе пішло шкереберть. Бюджет просто проїдався і закривались якісь питання на «сяк-так». Змінювалося керівництво, але його зняти не було змоги. Історія завершилася через роки, лише коли він сам звільнився після початку повномасштабної війни», — ділиться Євген. 

Оскільки він має досвід роботи й на держслужбі, і на війні, каже: «Розумію цю чутливу тему з двох світів». Однак сам він проти наративу, мовляв, «ветерани — це запорука успіху».

Оці розмови, що якщо ти ветеран, то треба брати без конкурсу, — це неправильно. Хороший хлопець — це не професія. У нас “ветерани потребують”, “ветерани-сонечки”, давайте їм окрему чергу в ЦНАПах, окрему — в закладах громадського харчування і все інше. Саме суспільство, намагаючись щось цим дати, робить із них якихось імбецилів. А це звичайні люди. Просто дайте їм можливість швидше повернутися до звичайного життя.Євген, військовослужбовець

«Тобто головне — не статус, а професійні навички. Серед ветеранів є справді багато людей, які відповідають цим вимогам. Але ж якщо їх поставити. 

Іноді ти спілкуєшся і думаєш: “Боже, якби ж ці люди були на державній службі”. Я проходив службу з таким хлопцем. Розумів, що дуже хочу цю людину якось переманити й “захедхантити” на держслужбу. Тому що це справді професіонал, людина широких поглядів, кваліфікована, з нею приємно працювати й усе інше. Я розумію, що це справді краще, ніж ті, хто лишилися на державній службі. Але ця людина, на жаль, загинула…»

«Я б теж не брав на роботу ветерана. Я брав би на роботу людину»

«Я б теж ніколи не брав на роботу ветерана, — підхоплюючи фразу, з якої все почалося, говорить ветеран Гліб Стрижко. Та продовжує: — Я би брав на роботу людину. Власне в цьому питанні й криється дуже багато проблем. Доволі часто працедавці намагаються або з вдячності, або з необізнаності брати соціальні статуси, а не професіоналів.

Ну, ми ж не говоримо, що ми беремо на роботу майбутніх батьків. Бо це всі чоловіки й жінки. Відповідно, якщо мислити такими категоріями, стає смішно. Але дуже часто так і є».

Після розмов із самими ветеранами теза, яка спочатку злякала, про те, що «не варто брати на роботу ветеранів», обросла сенсом. Бо загравання й піднесення лише соціального статусу може зіграти злий жарт.

Мене брали на роботу не як оборонця Маріуполя. Ми приймаємо на роботу насамперед професіоналів. Треба собі це розуміти. Щоб тим самим ми не створювали цю касту, намагаючись вчинити добро, а в довгостроковій перспективі воно може зіграти негативно.Гліб Стрижко, ветеран, консультант у robota.ua

Гліб Стрижко, який зараз працює, зокрема, консультантом у компанії з пошуку роботи, закликає дивитися на працевлаштування ветеранів не із соціального, а з прагматичного погляду. Адже це, найімовірніше, буде працівник із високою виконавчою дисципліною. Який хоче реалізуватися в новій сфері життя, і, відповідно, більш мотивований. І до того ж автоматично заброньований.

Роботи, каже, загалом — вдосталь. А от кваліфікованих кадрів — справді бракує. 

У випадках зі зловживанням статусом — усе залежить від людини, додає Гліб. Адже загалом українське законодавство стоїть на боці працівника, а не працедавця.

«Статуси можуть нашаровуватися. От, наприклад, як у мене: на свій вік я вже військовий пенсіонер, людина з інвалідністю II групи й учасник бойових дій. Тобто, коли мене можуть звільняти за мою некомпетентність, я можу казати: “Ага, ви звільняєте ветерана, отака у вас вдячність? Така повага?!”. Але це дуже маніпулятивна та незріла історія».

 Ветеранський бізнес і жорсткий відбір

Артуру Войтюку — 30. Майже половину життя він в армії. Був т. в. о. командира інженерно-саперного батальйону. Коли у 2023-му після поранення списався з армії, не знав, куди себе діти в цивільному житті.

Із побратимами вирішив заснувати кавову компанію. Закінчив магістратуру за спеціальністю «фінанси й банківська справа», почав вивчати менеджмент, маркетинг і SMM. Зараз, поки побратими у війську, — все на ньому. Цьогоріч у планах — відкрити в Хмельницькому кав’ярню.

«Наша суть — щоб надалі можна було розвиватися й створювати нові робочі місця для ветеранів. Планую, що баристи, адміністратори — будуть ветерани й люди з інвалідністю. Тому зараз проводимо системи оцінювання, підбір кавового обладнання, приміщень, щоб усе було адаптовано», — натхненно розповідає Артур.

А втім, додає: кваліфікований відбір персоналу справді грає велику роль. Він планує відбирати «кращих з кращих» та навіть запитувати в частинах службову характеристику.

