Після «тимчасово»: що чекає на українців, якщо захист у ЄС закінчиться через рік

У чому проблема із продовженням тимчасового захисту для українців?

У Євросоюзі статус тимчасового захисту для українців діє до 4 березня 2027 року. Що буде потім? Є ймовірність, що цей захід не буде продовжено. Рада Європи рекомендувала країнам ЄС обговорити скоординований вихід із механізму тимчасового захисту для українців, а точніше «перехід до інших правових статусів, підготовки до поступового повернення в Україну та надання інформації про доступні варіанти».

У Євросоюзі вважають, що одна із пріоритетних стратегій — добровільне повернення біженців до України, якій будуть потрібні люди для відновлення країни.

Деякі члени ЄС уже починають змінювати правила. Так, у Польщі, де 993 тисячі українців скористалися механізмом тимчасового захисту, пропонують новий статус для легалізації — CUKR, який спеціально розроблений для громадян України. Він дає переваги (легалізація одразу на три роки), але водночас видається лише тим, хто на законних підставах прожив у Польщі щонайменше рік.

Схоже рішення ухвалили в Латвії: з 2025 року українцям, які раніше скористалися тимчасовим захистом, ПНП продовжують одразу на три роки. Це своєрідна гарантія: українці матимуть законні підстави перебувати в Латвії й після 4 березня 2027 року.

Німеччина прийняла найбільше українських біженців — зараз у цій країні проживає майже 1,3 мільйона людей із таким статусом. Тимчасовий захист там діє до 2027 року. У коментарі для DW керівник одного з відділів при експертній Раді німецьких фондів інтеграції та міграції Ян Шнайдер радить українцям, які бажають залишитися в Німеччині після 2027 року, не чекати на закінчення тимчасового захисту, а готуватися до зміни статусу вже зараз.

«Сім'ї повинні перевірити, чи відповідає хтось вимогам для отримання постійної посвідки на проживання — через роботу, навчання чи навіть самозайнятість», — каже він.

Зміна статусу в ЄС пов'язана з бюрократичними складнощами: отримати посвідки на проживання в багатьох країнах можна через роботу, навчання або для возз'єднання сім'ї, проте критерії не є простими, і не кожен їм відповідає.

Щодо добровільного повернення в Україну, то часто воно зводиться до одного ключового питання: чи є куди повертатися? У частини біженців будинки зруйновані, у частини — розташовані на окупованій росією території.

«Почати все спочатку вдруге? А чи зможемо ми?»

Перші кілька тижнів після початку повномасштабної війни Євген (ім'я змінено — ред.) продовжував працювати журналістом у Старобільську. Це місто в Луганській області на початку березня 2022 року було окуповане російськими військами. А через два місяці репортерові разом із сім'єю довелося виїхати:

«Я знав, що співробітників нашої редакції шукатимуть, і була пряма загроза безпеці. По всій лінії зіткнення точилися бої, і виїхати можна було тільки через росію. Спершу нас допитували бойовики самопроголошеної “ЛНР”. Цей етап я пройшов без проблем, а ось із ФСБ виникли складнощі — мене затримали на вісім годин. Зрозуміло, я не зізнався, що працював журналістом — прикрився своєю минулою професією вчителя. Сказав, що їду до родичів. Зрештою, мене відпустили, перемкнувшись на людей, які зацікавили їх більше».

Через кілька днів Євген перетнув кордон із Латвією. Із сім'єю влаштувався в Ризі. Спочатку намагався залишитися в професії.

«Наша редакція спромоглася відновити роботу дистанційно. Платили небагато, але я відчував, що даю користь, допомагаючи своїй країні, — каже журналіст. — Коли освоївся та познайомився з іншими колегами, то став співпрацювати з деякими медіа як оператор, писав статті. Потім розпочав свій проєкт — робив подкасти, у яких розповідав про окупацію та злочини російської армії, а також підрозділів самопроголошених “ЛНР” та “ДНР”».

Проте рік тому, після рішення Дональда Трампа закрити агентство USAID, фінансування багатьох журналістських проєктів припинилося. З цим зіткнулися сотні медіа. Репортерові довелося шукати нову роботу.

