Ветеранська пенсія «під підозрою»: як держава змушує захисників з окупованих територій доводити свою вірність

Річ у тім, що в мене статус внутрішньо переміщеної особи з 2021 року — прописка на окупованій території Луганщини. Свою пенсію я оформлювала вже після завершення служби в ЗСУ, після травми й ампутації, перебуваючи на підконтрольній Україні території, у 2024 році. Державні органи мають мої висновки ВЛК, мій діагноз, мою історію. У мене друга група інвалідності довічно. 

Але виявилося, що, попри все це, я повинна ще доводити, що я не зрадниця і не отримую грошей від ворога в рублях. І доводити це державі я зобов’язана щороку. Українське законодавство віднедавна прописане так, що якщо ти маєш прописку в окупованому Луганську чи Маріуполі, то тебе автоматично вважають «підозрілим», навіть якщо ти захищав Батьківщину від ворога ціною власного здоров’я. Йдеться про Закон України №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і його прикінцеві положення. Частина 14.4 цих положень зазначає: «Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації». 

І хто б міг подумати, що люди, які своїм шляхом у війську намагалися зробити так, щоб Україна не мала окупованих територій, тепер самі під підозрою і мають проходити таку собі «фільтрацію». 

Ці кілька речень, так легко вписаних у закон, забезпечили людям чимало проблем. По-перше, фізична недоступність. Змушувати ветеранів з ампутаціями та важкими хворобами стояти в чергах, щоб просто підтвердити свою «невинуватість» і неотримання грошей від росії, — це зневага до їхнього стану. Кожен цей візит «для галочки» — це виклик. Але система невблаганна: не з’явився до 31 грудня — усе, виплата припинена. 

Так, декларується, що можна отримати підтвердження і без фізичної присутності: через відеодзвінок із представником ПФУ або через електронний портал Пенсійного фонду, авторизувавшись через «Дію». Але ви уявляєте собі, у скількох людей немає гаджетів, немає стабільного інтернету, немає застосунку «Дія», або він висне і не дає авторизуватися знову і знову. А ветеран чи ветеранка мають терпіти й робити це раз за разом, щоб ДОВЕСТИ, ЩО НЕ ОТРИМУЮТЬ ГРОШЕЙ ВІД ВОРОГА. По-друге, це зневага і дискримінація, бо, поки ветеран із Києва лікується, проходить реабілітацію, ветеран із Маріуполя чи Луганська має знаходити способи довести, що він не зрадник, щоб не залишитися голодним. Чергове нагадування, що для своєї держави ти — людина другого сорту. 

Ця ситуація — це дзеркало того, як система ламає людей замість того, щоб їх підтримувати. Коли я звернулася до Пенсійного фонду, мені сказали відверто: «Ми самі не в захваті, але такий закон». Але закони пишуть люди. І ці люди у Верховній Раді вирішили, що ветеран-ВПО — це ризик, а не людина, яка віддала здоров’я за країну. Цей закон треба змінити ще раз, щоб ветерани й ветеранки, які, окрім власного здоров’я, втратили ще й власні домівки, не мусили доводити очевидне. Я вірю, що існує спосіб, щоб підтвердити автоматично, що ветеран з ампутацією перебуває в Україні, інакше навіщо нам така цифровізація?

А Верховній Раді необхідно виключити ветеранів війни з-під дії пункту 14.4 прикінцевих положень Закону №1058. Статус УБД та інвалідність внаслідок війни мають бути остаточним підтвердженням того, на чиєму боці людина. А Міністерство у справах ветеранів повинне стати голосом тих, хто зараз не має сили про це кричати з черг Пенсійного фонду або з далекого села, де немає світла й інтернету, щоб залогінитися в «Дії». 

Ми не просимо милостині. Ми вимагаємо поваги до нашого подвигу та нашого фізичного стану. Захист прав ветеранів починається не з урочистих промов, а з видалення дискримінаційних рядків із законодавства.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.