«Це був хаос. Позиції зрівнювали з землею». Що сталося з військовими 125 бригади, зниклими на Запорізькому напрямку
В Анастасії вдома висить біла весільна сукня. Вони з Орестом хотіли побратися 25 вересня — він мав вирватися з фронту у відпустку. Та за п'ять днів до цього перестав виходити на зв’язок. Через кілька днів їй надійшло офіційне сповіщення, що Орест вважається зниклим безвісти.
«19 вересня ворог обійшов їхні позиції та зайшов ззаду. Того дня було розбито шість позицій дронників. Мого Ореста, який був на мінометці, закидали гранатами. Наступного дня вже почалася “м’ясорубка” і хаотичний відхід із позицій».
Анастасія Шаповалова намагається похвилинно відтворити події на полі бою зі слів побратимів, які вижили. Бо від командування бригади, каже, не може добитися правди.
Ідеться про Запорізький напрямок, район Полтавки та Ольгівського (за даними DeepState, уже окуповані). Із середини вересня рідні військових 125 окремої важкої механізованої бригади пишуть про десятки зниклих безвісти, вимагаючи пояснень.
Лише наприкінці жовтня командування бригади підтвердило втрати. Проте заявило, що їхні військові підпорядковувалися іншим підрозділам.
Чому бригада «розірвана»? Що насправді відбулося й відбувається на тому напрямку? Наскільки великі втрати й чи можна було їм запобігти? У матеріалі hromadske.
«Бригада, яка пороздавала свої батальйони»
Ідеться про 125 окрему бригаду ТрО, яка з липня цього року стала 125 окремою важкою механізованою бригадою. Її реформування спричинило зміну штатної структури й скорочення батальйонів, які взагалі були в підпорядкуванні інших бригад.
«Із самого початку [з 2022 року — ред.] ми всі були “роздані”. Це, можливо, одна з небагатьох бригад, яка пороздавала свої батальйони. Тобто ми завжди були прикомандировані до якоїсь іншої бригади», — каже hromadske один із військовослужбовців 125 ОВМБр на умовах анонімності.
Деякі з батальйонів за три з половиною роки пройшли 15 оперативних підпорядкувань різних бригад. Нині для рідних це вилилось у нерозуміння, яка бригада зрештою відповідальна за планування й управління на конкретній ділянці фронту.
«Нам от досі ніхто не відповів, під яким командуванням тато був того дня: чи під 102 [бригадою ТрО — ред.], чи під 110 [бригадою ТрО — ред.]. Настільки все заплутано, такий безлад, конкретних відповідей немає…» — каже Іванна Рибак, батько якої зник безвісти 14 вересня під Полтавкою.
Як вдалося з’ясувати, на підкріплення іншим бригадам на тому напрямку кинули три батальйони 125-ї.
«Вони кажуть, що були відхідні позиції. Їх не було»
«Чого не було евакуації? Чого не давали дозволу відступити? У ЦВС бригади кажуть, що вся інформація буде в службовому розслідуванні й так далі. То де нам шукати відповідь? Ми знали багатьох татових побратимів, але вже й спитати нема в кого — у різні дати вони всі зникли безвісти», — додає Іванна.
Після шквалу запитів від родичів командування 125 бригади провело із близько сотнею родин онлайн-зустріч. Їм пояснили, що впливати на накази не мали права. За словами представників командування, через неукомплектованість і втрати вони просили відвести батальйони ледь не в кожному бойовому зведенні. Та їхні пропозиції, мовляв, ігнорували.
«На зустрічі комбат 218 батальйону [де служив чоловік — ред.] стверджував, що були відхідні позиції. А я після спілкування з військовими, які залишились живі, знаю: жодних там відступних позицій не було. Це був хаос», — нарікає Анастасія Шаповалова.
Я знаю, що тим, хто був поранений на позиціях, не дозволяли евакуюватися. Є чіткі вказівки людей, які казали не забирати трьохсотих. Вони стікали кров'ю. Через відсутність дронів хлопці йшли — і їх тупо розстрілювали. Позиції зрівнювали із землею.Анастасія Шаповалова, наречений якої зник безвісти на Запорізькому напрямку
За даними Анастасії, з батальйону, де служив її чоловік, загиблих або зниклих безвісти на тій ділянці — 41 людина. Загалом з бригади — близько сотні.
Самі бійці, яких згадувала жінка, говорити відмовились. Пролити світло на «один із найпекельніших моментів для бригади за ці роки» погодився один із командирів батальйону, що до останнього тримав там позиції.
