10 секунд на знищення ракети. Розмова з айтівцем, що збив перший російський «Кинджал» над Києвом

… За мною все не їдуть. З нудьги роззираюся на чудовий дерев’яний особняк через дорогу. На ньому ніяких розпізнавальних знаків, тільки табличка з номером. За кілька кроків від мене так само тупцяє в очікуванні хлопець у військовій формі з телефоном у руках.

«Пробийте цей будинок за номером і назвою вулиці — цікаво, що в ньому», – пропоную йому.

«Значиться, як аптека», — відповідає за мить.

По даху цього особняка пробігає білка і розганяє нашу нудьгу. Носком черевика я футболю в напрямку будинку випадковий камінець. Біля ніг військового лежить такий самий.

«Відфутбольте його, побачимо, чий далі залетить», — пропоную.

Він приміряється вдарити по камінцю, але біля нас зупиняється автівка. З неї виходить людина, на яку я чекала, тисне мені руку. А потім вітається із хлопцем у військовій формі. І я розумію, що це він і є, мій герой. Овва! Увесь цей час я ж могла з ним розмовляти… Але втішаюся: кому із журналістів, крім мене, пощастило з ним погратися в «футбол»?!

Нас заводять у приміщення, де ми будемо розмовляти й фотографуватися. Мій співрозмовник одягає балаклаву: у його підготовку як оператора Patriot держава вклала дуже багато ресурсу, тож необхідно дбати про безпеку: ніхто із пересічних і сторонніх не повинен знати його в обличчя.

Друзі, вірте мені на слово: воно в нього дуже миле, особливо коли хлопець усміхається.

Тренажери й реальний бій

Його звати Дмитро і йому 27 років. У рідній Вінниці він закінчив технічний університет і став бакалавром із кібербезпеки. Завдяки навчанню на військовій кафедрі, випустився з вишу молодшим лейтенантом. Працював у ІТ-галузі. Коли у жовтні 2022-го Дмитра мобілізували, він потрапив на службу в радіотехнічні війська. Не встиг ще там до пуття обжитися, як його зарахували в групу бійців, котра мала освоювати американський Patriot у Сполучених Штатах.

Уже наступні групи українських військових їздили вивчати цей ЗРК у європейські країни. Хтось подумає, що от, пощастило хлопцеві побачити Америку. Але такі поїздки — не туристичні. За словами Дмитра, усі місяці навчання він у Штатах бачив тільки військову базу. Облаштована вона, як ізольоване від світу маленьке містечко: вчитися, відпочивати й розважатися можна, не виходячи за межі бази.

Працюючи в ІТ, Дмитро достатньо добре знав англійську мову, але і йому було непросто освоювати технічну документацію на Patriot і розуміти інструкторів. Довелося таки попітніти. Та мовний бар’єр — дрібниця, у порівнянні з іншою проблемою: на американській базі ти відпрацьовуєш збиття балістики на тренажерах, маєш справу з віртуальними ракетами, і тобі особисто нічого не загрожує, а в Україні треба збити справжню смертоносну ціль. Інакше не буде ні тебе, ні об’єкта, який ти захищаєш.

Підтримати

«Справжня ракета летить швидше, ніж віртуальна на тренажері. У реальному бою ти маєш набагато менше часу, щоб прийняти рішення і здійснити постріл. На практиці все жорсткіше», — говорить Дмитро.

Він зрозумів це на першому ж своєму бойовому чергуванні у травні 2023 року. Сьогодні про збитий тоді над Києвом «Кинджал» Дмитро говорить: «Мені дуже допомогло, що в США я довів свої дії до автоматизму». І зізнається, що йому знадобився десь рік бойових чергувань, аби відчути себе впевненим оператором Patriot.

Зараз Дмитро служить у 96 зенітній ракетній Київській бригаді. Коли над столицею звучить сигнал повітряної тривоги, кияни хто спускається в укриття, а хто повертається в ліжку на інший бік і прикриває голову подушкою, він та хлопці з його підрозділу буквально закривають собою Київ.

Десять секунд на все

«Тільки пішов сигнал тривоги, відповідні служби інформують нас, яка саме загроза виникла: «шахеди», крилаті ракети чи балістика. Ми вмикаємо радар і виявляємо ракетні цілі у своєму секторі, запускаємо пускові установки», — пояснює Дмитро алгоритм дії бійців, що обслуговують комплекс Patriot.

За його словами, йдеться про кілька десятків військовослужбовців. У кожного своє завдання під час бойової тривоги. Дмитро, як оператор, відповідає за пункт бойового управління. Саме він має своєчасно виявити ціль і оперативно забезпечити її знищення.

Хтось із нас дуже цінує швидкість своєї реакції у побутових речах, але чесне слово: ми з вами й не здогадуємося, що таке справді швидка реакція. Бо між тим, як команда Patriot отримала сигнал про повітряну загрозу і моментом, коли розрахунок готовий працювати по цілі, проходить, за словами Дмитра, не більше 10 секунд. Ми з вами за такий час не встигнемо схопити сумку з документами й вибігти з квартири. А Дмитро з побратимами встигає включити радар, активувати режим пошуку балістики, виявити ціль і знищити її.

Чи завжди можна збити російську балістику?

«Це залежить від багатьох речей. Приміром, якщо вона дуже швидко пролітає наш сектор, або летить на значній висоті, приміром, 60 км, тоді ми її не дістанемо», — пояснює Дмитро.

