Френдлі фаєр та голод на позиціях: у яких умовах воюють піхотинці в Костянтинівці

«Піхота дала ще трохи прожити»

Надія з Геннадієм разом ще зі школи — 23 роки. Усе життя жили під Кропивницьким. До вторгнення Геннадій працював на будівництві. Їхній єдиній донці нещодавно виповнилося 18 років. Одразу після повноліття, як і домовлялися з мамою, вона пішла робити перше тату. 

Ескіз батько погоджував з Костянтинівки. Обороняти місто Геннадій Осадчий відправився 16 грудня 2025 року. Його мобілізували піхотинцем до 100 окремої механізованої бригади. Перед виїздом з дому він став на ваги — 96 кг. За кілька місяців у Костянтинівці схудне вдвічі. На раніше кремезному чоловʼязі виднітимуться ребра.

«Ми боялися, щоб його не взяли у штурмовики, тому що не знали, чи під час першого штурму він дійде туди, чи добіжить. Але ми й не хотіли, щоб він ішов у піхоту. Він мені потім казав: “Піхота мені дала ще трохи прожити”. Тобто він навіть це сприймав як позитив, тому що у штурмовиках, мабуть, він би ще тоді не повернувся», — розповідає Надія, серветкою витираючи сльози. 

Далі були тривожні 52 дні без жодного звʼязку. З гарячої лінії бригади відповідали: у Геннадія все добре. Але почути голос чоловіка Надія змогла лише 6 лютого 2026 року. Бійці, які ротувалися, зайшли на його позицію і мали з собою старлінк. Подружжя тоді перекинулося кількома реченнями, а вже з березня — мало постійний звʼязок. Військові з сусіднього підрозділу допомогли придбати й доставити на позицію старлінк. 

«Я це сприймаю, як він повернувся у сімʼю», — каже Надія.

Вона надсилала йому відео про те, що робила протягом дня, а він — ділився наболілим. Домовилися щоранку виходити на звʼязок, але бували дні, коли чекала повідомлень до вечора. В такі дні доводилося відганяти погані думки з голови, аж поки ввечері не отримувала довгоочікуване голосове. Хоч і чула «я не хочу говорити», але знала, що живий, усе добре. 

Усяке бувало. Будівля на околиці Костянтинівки хоч і була надійною фортецею, але часто горіла від обстрілів. Якось Геннадій надіслав Надії відео, де палали завалені плити перекриття. У підвалі стало дуже жарко. Тоді бійці роздягалися до нитки, хоч це було й дуже небезпечно — у будь-який момент могла бути команда до бою. Проте інакше не могли — так сподівалися, що уникнуть термоудару. Плити й дах горіли кілька днів. 

За свої 230 днів у Костянтинівці Геннадій нарахував три контузії й одне поранення від осколків. У підвалі він починав заїкатися, але якось потихеньку відходив.

Зима перекочувалася у весну, і Надія сподівалася, що Геннадія скоро ротують. У травні листя дерев розпустилося, і під прикриттям зеленки бійці могли би вийти, думала вона. Але цього не ставалося. 

Якось на позицію прислали смакоту — сухофрукти з горішками. Бійці поділили їх між собою. Геннадій сів на ліжко, тримаючи в пакетику смаколики, коли щось бахнуло. У повітрі виникла пилова стіна. Геннадій струснувся від гучного звуку — і з пакетика все розсипалося. Поки пил розвіювався, єдине, про що міг думати — горішки. Ті думки затьмарили навіть те, чи не поранило його від прильоту. Геннадій зібрав сухофрукти з підлоги, обтрусив і їв, попри скрегіт піску на зубах. Невідомо, коли буде наступна посилка.

«Нема сил підняти автомат»

До літа воду можна було збирати під час дощу. На одному з надісланих відео Геннадій радісно дивився на те, як цівка клейонкою стікала в обрізану пляшку. 

«Не те, що капає, а тече. Дзюрка яка! Краса ж яка! Я ніколи не знав, що такий буду радий дощу. У роті пересохло», — емоційно коментував він.

До того ж Геннадію «пощастило» — у будівлі, де вони тримали оборону, були труби. Він вирішив розбирати їх і зціджувати застояну воду. Спочатку розбирав пластикові труби, а потім командири скинули леза, щоб розпилювати металеві.

