«Краще б я загинула, ніж мої діти!..». Репортаж зі зруйнованого будинку в Києві

У дворах розгорнуті в наметах гуманітарні штаби й сотні мешканців: хтось метушиться, згрібає скло і стає в чергу по фанеру й плівку, хтось — клякне на місці й плаче, відходячи подалі від журналістів.

На житловий будинок у Святошинському районі припав один з ударів масованої атаки на столицю — це було пряме влучання ворожої крилатої ракети. Рухнув цілий під’їзд. Кількість загиблих протягом дня зростає.  

Чиї життя забрала російська ракета, хто дивом урятувався, вилетівши з дев'ятого поверху, і хто вцілів, але волів би бути під завалами замість своїх дітей — у репортажі hromadske. 

«Це той будинок? У мене ж там дружина й тесть!»

Наталя прокинулася від гучного вибуху десь о 4:40. Квартиру засипало склом. Не одразу зрозуміла, що зруйнований під’їзд сусіднього будинку — усе було в диму і вогні, було чути крики.

«Я почала складати ноутбук. Боса, але робочий ноутбук спакувала. Взула один черевик чоловіка, другий якийсь гумовий. І в нічній сорочці, у чому спала, вибігла на вулицю…» — каже Наталка Мазіна, журналістка hromadske.

З легкими пораненнями їх із чоловіком доправили в лікарню. «Швидких», каже, бракувало. Чекали дві години. У лікарні їй запам’яталася розмова з чоловіком:

«Виходить молодий чоловік і каже: “А де це приліт?”. Я називаю адресу. Він блідне й питає: “Це той будинок біля «АТБ»?”. Кажу: “Так…”. А він: “У мене в цьому під’їзді дружина й тесть…”».

Люди підходять одне до одного, розпитуючи про своїх рідних у надії отримати хоч якусь звістку.

— Не бачили?.. Шукаю кума і похресницю. 18 років, — запитує чоловік.

— Ні. Це з якого поверху?

— Третього.

— А ми четвертий чекаємо… Зачекай, це ж Мішку винесли з четвертого. Уже в пакеті.

— Винесли? Мертвий?

— Мертвий… — говорять між собою мешканці.

Серед них жінка, яка шукала в зруйнованому під’їзді свою родичку. Розповідає: це дружина чоловікового брата, який безвісти зник на війні. Їй було 40. Жила тут із матір’ю й братом.

«Брат якось встиг вискочити… І лишився фактично на краю обриву. Його “швидка” десь відкачує… — каже Ірина і додає: — А Ірка, мабуть, зі своїм Тарасом возз’єдналась».

Підтримати

«Як можна пролетіти дев'ять поверхів і лишитися зі зламаною ногою»

Максим із сусіднього будинку. Він був одним із перших, хто прибіг на місце влучання.

«Тут усе горіло. Ми одразу вибігли сюди. Ходили, питали, чи є ще хтось у будинку, у тому крайньому під’їзді… Один мужик застряг, не міг двері відчинити... Ми виламували двері, щоб його звільнили».

До карети «швидкої» він заносив і дівчину, яка випала з дев'ятого поверху. Він не міг повірити, що вона вижила.

«Вона тільки ногу зламала. Ми її на носилках занесли у “швидку”, бо та не могла під’їхати…» — каже Максим.

Як з’ясували ТСН, дівчину звати Вероніка. Її відкинуло разом із ліжком. Та як вона опинилася на землі — не пам’ятає. Це сталося за мить.

«Чую вибух — і через секунду я на землі. Я не знаю, як це взагалі. Як можна було пролетіти дев'ять поверхів і залишитися лише зі зламаною ногою», — розповіла дівчина. Що з її батьками — поки невідомо. 

У сорочці народилась і Олена. Жінка — з першого поверху зруйнованого під’їзду.

«У квартирі тільки стіни цілі. Ми з чоловіком спали. Прийшли з укриття після дронової атаки й лягли спати. І тут приліт. Чоловік накрив собою, на нас посипались вікна. Я думала, що просто нам вибуховою хвилею вирвало вікна. А коли вийшла з під’їзду… А в нас під’їзду нема», — розповідає жінка.

«Тут набагато більше загиблих, ніж кажуть. Знаєте, скільки тут людей живе?.. На першому поверсі, найімовірніше, четверо загиблих. На другому — двоє точно. На третьому — так само. На четвертому — четверо. З шостого дитина загинула…» — переймається Олена долею кожного.

Шестирічним хлопчиком, який загинув у цьому будинку, виявився Матвій Марченко. Він був каратистом і «майбутнім чемпіоном» — повідомили в столичному клубі карате, де займався хлопчик. 

«Боже, як мені це пережити?»

І поруч, і ніби поодаль від інших біля огороджувальної стрічки стоїть в запиленій одежі літня жінка.

Катерині Феодосіївні — 66. Вона розповідає свою історію, від якої волосся дибки. Бо її квартира на першому поверсі того самого під’їзду стала порятунком для неї та сина — і водночас могилою для дочки й двох онуків. Їхні кімнати виходили на бік, куди обрушились усі дев'ять поверхів.

Її дочка Наталя лиш учора приїхала, аби пройти тут лікарів. Взяла із собою 17-річного сина Романа. Старший — 21-річний Влад — жив тут, у бабусі.

«Вона сказала: “Я переночую, не поїду сьогодні”. Тепер дочка там привалена… Я глянула — там лиш один бетон лежить. Усе на них лежить. І на внуках, і на дочці…» — не витримуючи, плаче жінка. Постійно повторюючи:

«Мої діточки… Мої внучечки… Краще б я загинула, ніж діти!..».

У цьому будинку вона живе понад 30 років. Квартиру отримала ще в 90-х, працюючи двірничкою.

«Тепер не залишилось нічого… Але то таке. Мене не шкода. Дітей шкода. Чого воно мене не забрало? Чого воно дітей бере молодих?! Діточки мої, пташечки…» — слова жінки неможливо витримати без сліз.

«Тут поруч нема нічого. Чого ж сюди лупити?! За що нас карають? За що? Що ж ми вам винні, падлюки ви, що ми вам винні?!».

Питаю дозволу її обійняти. Жінка схиляється на плече і заходиться в плачі ще більше.

«Боже, як мені це пережити? Як? Чоловіка поховала… А тепер дітей моїх, ріднесеньких! Боже… Я не знаю, як я виживу», — каже жінка, схлипуючи.

***

На момент публікації кількість жертв у Києві зросла до 14 людей. Розбір завалів триває. Зниклими безвісти, за даними ДСНС, вважаються ще понад 10 людей.

За загиблими внаслідок російської атаки 1 серпня в Києві оголосили днем жалоби.