Комплекс постійно вдосконалюють

Страшно потрапити під ракетний удар, страшно, коли на голову летять уламки збитої нашою ППО російської ракети.

Дмитро пояснює: «Якщо наша ракета влучить безпосередньо в бойову частину російської ракети, ворожа балістика вибухне в повітрі й тоді кількість уламків і небезпека від них будуть незначні. Але якщо бойова частина не уражена, тоді можуть бути значні руйнування на землі, хоч ракета й не досягне бажаної цілі. Чим вище ми збиваємо ракету, тим безпечніші її уламки на землі».

За словами Дмитра, кожен підрозділ Patriot захищає чітко визначений район. Але чи можна при цьому розрахувати наперед, куди полетять уламки збитої ракети? За оті от 10 секунд, що є у розпорядженні підрозділу?

«У нас немає можливості вибирати, де ми її зіб’ємо. Вона летить дуже швидко — буває, що пуск відбувається, як тільки комплекс захоплює ціль. І часу на роздуми — буквально 1 секунда», — роз’яснює Дмитро.

Він уже майже 2 роки воює в такому режимі. Правда, за словами Дмитра, наші американські партнери постійно аналізують особливості бойового застосування Patriot і, відповідно, покращують можливості комплексу. Зокрема, у нас з’явилися засоби, які можуть забезпечити більш раннє виявлення балістики, і у розрахунку з'явилося трохи більше, ніж кілька секунд, часу для реакції та прийняття рішення.

«Але все одно балістику ми збиваємо уже на останньому етапі її польоту, коли вона заходить на ціль. А до того ракета перебуває на такій висоті, що ми не можемо її дістати», — уточнює Дмитро.

Він розповідає, що певний час проблемою для нас були корейські балістичні ракети, які використовують росіяни. Їхня траєкторія трохи відрізняється від траєкторії «іскандерів». Та зараз наша ППО вже «набила руку» на корейців — ті знищуються так само як і російська балістика.

Але найбільший виклик для бойового розрахунку Patriot, за словами Дмитра, — це коли росіяни вдаються до комбінованих повітряних атак на Київ із різних сторін, на різній висоті. Коли одночасно летять «шахеди», крилаті ракети й балістика. І хоч Patriot не відволікається на «шахеди» — для їхнього збиття існують мобільні вогневі групи, — його команді доводиться «розриватися», пильнуючи різні типи ракет.

«Мені треба дуже швидко реагувати на ці всі загрози, дуже швидко повертати радар, щоб зафіксувати ціль. На поворот і налаштування радара в мене є не більше 5 секунд. Тут важлива кожна мить», — говорить Дмитро.

Комплекс Patriot — дуже дорогий (вартість ЗРК може сягати мільярда доларів, а одна ракета до нього вартує близько 3,7 мільйона доларів), отож, за словами Дмитра, підрозділ старається раціонально використовувати ракети, берегти їх для російської балістики.

Цих комплексів у нас небагато — отож необхідно створити максимально безпечні умови для їхньої роботи. Щоб Patriot захистив Київ, треба захистити його. Цим переймається, приміром, німецька зенітка Gepard або американський ЗРК Avenger — вони не підпускають до позицій Patriot ті ж російські «шахеди».

Полегшення, яке ні з чим не порівняти

Зазвичай бойові чергування проходять у такому режимі, що Дмитро не має часу на роздуми про тисячолітні київські красоти, які він наразі захищає. Оператор ЗРК увесь зосереджений на ворожій цілі, самі собою зникають усілякі ліричні почуття, які можуть заважати концентрації уваги.

«А коли ми збиваємо ціль, таке полегшення зразу приходить, ні з чим не можна його порівняти», — ділиться Дмитро.

Його підрозділ сьогодні — один із найбільш результативних у зенітних ракетних військах. Сам Дмитро нагороджений медаллю «За військову службу Україні», медаллю «Воєнний хрест», відзнакою головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест». І дуже хлопця тішить нагородний іменний пістолет — його він отримав  якраз за збиття цілей під час комбінованих російських атак.

… Прикриваючи Київ, Дмитро не має змоги бувати в столиці часто. Після добового чергування йому належить вільний день. Можна виспатися, потішити себе, як у довоєнному житті, програмуванням, щоб не втратити кваліфікацію айтівця. Але нерідко Київ обстрілюють у кілька хвиль, і тоді чергування таке напружене, що після нього не до поїздок на Хрещатик — вулицю, яку Дмитро найбільше любить у столиці. А коли загроза Києву дуже масштабна, або захворів напарник, чи пішов у відпустку, на бойові позиції виходять і після вчорашнього чергування.

До речі, за час повномасштабної війни Дмитро чотири рази був у відпустках. Але розслабитися і відпочити навіть удома у Вінниці не може: як тільки оголошується повітряна тривога, йому хочеться бігти до свого Patriot і збивати, збивати…

***

Дмитро точно знає, що після війни обовʼязково повернеться до компʼютерів. До повномасштабки не одружився — особисте щастя ще попереду. Хлопець навіть якось здивовано сприймає моє запитання про «після війни». Дмитро увесь — у сьогоднішній військовій реальності. І я відчуваю, що, розмовляючи зі мною, він немов би увесь час прислухається, чи не зазвучав сигнал тривоги.