Але червень видався сухим. Дощі не йшли, доставляння продуктів стали рідшими. Їжі не було по три-чотири дні. Потім приходив маленький пакуночок: півтора літра води, дві мівіни, три батончики й цукерки на трьох. Усе зʼїдали майже одразу — і знову голодне очікування.

«Усе нормально, живий-здоровий. Не виходив на звʼязок, бо не було бажання ні з ким балакати. Ні сил, ні бажання. Стояв на СПшці й розумів: навіть якщо почнуть зараз лізти, нема сил підняти автомат, щоб відстрілюватися», — втомленим голосом казав він дружині в голосовому.

Голова паморочилася, коли підіймався на кілька сходинок або вставав з ліжка. Бувало, від голоду темніло в очах. 

«Учора пішов на смітник, де ми викидаємо консерви, які нам приходили. Пішов, позбирав, налив водички, додав трішки сольки та хоч трошки жирів назбирав. Коротше, помиї. Смачні вони, виявляться. Запах мʼяса, тушкованки», — розповідав Геннадій в іншому голосовому.

У 100 ОМБр hromadske пояснили, що доставляти вантажі до Костянтинівки складно через активний наступ ворога, інфільтрацію росіян у тил бригади, часті ураження й людей, і техніки на логістичних маршрутах. До позиції, де тримав оборону Геннадій Осадчий, не доїжджали ані автомобілі, ані НРК. Єдиний спосіб доставити боєприпаси та провіант — це дрони. Ними ж багато не відправиш.

«Водночас під час несприятливих погодних умов (зустрічний вітер) логістичне забезпечення з використанням БпЛА ускладнене, оскільки дані позиції розташовані досить далеко, внаслідок чого вимушено виникають перебої з доставленням у два-три дні, залежно від погодних умов.

Мінування маршрутів висування, висока активність розвідувальних БпЛА та FPV-дронів противника, неможливість доставляння провізії за допомогою ББМ та НРК ускладнили проведення логістичних заходів для згаданих позицій, але не припинило його, забезпечення позицій», — ідеться у відповіді, яку надала 100 ОМБр.

«Він підірвався, по суті, на тому, що я закладав»

Того ранку стояв густий туман. Бійці отримали наказ стріляти на ураження, якщо когось побачать. У таку погоду зазвичай росіяни висувалися на штурм. Геннадій був на чергуванні, коли побачив, як хтось рухався в їхній бік. Відкрив вогонь. Хтось утік і нарвався на міну — довкола позиції були мінування. 

Невідомого поранило осколками. Згодом по рації сказали спробувати погукати його за вказаним позивним. Він відгукнувся! Тобто це був наш боєць. Осадчому з побратимами наказали забрати його до будівлі. 

Бійця затягнути до підвалу. Йому наклали турнікет та ізраїльський бандаж. Чоловік протримався ще хвилин 15-20, але рани були смертельними. Перед загибеллю встиг показати на карті, де розміщені позиції росіян, а також розказав, що в нього сіла рація, і він не міг передати командиру, де саме загубився. 

Як виявилося, боєць був з третього батальйону (група Осадчого — з першого). Геннадій у голосових повідомленнях до дружини обурювався, що між батальйонами така погана координація, і їм не доповіли, що це їхній боєць. 

У 100 ОМБр, коментуючи цей випадок, зазначили, що військовий переміщувався «з власної ініціативи та без отриманого наказу чи дозволу від свого командування, через що командування цього підрозділу не мало інформації про його рух та не могло повідомити про це суміжний підрозділ», тому його ідентифікували як особовий склад противника.

«Це було для нього ударом. Геннадій казав: “Він підірвався, по суті, на тому, що я закладав. Він був 10 місяців на позиціях, його вже виводили. Він міг би бути скоро вдома... А в мене вже сьогодні сім”», — ця історія Надії дається складно. Рукою тільки й встигає втирати сльози. 

Мівіну запарювали сечею

«Головне, щоб була їжа і щоб було що попити. Так легше. А от коли немає що поїсти, попити, то такі думки в голову лізуть. Колись спека була, і ні ковтка води, то вже хотілося вийти на ту вулицю, щоб “фпвішка” заї*ашила й щоб більше не мучитися. Бо на сусідній позиції два унікуми… вирішили уринотерапію х*ярити», — так починалося голосове повідомлення, у якому Геннадій розповів історію бійців з сусідньої позиції.

