Іван Малкович: Головне – щоб читали

Що читають українці? Громадське вирішило поцікавитися у перехожих на київських вулицях, чи мають вони час на книжки, і яку літературу обирають для себе. На ці ж питання в студії Громадського відповідав і український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович.

Чи забезпечує наш видавничий ринок попит українців?

Я думаю, що він намагається забезпечувати. Все більше і більше. Але оскільки наш ринок відкритий до російської книжки, то російська книжка заполонює все. Часто російські видавництва купують права не тільки на російську мову, а й на українську. От є модний автор і вони купують права. Вони мають філії в Україні.

Вони купують права на книгу і видають?

Потроху видають, але за якість перекладу вони не дбають. У світі так не буває. «Гаррі Поттер», який видається в Англії, не продається в Америці. В Америці зовсім інше видавництво продає. Ніби одна й та сама мова, але ... А ми собі навіть і не думаємо, що російська книжка може до нас і не заходити. Нам бракує російської книжки наукової, з дуже вузьких сфер. Якби ми купували права, ми могли б тут видавати книги і російською мовою. Того ж Пушкіна, Лєрмонтова – авторів, права на які уже вийшли давно. І українські видавці могли б заробляти на цих книжках, українські фабрики, редактори – всі б отримували роботу. Але це не робиться поки що.

А переклади з російської мови доцільні?

Якщо гарні. От наприклад, Олекса Негребецький зробив переклад, написаного російською мовою роману «Ритуал» Марини та Сергія Дяченків (сучасні російськомовні українські письменники та сценаристи – ред). Це чудовий переклад. Дяченки сказали що це краще, ніж їх оригінал і вони його авторизували. Прочитати в такому перекладі – це чудово. Коли я читаю «Ніч проти Різдва» Гоголя в перекладі Максима Рильського, я розумію, що Гоголь чув цю книжку українською мовою. Так все природньо, так все логічно. Ніби він у родинному колі розповідає своєю мовою, де нікому нічого не треба пояснювати. Але у нас не багато таких перекладів. Коли читаєш цей переклад Рильського «Ніч проти Різдва», то ти відчуваєш що це серцевинний твір української літератури. Але такого мало.

Ми ведемо мову про те що це б продавалося, якби перекладалося так як це має бути?

Зараз усі можуть перекладати, а тим паче з англійської мови. Але треба ще й українську мову знати добре. Зараз людей що знають мову стало у сто разів більше, а перекладачів стало у десять разів менше – якісних, фахових. Тому що свою мову так само перекладач мусить добре знати.

Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» – одне з провідних в Україні. Скільки у вас на рік з’являється нових найменувань і які це наклади?

Якщо за рік 20-ть найменувань – мене це задовольняє. Якщо менше – трошки сумніше. Ми можемо друкувати деякі книжки 4-ма накладами на рік. «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко вийшли загальним накладом вже десь порядку 140-ка тисяч. Поезія Ліни Костенко «Триста поезій» - вже 40-к тисяч. Це серйозні наклади.

Якщо ми говоримо про Ліну Костенко, нещодавно з’явилося повідомлення, що готується її новий роман. Ви давно співпрацюєте з Ліною Костенко. Чи бачили Ви цей рукопис?

Я читав рукопис цей, мої враження щонайкращі. Але, коли він вийде, знає тільки Ліна Василівна, тому що тільки вона відчуває, коли зможе випустити його для читача. Їй здається, що вона може ще його покращити, що вона ще не поклала останню крапку. І тільки вона знає коли її поставить.

У нас в Україні попит породжує пропозицію? Чи українці більше купують те що є, те що надрукували видавництва і змушені купувати за відсутністю вибору?

Попит має значення. Наприклад твори зі шкільної програми можуть видавати кілька видавництв. Коли ми видавали «Гаррі Поттера» – ми були першими з трьома останніми книжками. 7-му книжку ми взагалі видали найперші після англійського оригіналу. І ми видавали їх швидше від усіх наших сусідів. Зрозуміло, що купували більше українських книжок. Ми боролися за читача.

І ми нарешті видали «Квідич крізь віки» це остання з так званих книжок Гоґвортської бібліотеки, і ми вже завершили все що було від Джоан Ролінґ про Гаррі Поттера.

