«Донька посивіла у свої 12». Як родина депутатки виїжджала з окупації та чому приховувала від чоловіка, що син у ЗСУ

Удень ходила на мітинги, а ввечері — возила їжу

«Олю, ця людина співпрацює з росіянами. Він тебе здав. По тебе прийдуть завтра. Він казав, що якщо ти не погодишся на співпрацю, то “пограються дуже гарненько” з твоєю малою».

Ця розмова з товаришем Ольги Еверт відбулася 24 березня 2022 року в уже окупованому Херсоні. Старший син, цивільний моряк, був у рейсі в Нідерландах.

До повномасштабної війни Ольга мала невеликий бізнес, повʼязаний із МАФами. Також була помічницею народного депутата та депутаткою місцевої ради.

З 2016 року волонтерила — возила допомогу військовим на схід. На початку повномасштабної війни залишилась у місті. Удень виходила на мітинги, а ввечері вивозила з міста дітей і доставляла їжу й теплі речі для літніх і маломобільних людей. 

«Це було 3 березня. Я приїхала до магазину набрати хліба й відвезти в Комишани, у будинок для літніх. Коли я приїхала, мені говорять: “Олю, ні, ти туди не поїдеш. Іде повна окупація”. Я ж відповіла: “Ні, поїду. Якщо зараз окупують, то цим людям ніхто шматка хліба в руку не дасть. Якщо мені присуджено загинути — отже, загину. Бог із нами. Вантажте хліб”», — згадує жінка.

Ольга не збиралася виїжджати з міста, бо відчувала потребу допомагати. Родина переїхала в інший район, до подруги, у якої були свої дві доньки: 7 і 12 років. Адресу нікому не казала. Та в один день жінку вистежили. Після погроз вона вирішила тікати — разом із подругою та її дівчатками. Машина була невелика, тому чоловік Ольги, Михайло, залишився в окупованому місті.

«У мій бік почали лізти буряти»

«Я розуміла, що мене можуть забрати на будь-якому з блокпостів, адже номер мого авто точно є в їхніх списках», — розповідає Ольга. Тоді херсонці вже знали про катівні, куди окупанти кидали українців. Залишатись у місті ставало небезпечніше.

Своїй Софійці я сказала: «Доню, у нас з тобою різні прізвища» (я залишила дівоче). Говорю: «Якщо мене будуть забирати, будь ласка, не кричи “мамо”. Тому що ти — це найвразливіше. Іди з Яною. Я обов'язково повернуся і тебе заберу». Дитина на мене дивилася переляканими очима. Вона не розуміла, як таке може бути.Ольга Еверт, ексдепутатка Херсонської райради

На першому блокпості машину пропустили. Ольга припускає: росіяни забирали людей на дальших постах, аби не показувати тим, що стоять на початку черги, що вони коять з людьми.

Коли Ольга підʼїхала до останнього російського блокпоста, до неї підійшов російський солдат, на вигляд 22 роки — у кедах, без бронежилета і каски. Попросив вийти з машини.

«“Відкрийте багажник”, — попросив. У нас там були власні речі й п'ять каністр бензину, адже ми веземо трьох дітей і треба було мати запас. Коли я відкрила і бензин побачили росіяни, у мій бік почали лізти буряти… Можна тільки уявити, що вони могли з нами зробити», — згадує жінка.

російський військовий, який першим підійшов до їхньої машини, наказав іншим росіянам відійти, наставив на них автомат. Тихо розповів, що в нього мама — українка і що їх сюди відправили «під приводом навчань». Ще сказав, що в них наказ — стріляти у спину, тому: «Не шкодуйте машин. Женіть, щоб вас не “зняв” снайпер. Підіймайте пил».

Я сіла в машину і помолилася. У дітей почалася істерика. Пам'ятаю тільки одне, як я прокричала: «Гробова тиша в машині!». І додала: «Якщо дасть Бог, ми виїдемо. А ні, то дай Боже, щоб ми загинули швидко». І досі в мене перед очима стоять обличчя дітей.Ольга Еверт, ексдепутатка Херсонської райради

Дівчаток затулили подушками. Ольга думала, що діти в навушниках, і попросила подругу: «Яно, якщо мене “знімає” снайпер, будь напоготові, щоб виштовхнути мене ногою і рятувати дітей». Ці слова почула її донька Софія. Пролунав крик: «Мамо, ні!».

Ольга повернулася до дівчинки й сказала: «Доню, я хочу, щоб ти запам'ятала. Я зроблю все можливе і неможливе, щоб ми всі залишилися живі. Але так буде краще. І знай, доню, що тебе і твого брата я люблю понад усе».

Машина рушила. Наступні 30-40 кілометрів росіяни, згадує жінка, «гатили з усього, з чого тільки можна було».

«Я трималася за кермо і тільки молила: “Господи, поможи мені вивезти дітей. Я буду вдячна все життя і буду робити все, тільки врятуй дітей, будь ласка”», — пригадує Ольга.

Попереду був новий блокпост. Чи він український, вони не знали. Але Ольга здалеку бачила гарно екіпірованих військових, які перевіряють і пропускають автівки. Коли підійшли до їхньої машини, діти дуже злякалися. Але досить швидко почули від бійців: «Хлопці, тут діти! Наші діти! Давайте цукерки».

