Справедливість не «після перемоги», а вже зараз: що змінює закон про соціальний захист військових базової служби

До, під час і після служби

Ключова ідея закону — цілісність гарантій не лише під час служби, а й до та після неї.

Так, під час проходження базової служби військові матимуть гарантоване грошове, медичне, продовольче та речове забезпечення. Передбачені відпустки за сімейними обставинами, лікування та реабілітацію за рішенням військово-лікарської комісії. Держава забезпечить проживання, безоплатний проїзд і поштовий зв’язок.

Після закінчення базової служби зберігатиметься право на роботу, військовий матиме право повернутися на посаду, яка є не нижчою за попередню. 

Формально це має вигляд сильної соціальної норми, але якщо подивитися на неї крізь призму реального ринку праці, виникають запитання щодо практичної реалізації.

Перше — чи зобов’язаний роботодавець «тримати» посаду роками? У воєнних умовах служба може тривати довго: уже розпочався п'ятий рік повномасштабної. Особливо у приватному секторі бізнес живе за логікою економічної доцільності, а не соціальної місії. І хоча трудове законодавство забороняє звільняти працівника через мобілізацію чи службу, воно не скасовує ризиків ліквідації підприємства або структурних змін.

Друге — навіть якщо формально посаду «збережено», чи буде вона реальною? У багатьох галузях за кілька років змінюються технології, програмне забезпечення, стандарти, підходи до управління. Людина, яка перебувала на службі, фізично не могла стежити за всіма професійними тенденціями. Фактично вона повертається в іншу професійну реальність.

І тут закон обмежується мінімумом: гарантує посаду не нижчу, але не гарантує адаптації.

Якщо роботодавець формально виконає норму — запропонує робоче місце без реального введення в курс справ, без навчання, без перекваліфікації, — це може перетворитися на приховане витіснення. Людина опиняється у стані професійної невпевненості, втрачає конкурентність, а далі — або звільняється «за згодою сторін», або стає формальним працівником без перспективи.

Тобто ключове питання не в самому поверненні, а в умовах цього повернення.

Щоб норма працювала, роботодавець мав би не лише зберегти місце, а й:

• забезпечити програму адаптації;
• надати можливість навчання чи підвищення кваліфікації;
• врахувати психологічний стан людини після служби;
• інтегрувати її в оновлену структуру компанії.

Без цього «посада не нижча» — це юридичний мінімум, але не реальний механізм реінтеграції.

Також у законі передбачена допомога в розмірі середньої заробітної плати після постановки на військовий облік. Час служби буде зараховано до страхового та трудового стажу, а отже, надалі впливатиме на пенсійні права. Військовослужбовець має право на щорічну відпустку вже в перший рік після повернення.

Також врегульовано питання компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки.

Ці зміни внесено до Кодексу законів про працю та профільних законів, тобто вони інтегруються в загальну систему трудових і соціальних прав, а не існують як тимчасовий виняток воєнного часу.

Родини: єдині правила замість різних трактувань

Найбільш чутливий блок — виплати родинам загиблих і зниклих безвісти, на розв'язання цього питання чекали вже давно. Закон запроваджує єдиний, а що найважливіше — прозорий підхід: загальний обсяг допомоги становить 15 мільйонів гривень. Родини загиблих отримують одноразову виплату в цьому розмірі. Якщо військовий має статус зниклого безвісти, сім’я отримує щомісячно близько 120 тисяч гривень. У разі підтвердження загибелі сума коригується так, щоб загальний обсяг допомоги становив ті самі 15 мільйонів.

Логіка проста: однакові обставини — однакові правила, без різночитань залежно від дати чи процедури встановлення статусу.

У контексті публічних дискусій навколо виплат і судових справ це також спроба зняти правову невизначеність і мінімізувати конфлікти між державою та родинами військових. 

Чого закон не врегулював

Попри широку підтримку в парламенті та нібито позитивні зміни, не всі пропозиції до законопроєкту були враховані, та й загалом далеко не всі питання він розв’язав. Залишаються відкритими для дискусії питання альтернативної служби та термінів проходження базової служби — тема, що викликає суперечки ще з 2024 року. Не підтримали поправки щодо дострокового звільнення в разі втрати годувальника, збільшення тривалості відпустки до 60 днів і заборони стягнення більшості виплат (крім аліментів).

Тобто закон — це крок уперед, але не фінальна точка в дискусії про статус і права військових базової служби.

Ширший контекст 2026 року

У 2026 році система соціальних гарантій для військових залишається динамічною: розмір матеріальної допомоги залежить від звання, умов контракту та економічної ситуації. Командири можуть обмежувати відпустки через бойову необхідність, також діють державні програми забезпечення житлом, зокрема для учасників бойових дій і тих, хто має нагальні житлові потреби.

У цьому контексті Закон №13646 — не ізольоване рішення, а частина ширшої трансформації: держава поступово переходить від ситуативних рішень до системного підходу.

Чому це важливо

У воєнний час соціальні гарантії — це не лише про гроші, це про довіру, про відчуття, що держава не залишає військового та його родину сам на сам із наслідками служби, про те, що базова служба не «другорядна» форма участі в обороні, а повноцінний внесок, який визнається законом.

Політично це також відповідь на запит суспільства на справедливість: якщо країна потребує захисту, вона повинна чітко й прозоро гарантувати підтримку тим, хто цей захист забезпечує.

Чи достатньо цього? Очевидно, ні, бо війна триває, а виклики змінюються. Але важливо інше: держава фіксує правила гри — і робить це на нормативному рівні. 

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.