«Коли я втратив нехай і невеликий дохід, це серйозно підкосило мій психологічний стан. Грошей не вистачало, ми в чужій країні, з близьких нікого. Засинаючи, не знав, що буде завтра», — українець улаштувався в один із найпопулярніших барів Риги.

Він із жалем зауважує, що хотів би повернутися в журналістику, але поки що таких перспектив не проглядається. Зараз важливіше вижити фізично, навіть виходить відкладати невелику суму, яку залишає на випадок нової війни.

«Подумки я готуюся, що знову доведеться тікати, — зітхає Євген. — росія нікуди не поділася, доки вона існує — завжди буде загрозою для сусідів. Зараз кажуть, що вона може атакувати країни Балтії, і я вважаю це ймовірним сценарієм».

Попри похмурі думки, українець вважає, що зміг адаптуватися до місцевого ком'юніті: з'явилися друзі, він вивчив латиську мову до рівня А2, хоч і зазначає, що в системі освіти не вистачає системності.

«Ми маємо тимчасовий захист до 2028 року, — додає. — Коли закінчиться, намагатимемося продовжити через роботу. Ні? Оформимо біженство. А як почати все спочатку вдруге? Не впевнений, що зможемо».

За його словами, він хотів би жити вдома, але не вірить, що найближчим часом Старобільськ повернеться під контроль України: «Є ті, хто з 2014 року так і не зрозумів, що відбувається. Я відчуваю себе українцем, вільною людиною, яка не хоче жити під росією».

«У нас дитина з інвалідністю, стабільне електропостачання має критичне значення»

На момент повномасштабного вторгнення російських військ Юлія із сім'єю жила в Херсоні. Місто було захоплене впродовж перших днів великої війни. У цей час жінка з чоловіком та дворічною дитиною вже виїхали з нього. Автомобілем вони попрямували до Литви, оскільки раніше чоловік працював у суднобудівній компанії в Клайпеді. З березня 2022 року вони живуть у цьому місті разом.

«Хоча Херсон невдовзі було звільнено, зараз там жити неможливо: постійні обстріли та відсутність електрики й водопостачання, — зітхає жінка. — Для нас це критично, бо дитина має інвалідність і її життя залежить від стабільного електропостачання».

Вона визнає, що її стривожила інформація про можливе скасування тимчасового захисту з 2027 року: «У чоловіка ПНП на підставі роботи, у нас із дітьми (уже в Литві в пари народилася друга дитина — ред.) — тимчасовий захист. Повернутися додому ми не можемо, а переїхати в іншу частину України — означає зіткнутися з ризиком для життя дитини».

Сім'я українки належить до найуразливішої групи, яку визначило у своєму дослідженні Управління верховного комісара ООН у справах біженців. Туди відносять багатодітні сім'ї, батьків із неповнолітніми дітьми, людей з інвалідністю, літніх людей, яким без зовнішньої підтримки доводиться дуже складно.

«Зараз чоловік працює. Графік виснажливий: 12 годин на день, шість днів на тиждень, — розповідає Юлія. — Грошей вистачає лише на найнеобхідніше: оренду житла, їжу, ліки. Більшість коштів іде на спеціалізований дитячий садок для старшого сина».

За фахом жінка — соцпрацівник, їй вдалося підтвердити диплом, але потім виникли складнощі: роботу запропонували в холодному цеху з незручним графіком та зарплатою розміром 450 євро. Литовську мову вона вивчала на курсах, організованих місцевими волонтерами, але рівень викладання був низьким — знань поки що вистачає лише для побутового спілкування.

«Поки що ми намагаємося не думати про найгірші варіанти. Якщо тимчасовий захист скасують, спробуємо легалізуватися на підставі роботи чоловіка», — розраховує українка.

Зазначимо, що в Литві є певні вимоги для таких ситуацій: працівник має прожити в країні не менш як три роки й не міняти роботодавця більш ніж один раз.

«Повернення до Херсона не розглядаємо, у крайньому разі доведеться влаштуватися в центральній чи західній частині України, де безпечніше й більш передбачувана ситуація з електропостачанням, — припускає Юлія. — Однак вартість оренди житла та догляд за дитиною з інвалідністю будуть зіставні з витратами в Литві».