«Квідич крізь віки» буде презентована на форумі видавців у Львові?

Так. Якщо за це зайшла мова, у нас зараз ще сім книжок у друці, зараз дуже напружена пора.

Якраз зараз я вношу правки від коректорів до книжки Юрія Косача «Володарка Понтиди». Я хотів би, щоб ім’я Юрія Косача нарешті відкрив широкий український читач. Це племінник Лесі Українки, внук Олени Пчілки - син брата Лесі Українки. У нього дуже не проста доля. Я вважаю що це один з найбільших українських белетристів 20-го століття. А може і найцікавіший. Це один з тих скарбів, які ще не зринули до нас. Думаю, що нас чекає дуже цікава читацька історія цього великого українського письменника.

Ви аналізуєте ринок молодих українських авторів? Чи маєте для себе відкриття останнім часом ?

Я чекаю нової книжки від Тараса Антиповича. Ми видали його «Хронос». Попри те, що ця книжка отримала дуже багато схвальних рецензій, вона не отримала тої широкої читацької аудиторії на яку заслуговувала би. Фактично, це майже фентезі, але з такими мудрими, глибокими розмислами. І мені цікаво якою буде його наступна книжка, це той автор, якого мені цікаво читати і книжки якого я чекаю.

А було так, що проґавили книжку? Не видали чи відмовились, а потім пошкодували?

Я проґавив кілька західних, світових авторів. Ми вели перемовини про Астрід Ліндгрен, а права на видавництво українською мовою придбало видавництво яке видавало їх російською. Проте у нас є книжки Роальда Дала - «Чарлі і шоколадна фабрика», «Матильда». У списку BBC з 200-х книжок - дев’ять книжок Роальда Дала і я дуже радий що колись ми натрапили на нього.

У протистоянні паперової та електронної книжки, як особисто Ви ставитесь до того аби читати електронні книжки?

Головне щоб читали. Те, що з’явилася електронна книжка це сигнал, що ми готуємося до далеких подорожей. Тепер люди багато мандрують світом, ми ж не можемо забрати свої бібліотеки з собою, свої улюблені книжки, свою улюблену музику. І от людство знаходить такий спосіб, щоб ти міг у невеличкому об’ємі взяти з собою свої улюблені книжки.

Є одна площина – добре, що читають, але з іншого боку є й економічна, бізнесова площина. Чи сильно це б’є по кишені? Читають безкоштовно, бо практично будь-яку книжку можна отримати в інтернеті.

В Америці було фактично дві найбільші книготорговельні компанії. Одна з них називалася Borders. Я завжди заходив у їхні книгарні коли бував у Америці. Вони такі великі та розкішні. Якось я заходжу в центрі Нью-Йорка до цієї величезної триповерхової книгарні, а там тільки обладнання. І тепер Borders вже нема. Лишилася лише одна мережа. Вони вчасно не звернули увагу на електронні книжки і не віддали цьому належне, на відміну від іншої компанії. Про що це каже – про те, що ми мусимо віддавати належне і такій книжці, і електронній. Ми так само робимо електронні книжки. Наша «Снігова королева» - занадто розкішна книжка, бо витрачено дуже багато часу і коштів. Але це як мистецька річ і вона для насолоди. У нас є кілька таких, але найвишуканіша лише ця. Хочеться робити так, аби це було за Гамбурзьким рахунком, щоб це було найкраще, а це потребує так багато коштів. Для українського видавця це дорого.

Ще один аспект який торкається чи не усіх сфер зараз. Те, що відбувається на сході. З’являється багато рукописів. Є вже і видані – Богдана Жолдака «УКРИ». Чи багато Ви бачите таких рукописів, наскільки вони художні?

Я думаю, що поезія завжди реагує швидше і болючіше, і вона зразу виливається. А для великого твору потрібен час, потрібно трошки віддаль. Все мусить віддаль пройти. Але люди пишуть і видають. Головне щоб це не була спекуляція. Богдан Жолдак написав «бойову прозу», він так і означив її. Він не претендував на роман, але це цікавий екшн і він написав що це кіносценарій. Я прочитав і сказав: «Богдане, ми будемо публікувати» і він був дуже щасливий. Ми працювали, щось викидали. Можна ще було б попрацювати – праця книжці завжди тільки допомагає.