Від пневмонії до вбивств. Чому військові помирають під час навчань і чи матимуть їхні родини виплати?

«Того дня до нього прийшла скандалити сусідка через відв’язаного собаку. Вона викликала на нього поліцію. Ті приїхали, забрали його й передали до Синельниківського районного ТЦК. У нього не були оновлені дані», — каже Олена.

На початку березня вона звернулася до поліції, щоб дізнатися, де її брат. Дільничний зʼясував, що Віталій — у полку «Скеля». Олена зателефонувала на гарячу лінію полку, і їй це підтвердили. 

На запитання, що зараз із братом, по той бік слухавки відповіли, що такої інформації не мають. Незабаром дільничний сам зателефонував і повідомив Олені, що її брат у базах значиться як померлий:

«Коли я знову набрала гарячу лінію цієї частини, мені сказали: “Так, але я не мав права вам цього говорити, бо ми чекали, коли зроблять експертизу”».

Нині у свідоцтві про смерть Віталія вказано, що він помер 28 лютого, а причиною смерті стало захворювання серця. Олена в це не вірить і підозрює, що брата перед смертю могли побити. Проте військового похоронили без повторної експертизи. 

Олена звернулась до hromadske зі скаргами на бездіяльність правоохоронців. Мовляв, за два місяці її так і не допитали. 

Чому помер Батура?

У 425 полку «Скеля» на запит hromadske відповіли, що для зʼясування обставин смерті Віталія Батури проводили спеціальне розслідування. Судово-медична експертиза встановила, що смерть настала внаслідок гострої серцево-судинної недостатності й алкогольної кардіоміопатії.

«Насильство до Віталія Батури не застосовувалося. Про обставини смерті Віталія Батури було повідомлено правоохоронні органи. Запити на отримання особистих речей Віталія Батури від родичів не надходили», — йдеться у відповіді «Скелі».

У сповіщенні про смерть, яке матір Віталія Батури отримала 5 березня від ТЦК — так званій похоронці, — військова частина вказала, що загибель повʼязана з проходженням військової служби, але не із захистом Батьківщини. 

На наш запит про те, де і як помер Батура, відповіли: помер у Карнаухівці, на Дніпропетровщині. «Під час переміщення з постійного місця дислокації до тимчасового було виявлено тіло солдата Батури без ознак життя». 

Олені ж у військовій частині пояснювали так: «Брат їхав у бусику, йому стало зле. Коли “швидка” приїхала, то констатувала факт смерті». Схоже, що Батура помер іще до того, як опинився в «учебці». 

З Карнаухівки тіло Віталія привезли до Солоного (Дніпровський район), звідки його передали до моргу Дніпра. 

Кримінальне провадження за фактом смерті Батури відкрили 1 березня. hromadske надіслало запит до Офісу генпрокурора щодо того, чи триває розслідування і які його результати.

А якщо люди захворіли й померли вже під час БЗВП?

У березні цього року на навчаннях через пневмонію померло кілька військовослужбовців полку «Скеля». Представник медслужби полку Юрій Підгірний пояснив це «загальною епідемічною ситуацією в країні». Мовляв, рівень захворюваності на пневмонію серед військових їхнього підрозділу «не перевищував рівня таких самих показників, як і в цивільних». 

Тим часом в офісі омбудсмена повідомили, що станом на квітень 2026 року Уповноважений Верховної Ради з прав людини отримав 58 звернень щодо полку «Скеля». Там закликали родичів військовослужбовців, які підозрюють, що їхні близькі могли загинути внаслідок насильства, а не бойових дій, звертатися до Міноборони.

У травні омбудсмен Дмитро Лубінець повідомив, що до «Скелі» направили окрему перевірку. Також, за його словами, ініціювали закрите засідання за участі керівництва полку та Генштабу.

Водночас на пневмонію хворіли не лише в «Скелі». У соцмережі Threads військові інших частин розповідали про свій досвід.

«2024 рік. Весна. Кожну ніч тривога, виганяють із казарми в поле. Що б і скільки б не стелив — від землі дуже холодно. Результат: пів роти зі страшним кашлем, нежитем. Температура 37,8°C — здоровий. Треба 38,5°C. Сироп від кашлю і фармацитрон — до сраки. Як наслідок, понад десять чоловіків із пневмонією, ще десяток [мають] бронхіт. Усіх — у шпиталь», — писав Владислав Годлевський. 

Ми проаналізували, що в російських інформаційно-психологічних операціях просувають тезу, що небезпека для мобілізованого починається не на фронті, а вже під час підготовки. Тобто йдеться про твердження, що сам навчальний центр є зоною смертельної небезпеки. У цій логіці будь-яка смерть під час навчання подається як доказ «системи, яка вбиває». 

Водночас це не означає, що проблеми навчальних центрів вигадані. Навпаки: саме реальні випадки, брак зрозумілих відповідей і недовіра до офіційних пояснень роблять такі теми вразливими до маніпуляцій.

Представник командування полку Костянтин Русанов раніше заявляв, що за ініціативою підрозділу медики Сухопутних військ і фахівці Військово-медичного клінічного центру Східного регіону проводили перевірки після смертей військових від пневмонії. 

«Зауважень до медперсоналу, кількості ліків чи умов проживання не було. Все відповідало чинному законодавству», — наполягав Русанов.

Ліків проти респіраторних та інфекційних захворювань (ГРВІ, бронхіти тощо) не вистачає на всіх військових, розповіла hromadske начальниця медслужби 233-го навчального центру Ольга Верчинськ. Вони зверталися до Міноборони та Командування медсил, але отримали відповідь, що медпункти на території навчальних центрів не є лікувально-профілактичними закладами й що там надають первинну медичну допомогу: гострі стани, травмування, евакуація в шпиталь. 

«Військові побігали, стали мокрі, застудилися, і в них температура 38°C. Ми ж не відправимо його в намет, де 30 людей, щоб він усіх заражав. Ми їх ізолюємо, забезпечуємо умови перебування: тепло, чистоту, тепле пиття. І те, чим можемо забезпечити, — забезпечуємо.

Але остання наша заявка на медикаменти була від 28 березня. І вже 15 квітня, на жаль, у нас закінчився і фурацилін, і назальні краплі, і все для горла. Людей багато, але ми не пріоритет для отримання великої кількості медикаментів. Ми — не бойова частина», — каже Ольга.

Бракує і персоналу. Медслужба 233-го центру укомплектована лише на 68%. Лікарі — це здебільшого мобілізовані офіцери медичної служби із запасу, які мають вищу освіту й колись проходили військову кафедру. Фельдшери — або ті, хто сам перевівся після поранень, або ті, яких відібрали після БЗВП, бо вони були обмежено придатними. Все-таки це тилова робота.

«Багато наших лікарів і фельдшерів, побувши тут три-чотири місяці, через велике навантаження, малу кількість часу, який вони можуть проводити із сім’єю вдома, і маленьке грошове забезпечення переводяться через “Армію+”. Наприклад, у фельдшера — 21 500 гривень. У лікаря — 23–25 тисяч», — каже Ольга.

Недообстежені

В Офісі військового омбудсмана з кінця січня й до початку квітня отримали понад 130 скарг щодо медичних питань від військовослужбовців, які перебувають у навчальних центрах, зокрема під час базової загальновійськової підготовки.

Із цих звернень 45% стосувалися направлення на проходження ВЛК; 37% — направлення на лікування; 14% — медичного забезпечення.

Варто зазначити, що механізм звернення до військового омбудсмена працює: військові, які мали підстави, отримали направлення на лікування та проходження ВЛК. 

«Водночас навчальні центри іноді бояться ушпиталювати військовослужбовців, тому що значна кількість СЗЧ відбувається саме з медичних закладів. Був випадок, коли Офіс військового омбудсмена втрутився в ситуацію, вимагав, щоб військовослужбовця шпиталізували. Його врешті шпиталізували, а він потім утік», — вказано у відповіді Офісу.