«Очікую на хвилю шлюбів із розрахунку по всьому Євросоюзу»

Улітку минулого року Рада Європи оголосила про продовження тимчасового захисту для українців до 4 березня 2027 року. Тоді ж з'явилася інформація, нібито це зроблено востаннє. Але якщо все ж таки чутки підтвердяться, що це означає? Українців відправлять додому?

«Багато залежатиме від ситуації в Україні та рішень Євросоюзу, — зазначає політичний оглядач Олександр Фрідман, який останні 25 років живе в Німеччині. — Наприклад, війна припиниться, а Україна стане членом ЄС. Тоді механізм тимчасового захисту для біженців із Херсона чи Маріуполя зовсім втратить актуальність».

Він також зауважує, що п'ять років — достатній термін, щоб за бажання інтегруватися в суспільство: «Не скажу щодо інших країн, але в Німеччині діють програми з адаптації, включно з вивченням німецької мови та працевлаштуванням. Біженці, які прибули у 2022 році та які успішно пройшли ці етапи, вивчили мову, влаштувалися на роботу і не залежать від державної допомоги, зможуть у 2027 році претендувати на громадянство».

Серед українців віком від 20 до 64 років, які прибули до Німеччини з лютого до травня 2022 року, рівень зайнятості в середньому становив 51% (50% — для жінок, 57% — для чоловіків), і ця кількість постійно зростала. З жовтня 2023-го до 2024 року роботу знайшли близько 80 тисяч українців. А багато хто заявляє, що хоче працевлаштуватися (94%).

«Якщо немає громадянства, але людина встигла зарекомендувати себе добре на роботі, то її намагатимуться всіма силами утримати, — вважає експерт. — Наприклад, медсестру-українку з місцевої лікарні ніхто не звільнить, бо потрібний кваліфікований персонал».

Інше питання, якщо українці нелегально залишили свою країну, зокрема чоловіки призовного віку із липовими звільненнями від призову.

Після того як у середині 2025 року Україна скасувала заборону на виїзд чоловіків віком від 18 до 22 років, спостерігався їхній наплив. У вересні-грудні вперше з початку повномасштабної війни до Німеччини прибуло більше українських чоловіків, ніж жінок.

«Хмари над їхніми головами, звісно, збираються, — попереджає Олександр Фрідман. — Будуть депортації чи просто почнуть умовляти? Вважаю, що реєстраційні органи країн ЄС зіткнулися з масовими спробами укласти шлюби з розрахунку».

За його словами, багатьом біженцям повертатися нікуди, їхні будинки зруйновані, і вони всіма силами намагатимуться залишитися в Європі. Це підтверджує недавнє опитування: більш як половина українських біженців заявила про свій намір залишитись у Німеччині надовго. Це більш виражено серед тих, хто прибув пізніше (69%), аніж серед тих, хто прибув раніше (59%).

«Та й життя в Україні, де серйозно пошкоджено інфраструктуру, не буде простим, — припускає політичний оглядач. — До цього часу частина біженців спробувала європейське життя, яке припало їм до смаку. Вони не хочуть чекати, коли Україна прийде до Європи. Вони хочуть залишитись у Європі самі».

На користь цього говорить статистика Федерального агентства з працевлаштування (станом на липень 2025 року): 350 тисяч українців закінчили інтеграційні курси, більшість володіє німецькою мовою на рівні А2 або В1, а ще 77 тисяч відвідували курси на момент дослідження.

Однак у ЄС теж визріває невдоволення. У Німеччині багато українських біженців отримують допомогу, що викликає запитання в німців.

«Дискусія на цю тему ведеться, хай і в популістському ключі, — веде далі експерт. — Ще коли Фрідріх Мерц не був канцлером, він міркував на тему того, що багато біженців користуються благами місцевої медицини, а німці не можуть отримати своєчасної допомоги».

Як він наголошує, хвилі міграції після початку повномасштабної війни відрізнялися. Спочатку це були жінки з дітьми, яким зі зрозумілих причин співчували. Тепер часто прибувають чоловіки.

«З одного боку, німці чують, що на фронті не вистачає військовослужбовців, а з іншого — вони бачать молодих людей, які розмовляють українською чи російською та багато часу проводять у торгових центрах», — пояснює настрої в суспільстві Олександр Фрідман.