«Намагались уникнути оточення»
Із середини вересня на Запорізькому напрямку перебували три батальйони 125 ОВМБр: колишні 217-й, 218-й і 219-й. Останній розформували й об’єднали з 217-м — тож, по суті, їх було два.
«Після останнього відновлення нас залишили з критично низькою укомплектованістю — і 10 вересня прийшла БРка прибути на Запоріжжя.
Уже з 16 вересня ми прийняли лінію оборони. Відбувалось усе в стислі терміни, знайомство з командирами бойових підрозділів здійснювалося вже в процесі виконання завдань. Ми були в підпорядкуванні 102 бригади. На цей момент уже відбувалися штурмові дії», — розповідає комбат 2 механізованого батальйону 125 ОВМБр Остап Пюлик.
Ліворуч від них стояв 1 стрілецький батальйон (колишній 218-й), який був у підпорядкуванні іншої, 110 бригади. За словами Пюлика, позиції були облаштовані добре. Штурми противника спочатку успішно відбивали. Доки сусідній батальйон, зазнавши втрат, не почав відхід.
Уже 20 вересня сусідній батальйон під натиском ворога відступив із зайнятих позицій, оголивши нам фланг на глибину 6 кілометрів. Довелося перегруповуватися, щоб уникнути оперативного оточення власних підрозділів. Остап Пюлик, командир 2 механізованого батальйону 125 ОВМБр
На заміну батальйону, який відступив, нікого не дали. Вони мусили перегрупуватись і так протримались іще майже місяць. На 102 бригаду комбат не нарікає. Каже: там допомагали, чим могли — забезпеченням, прикриттям артилерією, розрахунками БпЛА.
Ми надавали донесення старшому начальнику щодо ризиків оперативного оточення, складності евакуації поранених і загиблих, виснаження особового складу. Але ми не могли не прийняти наказ чи відмовитися від нього, тому що це наказ вищого штабу.Остап Пюлик, командир 2 механізованого батальйону 125 ОВМБр
«У перші 10 днів ми втратили 10 пікапів і один “гаммер”. Тобто доїзд на позиції був неможливий через дистанційне мінування всіх під’їзних шляхів. Ворог із часом почав домінувати в повітрі, було багато артилерійських і повітряних ворожих уражень. Загалом за місяць, доки ми були там, було 69 штурмів», — зазначає Пюлик. 16 жовтня Полтавка вже була окупована.
Комбат відреагував і на повідомлення рідних про те, що евакуювали не всіх поранених. Каже: такий наказ дійсно був.
«Я не міг великими групами здійснювати евакуацію. Вона мала становити від трьох до чотирьох людей. Якщо група більша — вона одразу помітна для ворога. Ми вже були змушені наших поранених евакуйовувати на 8-12 кілометрів, проходячи маршрут пішки. Вихід із позицій міг тривати від доби до двох з половиною діб. Тому був наказ про евакуацію в пріоритетності відповідно до важкості ступеня поранення».
«1%, що він у полоні»
За словами командира, кількість втрат лише в його батальйоні за період від 16 вересня до 16 жовтня — 49 людей (з 350 людей). Загибель підтверджена лише трьох, решта 46 вважаються зниклими безвісти.
Ситуація на Запорізькому напрямку досі складна. Вивести військових із критичних позицій нині вимагають уже рідні бійців 102 бригади.
Підрозділ Остапа Пюлика відвели на Харківський напрямок. Комбат запевняє: комунікує особисто з родичами загиблих і зниклих безвісти.
У командуванні 125 ОВМБр запевняють рідних: щодо кожного військовослужбовця проводиться службова перевірка, усі факти та обставини будуть викладені в матеріалах перевірок.
У 102 та 110 бригадах, у підпорядкуванні яких перебували підрозділи 125-ї, ситуацію не коментують.
На запит hromadske до вищого командування щодо обставин, кількості втрат та виправданості тактики використання так званих приданих підрозділів бригад — відповідь на момент публікації не надійшла.
***
Анастасія разом із родичами інших зниклих безвісти військовослужбовців об’єдналася в групу й вимагає відповідей, чи не було з боку командування бригади службової недбалості.
І остання надія — на те, що її Орест в полоні.
«Орест пішов прикривати групу; група вийшла — він не повернувся. Його тіла по факту ніхто не бачив. Тому в мене є один відсоток на те, що він у полоні».
- Поділитися: