Військових ТЦК б’ють, ріжуть і збивають автівками. Як вони можуть себе захистити?

Військовим ТЦК розпилюють газові балончики в очі, наїжджають на них автівками та нападають з ножами. Навіть організовуються у Telegram-групах, щоб шукати військових та бити.

Голова Нацполіції Іван Вигівський пояснює цю тенденцію «небажанням більшості» йти до війська.

Що про напади думають самі військові ТЦК? Яке покарання отримують  нападники? І чи дозволять військовослужбовцям носити зброю?  Про це –– далі в матеріалі hromadske.

«Одні чотири роки сидять в окопах, а інші показують дулі»

Максим Гребенюк родом із Черкащини. У війську майже шість років. Починав зі строкової служби, 2021-го підписав контракт і поїхав служити на схід. Першого поранення зазнав 2022-го під час оборони Чернігова. Того ж року зазнав другого поранення на Запоріжжі. А вже у 2023-му за станом здоровʼя його перевели на тилову службу — у ТЦК.

Гребенюк каже, що військові територіальних центрів комплектування мають інструкції, як діяти під час конфліктів. Основне — не провокувати, поводитись коректно, показувати посвідчення, фіксувати все на камеру.

Зізнається: коли його тільки перевели у ТЦК, не очікував, що люди будуть такими агресивними. Якщо раніше просто сварилися, то цьогоріч його намагались вбити.

 26 січня за наказом начальника ТЦК Гребенюк разом з екіпажем поїхав до селища Цибулів, що на Черкащині.

«Ми побачили двох чоловіків призовного віку й вирішили перевірити документи. Коли я підійшов, один із них почав відходити. Я попросив його зупинитися. Він зупинився і став боком. Дистанція між нами була приблизно 2,5-3 метри, у діалог я не вступав», — розповідає Гребенюк.

Коли він на секунду глянув на своїх співслужбовців, отримав удар в голову. Ще дві спроби Гребенюк відбив.

«Я приклав руку до голови — крові було багато. Коли нападник почав відходити, я схопив його та повалив на землю. Помітив, що лежачи він намагався перекласти в праву руку ніж. Я заломив йому руку. Після цього мої товариші вже допомогли його стримати», — додав військовий.

Нападник вдарив ножем у потилицю та задню частину шиї. З артерії полилася кров, були пошкоджені мʼязи. Ввечері поліція відкрила кримінальне провадження за статтею про закінчений замах на вбивство.

Слідство переконане, що підозрюваний виконав все, щоб вбити Гребенюка, але не зміг із причин, які «не залежали від волі» нападника. Наступного дня суд відправив його під варту. Підозрюваному загрожує від 7 до 15 років увʼязнення.

Гребенюк після поранення вирішив перевестися з ТЦК до навчального центру.

«Моя думка не змінилася. Одні чотири роки сидять в окопах, а інші ходять тут, показують дулі, бухають під магазинами й шукають винних», — каже військовий.

Поліції в цей день у його екіпажі не було, позаяк не до кожної групи військових ТЦК її залучають. Водночас з поліціянтами працювати простіше, бо в них більше повноважень, вважає Гребенюк. А ще — у них є зброя. 

Крім того, якщо потрібно затримати та доставити до ТЦК військовозобовʼязаного, який порушив мобілізаційний закон, то це може робити тільки поліція. Без неї військові самостійно можуть хіба що перевіряти документи. 

Тим часом Гребенюк вважає, що можна було розглянути дозвіл на травматичну зброю для військових ТЦК, позаяк газові балончики ефективні лише на мінімальній дистанції.

«Виникає питання: за що ми воювали?»

Василь Крупич з позивним Хрест родом із Рівненщини. Він добровільно пішов до ТЦК на другий день повномасштабної війни. Воював на Донеччині.

«Остання наша позиція була в Часовому Яру. Там у нашу машину влучив дрон — нас у ній було шестеро. Трьох хлопців я витягнув, а трьох не встиг, бо машина вже горіла», — розповідає Крупич.

Військового нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Після поранення Василя визнали непридатним до подальшої служби. Командування перевело Василя до Сарненського районного ТЦК.

«Я прийшов займатися мобілізацією і змінювати тих, хто довго сидить в окопах. Бо я сам дев’ять місяців сидів в окопах у Часовому Яру і знаю, що це таке», — каже Хрест.

24 грудня 2025 року він їхав з групою оповіщення по трасі на півночі Рівненщини. Назустріч їм їхав бус, який виїхав на зустрічну смугу без покажчика повороту і повернув на ґрунтову дорогу. Водій не відреагував на вимогу поліції зупинитись. Тож почалася погоня.

«Коли машина зупинилася на території пилорами у селі Дерть, ми підійшли перевірити документи у чоловіків. У цей момент вони почали поводитися агресивно: ображати нас і поліціянтів. Ми вимагали документи, а один із них схопив дошку, інший — лом», –– пригадує Крупич.

У суді Андрій Євпат, чоловік, що тікав, розповідав, що «під впливом новин» він побачив бус ТЦК і злякався, що «його можуть сильно побити», тому почав тікати — з`їхав на польову дорогу й поїхав на пилораму батька.

За словами Крупича, вже під час сварки на території пилорами він вибив в Андрія дошку з рук, водночас його батько вдарив військового ломом по спині. Крупич опинився у лікарні з переломом ребер. 

Суд оштрафував Андрія на 150 грн за те, що той не зупинився на вимогу поліції. Та адмінсправу про створення аварійної ситуації на дорозі суд закрив через недостатню кількість доказів.  

Водночас правоохоронці відкрили ще й кримінальну справу за ч. 2 ст. 350 — насильство щодо службовця. Донині нікого не притягнули до відповідальності. Ми надіслали запит до поліції Рівненщини.

«Я хочу, щоб це не залишилося просто так. Щоб суспільство побачило: за таке є відповідальність. Бо якщо це так просто зійде з рук, завтра кожного військового можуть побити. Тоді виникає питання: за що ми воювали? За що я воював і мої побратими?» — заявив Крупич.

А чи карають когось за напади на військових ТЦК?

Народний депутат Олександр Федієнко зазначив у коментарі hromadske, що в оборонному комітеті Ради не обговорювали питання надання військовим ТЦК додаткових засобів самозахисту (наприклад, травматичної зброї або інших спецзасобів).

Водночас парламентар зазначив, що за напад на військових окремо передбачена кримінальна відповідальність. Є 350 стаття Кримінального кодексу. Так, за погрози військовим передбачений пробаційний нагляд або обмеження волі. Завдання легких та середніх травм — обмеження волі або увʼязнення до 5 років. А за тяжкі — від 5 до 12 років за ґратами.

За нашими підрахунками, за цією статтею за 2025 рік в Україні винесли 29 вироків. З них лише один з реальним ув’язненням. Майже у всіх інших випадках суди звільнили винних від покарання й дали умовні терміни.

Наприклад, у травні 2025-го судили Василя Глушака та його сина, теж Василя. У вересні 2024-го чоловіки працювали на будівництві, до них підійшли військові ТЦК й попросили надати документи. Тоді батько розпилив у бік військового сльозогінний газ, через це той зазнав хімічного опіку очей. А син кинув у нього увімкнену болгарку. На щастя, обійшлося лише садном на шиї.

Справу кваліфікували як умисне завдання легких тілесних ушкоджень. Суд врахував щире каяття та відшкодування шкоди, тож призначені 3 роки тюрми замінив двома роками умовного терміну.

Обмеження волі отримав Максим Семеняга з Чернігівщини торік у листопаді.

Він прийшов до ТЦК після повістки. Після проходження медкомісії його попросили заповнити соціально-психологічну анкету. Чоловік відмовлявся, почав сперечатися з військовими ТЦК і лаятися.

Далі дістав ножа і вдарив по голові військового, залишивши різану рану на скроні. Військові повалили його на підлогу, викликали «швидку» і поліцію.

Семеняга переконував суд, що це був самозахист, бо постраждалий нібито його штовхнув і погрожував. Але у суді переглянули записи з камери спостереження, де було видно, що обвинуваченому нічого не загрожує, натомість він сам підійшов до потерпілого і вдарив його ножем.

Справу кваліфікували як завдання умисних тілесних ушкоджень. Тож Семенязі призначили 3 роки обмеження волі, але він нині оскаржує цей вирок у суді.

Обмеження волі — це покарання, коли людина не сидить у тюрмі, але живе у спеціальній установі відкритого типу під наглядом і зобов’язана працювати.

Реальне увʼязнення отримав лише Вадим Рудик із Хмельниччини. Він зламав носа військовому ТЦК, коли той зупинив його для перевірки документів. Суд врахував, що Рудик був раніше судимим, власне без цього факту він міг би не потрапити за ґрати через напад.

Серед інших вироків з умовними термінами: на ТЦК наїжджали автівками, нападали з кухонним молотком-сокирою, розпилювали балончик в очі або били.

Ця вибірка не враховує справи, які кваліфікували, наприклад, за статтею про замах на умисне вбивство.

Народна депутатка Марʼяна Безугла сказала у коментарі hromadske, що напади на військових ТЦК «звісно, підживлюються росією, але це також і наслідок того, що відбувається». 

Варто згадати й випадки, коли військові ТЦК перевищують свої повноваження. Наприклад, двоє військовослужбовців постануть перед судом на Житомирщині за те, що вони побили військовозобовʼязаного та силоміць утримували його для проходження ВЛК. 

Раніше Безугла пропонувала, що у ситуаціях самозахисту і загрози життю військовому ТЦК має бути дозволено застосування зброї так, як це передбачено і для поліціянтів.

hromadske надіслало запит до командування Сухопутних військ з питанням, чи будуть напрацьовані рішення щодо захисту військових ТЦК на тлі зростання кількості нападів.