Справжня свобода неможлива без волі до ухвалення сміливих рішень

Перший урок — війна пробуджує життєву вітальність. На жаль, це найболючіше мистецтво з усіх можливих — мистецтво бути щасливими в умовах катастроф. Історія, яку я запам’ятаю на все життя, — про квіткарню на Київщині. У перші дні повномасштабного вторгнення вона опинилася в окупації. Власники, рятуючись, виїхали, а місцеві почали використовувати парники із трояндами як укриття. Коли власники повернулися, то з подивом побачили, що троянди не загинули. Під обстрілами місцеві жителі дбали про ці троянди. Навіть у найжахливіших умовах надія завжди знаходить шлях, підштовхуючи нас переосмислювати життєві виклики. 

Другий урок — в умовах екзистенційної війни твоє виживання виходить за межі лише твого життя. І стає питанням майбутнього твоєї держави. Торік підприємиця із Покровська, яка ще донедавна, попри все, продовжувала працювати в рідному місті, сказала мені: «Я хочу бути для своїх дітей прикладом того, як стійко стояти там, де інші ламаються». Наша стійкість сьогодні закладає стійкість наших дітей і нашої держави завтра. І для багатьох українців саме ця гідність є основою цінностей, які впливають на ключові життєві рішення.  

І останній, третій урок. Щоб проілюструвати його, я привезла із собою в Давос особливий блокнот. На перший погляд, абсолютно звичайний, але для мене це фізичний приклад стійкості українського бізнесу. Наприкінці минулої весни росія зруйнувала найбільшу друкарню України — «Фактор-Друк». Блокнот, який я привезла із собою, містить історії 10 незламних українських бізнесів, і він був виготовлений на відновленій друкарні лише через пів року після удару. Життєве гасло власника «Фактор-Друк» — неможливе можливо. 

Це урок, який щоденно вивчає вся наша країна. Замість того щоб впасти за три дні, як дехто прогнозував, Україна бореться вже третій рік. Замість економічної стагнації ми спостерігаємо економічне відновлення. Щоденно після нічних атак чимало із нас прокидається із думкою: «Життя занадто крихке, щоб дозволяти “неможливо” нас зупинити».

До цих уроків я додала б ще один, який ми всі досі повинні засвоїти. Під час торішнього Форуму в Давосі на стінах Українського дому демонстрували відео українців, які вчаться жити звичайне життя в умовах надзвичайних викликів. Серед них було відео 25-річної парамедикині Ірини Цибух. Через пів року після того, за день до свого 26-го дня народження, вона загинула, служачи своїй країні. Ірина залишила посмертний лист — найболючіший маніфест свободи, який я коли-небудь чула.

«Свобода — це найвища цінність, — написала вона. — Але щоб мати силу бути вільними, ми повинні бути сміливими». Це слова, які мають стати основоположними не лише для українців, а й для всього світу. Тому що шторм світової нестабільності, який росія почала в Україні, накриває своїми хвилями всю планету. Тому світові лідери мають бути достатньо сміливими, щоб визнати, що війна, яку розпочала росія, — це війна не лише проти України. Мають бути достатньо сміливими, щоб нарешті ухвалювати сильні рішення, аби зупинити агресора. Бо кожен день без сміливих рішень коштує Україні своїх найкращих людей — людей, як Ірина, які готові віддати своє життя за наші спільні цінності. 

В українській мові слово «воля» має подвійне значення — свобода і власне сама воля. Одне не може існувати без іншого. Тож якщо ми хочемо справжньої свободи, ми повинні мати волю досягти тривалого миру і гарантій безпеки, волю накладати санкції, волю виходити із російського ринку, волю продовжувати підтримку й інвестувати в українську економіку. 

Україна і світ повинні мати волю ухвалювати рішення, які здатні побудувати сильніший, більш об'єднаний і стійкий світовий порядок, який здатен зупинити й покарати зло. 

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.