Начальниця медслужби 233-го навчального центру Ольга Верчинська каже, що багато мобілізованих лише під час БЗВП уперше дізнаються про свої хвороби: серцево-судинні, проблеми з опорно-руховим апаратом тощо. У цивільному житті вони могли не мати великих фізичних навантажень і не обстежуватися, а на БЗВП хронічні проблеми різко загострюються. І для декого служба стає місцем, де людина нарешті може владнати проблеми зі здоровʼям. 

«Вони всі абсолютно недообстежені в цивільному житті. А тут їм проводять оперативні втручання, які в цивільному житті коштують від 50 до 80 тисяч гривень. Наприклад, це хронічна венозна недостатність нижніх кінцівок, грижі. Вони зацікавлені в тому, щоб, поки навчаються тут, повністю підлатати себе», — розповідає Ольга.

Якщо мобілізований скаржиться на хворобу, але не має попередніх медичних документів, медслужба спершу лікує його амбулаторно. Якщо стан не покращується — призначають базові обстеження. Якщо проблему не знаходять, то підстав для шпиталізації немає.

Новобранці нерідко намагаються «впасти на больнічку», щоб уникнути навантажень. І тут, каже Ольга Верчинська, лікарі мають відрізнити, чи військовий симулює, чи дійсно в нього щось болить. Якщо бачать підстави, призначають консультації спеціалістів і дообстеження: КТ, МРТ, рентген, аналізи. І супроводжують до медзакладів. 

Та відповідальність не лише на медиках, а й на командирі. Якщо командир ігнорує скарги підлеглого на здоров’я або не направляє його до медпункту, це може мати для нього наслідки.

Так, у березні 2025-го суд на Донеччині оштрафував командира відділення за те, що він не направив солдата до медпункту військової частини й не дбав про його здоровʼя. Через це підлеглий помер. У свідоцтві про смерть вказали причину — гостра коронарна недостатність. Суд призначив командирові штраф — 17 тисяч гривень за недбале ставлення до військової служби (ч. 2 ст. 172-15 КУпАП).

Чи можуть родичі отримати компенсацію, якщо військовий помер на БЗВП?

ВЛК встановлює, чи пов’язані смерть або загибель військового із захистом Батьківщини чи виконанням обов’язків служби. Якщо боєць помер не на полі бою, комісія з’ясовує причину смерті й те, чи настала вона через обставини, пов’язані зі службою.

У разі загибелі військовослужбовця під час виконання обов’язків служби його родині виплачують понад 2,2 мільйона гривень у 2026 році. Це може бути, наприклад, загибель під час навчань, внаслідок необережного поводження зі зброєю чи через недбалість інших людей.

Наприклад, у лютому 2024 року інструктор навчального взводу на полігоні на Чернігівщині, перебуваючи напідпитку, посварився з військовим та вистрілив у нього. Потерпілий помер у «швидкій».

Обвинувачений вини не визнав і стверджував, що сприйняв потерпілого за диверсанта. Суд цій версії не повірив: свідки бачили конфлікт в освітленому наметі, а потерпілий був без зброї. Інструктора увʼязнили на 8 років. Сімʼя у такому разі може отримати 2,2 мільйона гривень компенсації. 

Якщо військовий раптово помирає через хворобу — наприклад, від інфаркту, інсульту чи тромбозу, — такі випадки теж можуть вважатися пов’язаними із захистом Батьківщини або виконанням обов’язків служби. Родина матиме право на виплату 2,271 мільйона гривень.

Якщо хвороба не була раптовою (наприклад, кардіоміопатії) і не була пов’язана з виконанням обов’язків військової служби, родині виплатять 1,5 мільйона гривень, пояснювало раніше hromadske.

Якщо військовий помер через алкоголь чи наркотики, або ж сам завдав собі шкоди чи вчинив самогубство, родина нічого не отримає. Виняток можливий, якщо суд визнає, що військового довели до самогубства. У такому разі сімʼя зможе отримати мінімальну виплату — 1,5 мільйона гривень.