За його словами, один із чотирьох бійців там раптово зліг. І тоді зізнався іншим побратимам, що він зі ще одним бійцем через гостру нестачу води протягом місяця пили сечу.

«Якби ж хоч свою! А не ту, якій уже пів року. Та сеча вже чорна! І мівіну запарювали, і так пили. Води ж не було! Один ледь балакає і ледь ходить, а інший лежить другий чи третій день. Під очима синє, спина болить. Йому кажуть: “То вже не спина, то нирки відмовляють!”. Коли води нема, це вже дуже-дуже печально», — розповідав Геннадій у голосовому повідомленні. 

Через WhatsApp, де вони з Надією листувалися, чути, як він запалив цигарку.

Обоє бійців, які пили сечу, за кілька днів померли, розповідав Геннадій.

Уже пізніше він казав Надії, що якби довелося, він би теж це робив. Але їм більше пощастило — у будівлі були труби, звідки збирали краплі води. 

«Забезпечення позицій питною водою здійснюється в загальній системі логістичного забезпечення підрозділів. Не виняток, що через об’єктивні причини, можливо, і була певна затримка в забезпеченні, але не на тривалий період та з вагомих причин (несприятливі погодні умови, вогневе ураження противника, знищення стартової позиції БпЛА). 

Командування бригади та її підрозділів приділяє особливу увагу логістичному забезпеченню підрозділів і особливо бойових позицій. Лише для розв'язання логістичних питань бригада в рік виділяє понад 2000 FPV-дронів та 100 бомберів різного типу, що дуже дорого та дуже невеликою мірою забезпечується коштом централізованого забезпечення (постачання) бригади, а в решті — коштом самостійного залучення коштів та майна з усіх можливих джерел», — ідеться у відповіді 100 ОМБр.

«Ми тут залишимося» 

З червня Геннадій почав говорити, що їх уже ніколи не виведуть. 

«Ми тут залишимось», — казав він Надії незадовго до того, як зник безвісти. Ішов восьмий місяць у Костянтинівці.

У сотій бригаді таке тривале перебування бійців на позиціях пояснюють тим, що через  велику активність дронів, мінування ворогом маршрутів та складну ситуацію на передньому краї «проведення заміни (ротації) особового складу було спочатку ускладненим, а надалі — неможливим без невиправданого ризику для життя під час заміни».

«У зв'язку з цим, з метою збереження життя та здоров’я військовослужбовців заходи щодо проведення заміни (ротації) особового складу вимушено не проводились.

Звертаю увагу, що на одному з відео, яке поширюється в мережі інтернет, помітно, що для особового складу на позиції було створено необхідні умови для тривалого перебування на позиції (в надійному укритті обладнане місце для відпочинку, особовий склад пересувався в капцях, в наявності білизна та спальні мішки, в приміщенні наявні меблі), на відміну від більшості інших позицій, де особовий склад перебуває у власноруч обладнаних “норах” та щілинах», — зазначили у 100 ОМБр у відповідь на запит hromadske.

Геннадій Осадчий так і не дочекався ротації. У своєму останньому голосовому він сказав, що йде на чергування. 

«Добре, малиха. Давай! Цілую, люблю, бувай. Завтра вже напевно звʼяжемося. Всьо. Моліться, щоб я цю ніч пережив. Цілую, люблю, бувайте. До ранку!».

Після цього були тільки повідомлення Надії, які залишалися непрочитаними. Три дні невідомості — і 5 серпня бригада повідомила, що сталося.,

За даними 100 ОМБр, Геннадій Осадчий зник безвісти 2 серпня в період з 11:39 по 11:55 після того, як позицію обстріляли зі ствольної артилерії.

«Військовою частиною було вжито всіх можливих заходів для встановлення його місцеперебування, однак вони виявились безрезультатними», — йдеться в заяві бригади.

«Його просто не знаходять. Ти перебуваєш у підвішеному стані, перебуваєш у невідомості. Важко жити між двома світами — надієшся і хочеш жити далі, про щось думаєш, мрієш, що він повернеться, а інша сторона життя — ти уявляєш, що він загинув. Як без нього жити далі? Ця боротьба оцих двох світів — це дуже важко», — каже Надія.