Першою в класі перейшла на українську мову, а після повноліття приєдналася до «Азову». Памʼяті 19-річної Дарьї Лопатіної
«Не заповняйте себе вогнем помсти. Якщо буде вогонь, він буде холодний, Тільки чіткий розрахунок, тільки професійний підхід. Не робити фігні. Україні більше не потрібно героїв. Україна потребує перемоги, а не геройства. Такий мій заповіт вам», — каже Михайло Лопатін до побратимів своєї доньки. Його Дарья, на позивний Дельта, загинула у віці 19 років.
На кладовищі цього вересневого дня — людно. Багато молоді. Одні у військовій формі, інші — у цивільному. У їхніх руках — соняхи, жоржини та червоні троянди.
Батьки схиляються над труною своєї Дарьї. Чоловік однією рукою обіймає дружину, а іншою гладить по волоссю доньку. Вдивляється у грозову хмару, що зачорнила половину неба. Чути лопотіння прапорів і скрегіт металевих флагштоків на могилах захисників.
«Для Даші немає нічого ціннішого за волю. Вона загинула за волю. Україна у її розумінні була найвищим проявом цієї волі. Це моя донька, це донька моєї дружини. Але немає на цьому світі більше копій моєї доньки», — додає Михайло, стримуючи плач.
Дівчина, яка не боялася бути іншою
Дарья народилася в Києві у липні 2006 року. У 5 класі почала вчитись у приватній школі й стала однією з найкращих учениць.
Однокласниці Дарьї пригадують, що дівчина, часто маючи протилежну до більшості думку, не боялася висловлювати незгоду. Дискутувала й наводила аргументи на різні теми — релігії, політики чи ЛГБТІК+. Тому не дивно, що їздила на всеукраїнські змагання з дебатів.
«І Даша, напевно, була першою в нашому класі, у кого був сильний стрижень про те, якими повинні бути ідентичність, патріотизм», — пригадує Софія Радиш.
Майя, інша однокласниця, додає, що 2021-го Дарья першою у класі перейшла на українську мову попри те, що інші учні та вчителі залишалися російськомовними:
«Я розумію, що це важко, коли ти один спілкуєшся іншою мовою. Але вона стояла на своєму».
Сама Дарья в мотиваційному листі під час вступу до Київської школи економіки згадувала цей досвід так: «Повне усвідомлення важливості національної свідомості та ідеї сформувалося в мене лише у 2021 році, коли я остаточно перейшла на українську мову у своєму російськомовному середовищі».
Віра і Дарья познайомилися у 5 класі: «Я памʼятаю, як казала, що сумніваюсь у своїй зовнішності. А вона відповідала: "Як ти можеш це робити? Ти прекрасна дівчина". Даша підтримувала мене, і це дуже сильно допомагало», — усміхається Віра.
Мрії про науку й рішення залишитися вдома
За словами вчительки біології Катерини, Дарья довго міркувала, ким стати — розривалася між ІТ та біологією.
«Я запитала: ти хочеш заробляти гроші чи займатися наукою? Вона пішла в ІТ, у неї мама із цієї сфери», — каже вчителька.
За словами однокласниці Євгенії Гриб, мама хотіла, щоб Дарья вчилася за кордоном, а сама дівчина вперто трималася за Україну.
«Мама їй поставила умову: якщо оцінки у школі будуть на 11 і 12, то вона зможе навчатися в Києві, а якщо менше, то вступатиме за кордон. Зрештою, Дарья зробила табель і залишилася тут», — додає Євгенія.
Дівчина вступила на грантове навчання до Київської школи економіки на спеціальність, повʼязану зі штучним інтелектом. Після початку великої війни виїхала до Польщі та вже зовсім скоро повернулася додому.
«Хтось написав, що краще б вона борщ варила на кухні»
Спершу взялася за волонтерство, далі вступила до Добровольчого українського корпусу «Правий Сектор» і пройшла вишкіл. Опанувала знання так добре, що й сама почала вчити там інших людей.
А коли стала повнолітньою, взяла академвідпустку й уже на початку 2025-го приєдналася до «Азову». Вона виконувала бойові завдання у взводі, який займався установкою і налаштуванням РЕБів.
«Дарья була для мене прикладом сильної жінки. Бо тобі не треба бути 25-річним мужиком, щоб піти захищати свою країну, щоб бути корисним. У війську є проблема сексизму. Я навіть бачила, як під дописом про Дарʼю у коментарях хтось написав, що краще б вона борщ варила на кухні. Вона попри все це довела, що гідна», — каже подруга Майя.
А ще — цьогоріч у серпні Дельта стала веганкою.
«Даша настільки любила тварин, що відмовилася від тваринної продукції. Як вегетаріанка я уявити не можу, як вона з такою дієтою переживала сильні фізичні навантаження», — розповідає Віра.
2 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання, Дарья загинула. Її тіло було уражене десятками уламків.
«Зараз багато українців, які за свободу ніколи не боролися, трішки розпливаються і кричать виключно про власні права, забуваючи про обовʼязки та відповідальність. Дарья це розуміла. Нехай вона прожила мало, але зробила за своє життя стільки, скільки деякі не зроблять за 50 років чи 100. Зрештою, помирають усі, але не всі живуть», — каже на похороні хорунжий з «Азову».
І додає: «На моїй памʼяті це найважче прощання. Мені вперше доводиться проводжати таку юну дівчину. Це не означає, що життя хлопців менш цінне, просто для мене, коли дівчатам доводиться брати до рук зброю, це щось особливо сумне. До цього б не мало дійти, якби наш світ був нормальним».
- Поділитися: