«Чого вони сюди ціляться? Ніби весь Київ — наш масив». Удар рф залишив «кладовище машин» та 7 убитих на Позняках (ФОТО)

«Це було отак: раз! — і все», — розповідає Ніна. Втомлена жінка на момент цієї розмови провела понад 10 годин на вулиці в очікуванні, коли рятувальники завершать роботи та впустять жителів назад до квартир — оглянути, що вціліло, і забрати речі.

Ніна, як і багато хто зі співрозмовників hromadske на Позняках, зізналася, що не пішла до укриття, попри попередження від влади про очікувану масовану атаку. Задалеко — до станції метро близько 15-20 хвилин пішки.

Коли почалася повітряна тривога, жителі будинку спали. А тоді пролунали перші удари й почалася паніка.

«Все повідкривалося і ми почули крик: “Люди, спускайтеся, будинок горить! Наші поверхи всі горять!”. Які поверхи? Ми були розгублені, не знали, куди бігти. Двері заклинило. Коли ми їх відчинили, то побачили клуби диму, і люди біжать, крик-метушня. Знизу кричать: “Спускайтеся, ви зараз задихнетеся!”. Люди з дітками спускалися — і до нас у квартиру. Ми запустили до себе, намочили рушники, щоб крізь них дихати. Потім усі згуртувалися, щоб іти через пожежні сходи. Там пройти було нереально, всі просто шоковані вискакували», — розповіла Ніна.

Вона живе на 6-му поверсі, а російська ракета поцілила в будинок із протилежного боку, на рівні 4-го поверху. За ударом виникла масштабна пожежа й задимлення, що спантеличило жителів у тій частині, де перебували Ніна із чоловіком. 

Одразу кілька людей розповіли, що після «струсу» будинку в них позачинялися двері, через що не вдалось одразу спуститися. Але люди, які перебували на нижчих поверхах, імовірно, постраждали — діляться місцеві жителі.

Нині пошуково-рятувальні роботи в багатоповерхівці тривають. Рятувальники вже дістали з-під завалів шість тіл, ще одна людина померла в лікарні. 25 людей вдалося врятувати, серед них — діти, семеро людей зазнали травм. Числа не остаточні, але надзвичайники не дають прогнозів, доки операції не завершать.

Наталія разом із донькою-студенткою та іншими присутніми спостерігає за роботами у 25-поверхівці. У цьому будинку живе родина колишньої однокласниці доньки. Після атаки вони перестали виходити на зв’язок. Але Наталія не вдається до найгірших припущень — можливо, родина поїхала у відпустку.

Сама Наталія також відчула нічний удар, наслідки якого тепер спостерігає, хоч і живе за кілька будинків.

«Сиділи внизу, дім трясло. А куди в укриття? Тільки метро найближче. Є ще школа, поліклініка, але це те саме, що в будинку. Тільки там привалить 3-4 поверхи, а в нас все-таки 21. Якщо балістика поцілить у верхні… Але я живу на 21-му, то йду донизу», — розмірковує жінка.

Попри ризики життя у хмарочосі, донині у квартирі Наталі лише вилітали антимоскітні сітки й відчинялися двері вибуховою хвилею. Хоч жінка й визнає: останні атаки були небезпечно близькими.

«Чого вони сюди ціляться? Так, ніби весь Київ — це наш масив. Постійно все через нас летить. Що вони тут таке знайшли? Або біля [озера] Жандарки летить, або сюди летить, або на “Славутич” летить — все летить через наш будинок. Це жесть просто, сидиш — і чуб підіймається на голові», — каже Наталія.

Жінка переймається, чи може чимось допомогти постраждалим. Тут розгорнуті відразу кілька наметів — правоохоронців і місцевої адміністрації, щоб допомогти жителям із заявками на допомогу, та невеликий пункт із напоями й простими бутербродами. 

«Що тій людині бутерброд? Житло треба, десь ночувати», — відрізає Наталія.

Недалеко від постраждалої багатоповерхівки працює ще одна команда рятувальників. Їхня задача — повністю загасити місцевий гаражний кооператив, залишки якого тліли до обіду.

«Зателефонували о 5-й годині ранку, сказали, що горить гараж, — каже Дмитро Панасович, власник спаленої вщент “дев’ятки”. — Прибіг — я на Вишняківській [вулиці] живу, — а сенс? Тут уже немає нічого. 30 років простояв гараж, хто тепер буде його відновлювати чи компенсувати? Не знаю».

Нічна російська атака спричинила багато втрат серед автотранспорту. Горіли машини у дворах, гаражах, пошкоджене місцеве СТО. Реакція власників різна — хтось плаче, хтось стоїчно замотує побите авто плівкою. Через запах гару й розплавленого пластику там важко дихати. Але локація привабила багатьох «туристів», які заходять на вуличку, аби зафільмувати наслідки — для себе чи для когось іншого.

На узбіччі, серед спалених машин, також можна знайти уламки російського озброєння. Хтось фотографує, хтось пробує на міцність ногою. Щонайменше один легковажник забирає уламок із собою.

«Господи, як хочеться, щоб закінчилася ця війна. Дуже страшно за дітей, яким немає життя, просто забрали в них дитинство. Кожна людина старалася щось здобути додому, жила своїм життям. Але оця нечисть, яка вбиває дітей, — за що? Коли воно все закінчиться? Хочеться, щоб чимшвидше, кожен день цим живеш», — каже Ніна.

Їй довелося зіткнутися з російською агресією вже не один раз. Батьківський будинок жінки в Новій Басані Чернігівської області опинився під окупацією на початку великої війни. А сестра, з якою вони двійнята, вижила після знущань російських окупантів, які випустили людей зі зв’язаними руками на кладовище та «стріляли по них, як по зайцях». 

У той час Ніна надала прихисток людям із міста Ірпінь, на яке просувались окупанти. Тепер із чоловіком вимушені самі шукати місце у близьких.

«Але нічого, все те, що ми пережили, — ми відправили йому. Знаєте, я не хочу бажати людям, які там живуть, щоб вони пережили таке саме. Тільки тим, хто бажає нам зла. А головне — оцьому ідолу. Не знаю, скільки їх там, але хочу, щоб вони всі, оце їхнє кубло, переживали те, що ми переживаємо кожен день», — сказала Ніна.