«У мене величезний досвід у підборі людей. І в бізнесі буде такий же підхід. У мене були люди, коли здається, що все класно, а він, як виявилося, може присісти на стакан і не вийти 3 дні на службу. Таких людей потрібно відсіювати. Тому що не всі військовослужбовці ідеальні».

Не підсаджувати на «голку пільг», а зробити конкурентоспроможним

У комітеті Верховної Ради з питань соцполітики й захисту ветеранів нині досліджують питання зайнятості ветеранів комплексно. Зізнаються: деякі люди можуть користуватися своїми статусами, але вони мають певні преференції за законом.

Взагалі потрібно проводити широкі дискусії серед роботодавців і ветеранів та ветеранських організацій — каже hromadske заступник голови профільного комітету й автор законопроєкту про основні засади ветеранської політики Тарас Тарасенко.

«У нас ветеранами можуть бути хлопці від 20 до 60 років. І є дві різні полярності. От я проводив нараду з працевлаштування, і молодші ветерани говорять: “Ні, нам не потрібно будь-яких гарантій і пільг, ми готові працювати”. А от люди 55+ кажуть: “Нам треба гарантоване дворічне місце роботи…”. Тобто в кожної категорії теж є свій посил», — наголошує депутат.

Підтримати

Тарасенко додає: аби було менше запитань щодо зловживання статусом і великої кількості пільг, потрібен більш індивідуальний підхід. Наприклад, ті ж додаткові відпустки планують зробити не в прив’язці до статусу ветерана, а до стадії втрати функціональності. Умовно кажучи, якщо у ветерана втрати функціональності нема, то й додаткова відпустка йому не потрібна.

«Цей момент зараз якраз повинен враховуватись у реформі МСЕК. І ці критерії функціональності має визначити Мінохорони здоров’я. Деяким ветеранам, враховуючи їхню травму, точно потрібно більше пільг. Але це потрібно визначити, які вони мають травми. Поки ж цього немає. Ми тільки до цього рухаємося».

Поки що в нас загальні норми й вони занадто широкі: так, що якщо в людини нема совісті, чи то у ветерана, чи в роботодавця, то кожен із них може зловживати.Тарас Тарасенко, заступник голови комітету ВР із питань соціальної політики й захисту ветеранів

У профільному комітеті вболівають за те, аби створювати умови й можливості для працевлаштування ветеранів. Здебільшого йдеться про освіту.

«Ми повинні навчати нових професій і брати на роботу професіоналів. Багато ветеранів говорять, що вже не хочуть працювати тими, ким вони були до війни. Тому треба створювати можливості, щоб вони могли спробувати щось інше — можливо, зайнятися фермерством або піти в ІТ», — вважає нардеп.

Нині до навчальних програм ветеранів змінили підхід, каже перший заступник міністра у справах ветеранів Віктор Байдачний. Аби навчання спрацювало, за ним має слідувати обов’язкове працевлаштування.

«Ми більше не будемо вкладати гроші просто в курси. Бо який сенс, коли кінцем навчання не є обов'язкове працевлаштування? Я сам ходив на такі курси з програмування. Але ці навчання ми використовували просто для спілкування. Із 15, які були на курсі, тільки 1 працевлаштувався — це дуже мало», — додає Байдачний.

Погоджуюся, що статус — це просто статус. Наше завдання як Міністерства — не підсаджувати ветерана на “голку пільг”, а зробити його конкурентоспроможним на ринку праці. Оце наш обов'язок.Віктор Байдачний, перший заступник міністра у справах ветеранів України

Окрім навчальних програм, у Мінветеранів також розробляють спеціальний перелік, аби полегшити реінтеграцію ветеранам, а надто — кадровим військовим. Умовно кажучи, підбирають їм перелік цивільних професій.

«Це особливо актуально для тих, хто не розуміє, де він може бути корисним. Я мав багато розмов із товаришами полковниками, і якби завтра була б перемога, вони не бачать себе в цивільному житті. Я кажу: “Та ти бригадою командував! Ти суперменеджер!”. А вони максимум, де себе бачать, — це начальником охорони якогось об’єкта. Тому ми їм готуємо таку підказку», — каже заступник міністра.

«Ситуації бувають різні. Але це ж проблема не тільки ветеранів. Це проблема статусів», — відповідає Байдачний щодо головної проблематики.

Зі свого боку Гліб Стрижко резюмував: «Важливо от що донести. Що ветерани — насамперед люди. Бо про це багато хто забуває».

Ми наступаємо на ті ж граблі, що й у 2014 році. Що це в нас або герої, або “наші сонечки”, “наші котики”. Але ми забуваємо, що це люди, які можуть робити як гідні вчинки, так і не гідні. Ми самі собі ставимо ідеали. А потім самі ж їх руйнуємо.Гліб Стрижко, ветеран, консультант у robota.ua