Ми вийшли до хлопців, передали інформацію, скільки росіян стоять, де, що роблять. І вже тоді ми видихнули, тому що розуміли, що ми під захистом наших ЗСУ… Далі рушили за кордон. І тільки перетнувши його, я змогла нарешті розплакатися.Ольга Еверт, ексдепутатка Херсонської райради

Приховала від чоловіка, що син у війську

Син Ольги ще у 2016 році сказав: «Мамо, ця сволота все одно нападе. Хай де я буду, я повернуся і воюватиму». Ольга не хотіла відпускати сина на війну. Вирішила обдурити: як тільки вони евакуюються за кордон, залишити з ним 12-річну сестру Софію. Та син здогадався про її план. Щойно вони евакуювалися, сам перетнув кордон — тільки в бік України.

«Я зробив так, як має зробити кожен гідний громадянин нашої держави. Я вам казав, що війна буде і я буду воювати, — сказав 28-річний Володимир (і він, і Софія звертаються до батьків на “ви”). І додав: — Ви казали, що ви мене підтримаєте. Мамо, ви зі мною?». Ользі не залишалося нічого, окрім сказати: «Звісно. Я з тобою, сину».

Коли Володимир уже проходив навчання роботи з БпЛА, Ольга приїхала до нього. Син попросив не говорити татові та Софійці, що він у війську. Хвилювався, що окупанти відправлять батька в катівню. І не хотів, щоб сестра хвилювалася через нього.

І я чоловікові й Софії більш як пів року казала, що Вова повернувся в Україну і пішов працювати на будівництво. Чоловік мене не розумів, скаржився: «Він міг би працювати, донатити, допомагати війську. А він приїхав — і цеглу тягає».Ольга Еверт, ексдепутатка Херсонської райради

Ольга пригадує, як важко було тримати цю таємницю. Чоловік закидав їй неправильне виховання дітей. Якось вона не витримала: «Знаєш, на якому він будівництві? На найбільшому, яке є зараз у державі».

Софії новину про брата Ольга подала непрямо. Коли Володимир розповів, що ЗСУ вже наближаються до Херсона, вона сказала доні: «Ти ж знаєш, що наш Вова знає всі річки, які є біля Херсона?». А він — майстер спорту з веслування на байдарках і каное. «Генерал прийшов до Вови й сказав: “Ти ж все знаєш, і ти місцевий. Якщо ти нам покажеш, то ми швидше звільнимо Херсон”, — сказала доні, додавши: — І він погодився». 

Коли місто деокупували, Софія дуже тішилась. Усім розповідала: «Якби не мій Вовка, Херсон би не звільнили».

«Я хотіла відчути, що таке біль»

Ольга з Софією виїхали у Францію. Там у дівчинки проявився ПТСР. Вона зачинилася в кімнаті й півтора місяця взагалі не виходила, тримала вікна заштореними, обурювалася, що її вивезли з рідного дому. Добре, що хоч пила воду і їла солодке, каже Ольга. 

«Якось доня вийшла з ванної. Я дивлюся на неї й говорю: “Софіє, що це ти утнула? Для чого ти вибрила скроні?”. А вона мені: “Мамо, а вони білі”. З того часу дитина фарбує волосся».

У місцевій школі стосунки з дітьми не склалися. Софійку почали булити за те, що вона «не схожа на біженку». Мовляв, біженці мають бути «бідними й голодними, а не з айфонами й у нових речах».

Нам навіть дорослі говорили: «Як це ви, біженці, виїхали такими дорогими машинами?». Вони не розуміли, що ми втікали не від бідності — ми втікали від війни. У нашій країні в нас все було добре, поки до нас не прийшов наш «грьобаний» сусід заявляти свої права. Багато було непорозумінь.Ольга Еверт, ексдепутатка Херсонської райради

Пізніше, коли донька вже знала, що її брат у війську, якось замотала руку бинтом, сказавши, що подряпалася. Ольга дочці повірила, а ось її подруга відчула недобре. Зʼясувалося, що Софія порізала руку. Коли в неї запитали, навіщо вона це зробила, відповіла: «Вовка на війні. Йому там також боляче. Я хотіла відчути на собі, як це — коли болить».

З дівчинкою почали працювати психологи й потихеньку відновлювати її стан. Та найбільше допомогли переїзд у Бельгію і зустріч з братом.

У цих дітей уже ніколи не буде того життя, яке було, і в них завжди буде присутній ПТСР. У нас у кожного він буде. Ми від нього не позбавимося, хай як сильно цього хочемо, бо якщо не одні, то інші обставини будуть про це нагадувати. Але з цим потрібно навчитися жити.Ольга Еверт, ексдепутатка Херсонської райради

«Пишаюся, що так виховала дітей»

У червні 2024 року Володимир разом із побратимом потрапив під удар «іскандером». Зазнав осколкових поранень усього тіла і потужної контузії. У нього діагностували пошкодження променевого нерва. Попри статус «обмежено придатного», він повернувся до бойового батальйону, адже не бачить себе в тилу.

Ольга в Бельгії займається волонтерством. Вона долучилася до створення суспільно-культурного товариства «Українці у Генті», яке допомагає дітям, батьки яких загинули на фронті, та збирає кошти на автівки й форму для військових. А також здобуває третю вищу освіту — психологині.

Час від часу жінка приїжджає в Херсон — допомагає місцевим організаціям.

«Зараз плануємо відправити ще один автомобіль на наші херсонські підрозділи. Тому рухаємося вперед, допомагаємо, щоб якнайшвидше був мир і перемога й ми всі змогли повернутися додому», — каже Ольга. 

Софія також волонтерить — допомагає мамі, плете маскувальні сітки.

Це родинне в нас, ще від прапрадідів. У нас у родині так склалося, що всі завжди боролися за вільну Україну, за нашу державу і за свою сім'ю… Я пишаюся тим, що виховала гідних громадян нашої країни.Ольга Еверт, ексдепутатка Херсонської райради

Підтримати