Ускладнює ситуацію позиція, яку заявляють деякі українці в країнах ЄС: «Наші хлопці проливають кров за вас, ми — щит Європи, і ви нам зобов'язані». Цей наратив просував Офіс президента України у 2022-2023 роках, коли закликав Європу прокинутися. Тепер інтерпретація цієї тези використовується для інших цілей, а в окремих європейців вона взагалі викликає роздратування.

Водночас, зазначає політичний оглядач, Україна сама зацікавлена ​​в тому, щоб у країну поверталася молодь, але саме це має вигляд завдання, яке важко виконати: за останні роки багато хто встиг здобути освіту, завести друзів і навіть сім'ї.

«Україна вистоїть у цій війні. Тут сумнівів немає, — робить висновок Олександр Фрідман. — Але без молодого покоління вона не має майбутнього».

За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, у січні 2026 року за кордоном було зареєстровано 5,9 мільйона біженців з України, 5,3 мільйона з яких перебували у європейських країнах.

«За оптимістичного сценарію повернуться 10-15% тих, хто виїхав»

Київ має бути зацікавлений у поверненні власних громадян із вимушеної еміграції. Однак український політолог Євген Магда не бачить ознак того, що влада докладає зусиль у цьому напрямі: «Немає навіть чітких даних, скільки людей виїхали з України. Ми повинні покладатися на сторонні відомості. Говорять про 5-6 мільйонів, а я чув оцінку у 8 мільйонів».

На його думку, достатньо направити на відповідні цілі 1 із 90 мільярдів євро, які Європарламент виділить Україні як кредит, щоб побачити відчутний результат. А почати слід з опитування, проведеного в «Дiї», з якого можна зрозуміти: як влаштувалися українці за кордоном, чи все їх влаштовує, за яких обставин вони повернулися б.

«Є дані, що 400 тисяч наших громадян із якихось причин залишили Німеччину, — доповнює експерт. — Чи то повернулися назад, чи то переїхали в інші країни. Отже, не все влаштовує. Це також підлягає вивченню та аналізу для вироблення оптимальних рішень».

Ключових проблем, на його погляд, дві: по-перше, немає механізмів репатріації, а по-друге, влада не демонструє мотивації щодо зміни ситуації.

«За оптимістичного сценарію в Україну вдасться повернути 10-15% тих, хто виїхав після початку повномасштабного вторгнення росії, — вважає експерт. — Однак для цього потрібно докласти певних зусиль».

Євген Магда також звертає увагу на різний стан, у якому опинилися українці. В одних країнах передбачена велика соціальна підтримка, в інших біженці займають робочі місця, що звільнилися, тому що місцеві жителі поїхали на заробітки в інші, багатші країни.

Водночас політолог вважає, що жорсткі обмеження щодо виїзду не спрацювали б: відразу після початку повномасштабної війни закривати кордон було безглуздо — пункти пропуску просто знесли б, а зняття обмежень щодо виїзду молодих чоловіків (18-22 роки) у середині минулого року продиктоване бажанням Володимира Зеленського балотуватися на наступний президентський термін.

Департамент міграції Литви: «Остаточне рішення може бути ухвалене через пів року»

Останнім часом кількість українців у Литві постійно змінювалася. Так, три роки тому їх налічувалося близько 95 тисяч, а рік тому — 77 тисяч. Наразі зареєстровано трохи більш як 80 тисяч громадян України, з них 52,5 тисячі вважаються воєнними біженцями. Саме вони підпадають під механізм тимчасового захисту.

«Більшість із них не перший рік живе в Литві й знає порядок продовження цього правового статусу, — зазначають у Департаменті міграції. — Для цього треба прийти до найближчого відділу департаменту та надати необхідні документи».

Там також уточнюють, що 21 тисяча українців перебуває в Литві на підставі працевлаштування. А 2 тисячі — для возз'єднання сім'ї.

У департаменті наголошують, що зараз тимчасовий захист діє до 4 березня 2027 року, а рішення про продовження цього правового механізму залежить від політиків: «Очікується, що остаточне рішення може бути озвучене через пів року. Залежно від цього будуть ухвалені відповідні рішення на рівні Департаменту міграції Литви».

Матеріал опублікований за підтримки «Медіамережі».