Пітер Померанцев: «Чому в інтернеті люблять котиків»

Чому настав кінець раціональному мисленню та навіщо нам потрібні боти. Британський журналіст Пітер Померанцев в розмові з Громадським пояснив, як соціальні медіа стали механізмом для нарцисизму та емоційним наркотиком для суспільства. Пітер Померанцев – автор книги «Нічого правдивого й усе можливе»,  яка розповідає про зміни в російському суспільстві, зокрема і завдяки кремлівському телебаченню. Упродовж останніх років Померанцев досліджує принципи, за якими функціонує російська пропаганда, є автором низки доповідей про те, як можна протистояти кампанії з дезінформації.

Зараз важливо зрозуміти психологію та емоційну структуру Інтернету. Мене довго турбувало питання, чому в Інтернеті так багато котиків. Навіть ІДІЛ та Кадиров – теж з котиками. Всюди ці котики. Врешті-решт я знайшов дослідження італійських вчених. Це дослідження про емоційні структури facebook-спільнот. Групи різні – академічні, журналістські, конспірологічні, серйозні та не дуже. Це не важливо.

Вчені помітили, що завжди всі розмови змінюються від позитивних емоцій до негативних. Що більше люди спілкуються, то злішими вони стають. Вони стають більш агресивними. Це завжди у всіх так. Це закономірність. Я ніколи раніше не замислювався над тим, чому саме так. Вчені спекулюють, вони не знають, але намагаються зрозуміти.

Соціальні медіа – це величезний механізм для нарцисизму. Ти шукаєш там лайки, чекаєш на підтвердження того, що ти думаєш. Спершу ти це отримуєш, але тобі цього стає замало. Це як наркотики. Ти хочеш більше. Тобі знову не вистачає. Тож ти стаєш агресивнішим. Цю агресію і нарцисизм може збити лише одна річ. Це мить, коли ти бачиш щось жалюгідне, дрібне і слабше від тебе. Тоді ти відчуваєш приплив сил та любові. Це котики. Впринципі, весь Інтернет – це котики та агресія.

Ніякі факти не допоможуть, якщо люди йдуть в Інтернет як за емоційним кокаїном. Потрібно працювати з первісними світоглядними проблемами та з емоційними проблемами людей, які там є. Це зовсім інакша робота. Звісно, факти важливі. Але потрібно довести людей до того моменту, коли вони почнуть сприймати ці факти.

Цю агресію і нарцисизм може збити лише одна річ. Це мить, коли ти бачиш щось жалюгідне, дрібне і слабше від тебе. Тоді ти відчуваєш приплив сил та любові. Це котики. В принципі, весь Інтернет – це котики та агресія

Друзі, з якими я співпрацюю, займаються проблемами екстремізму в Інтернеті: ІДІЛ, джихадисти та крайні праві. Дуже цікаво спостерігати, як крайні праві рекламують себе у фейсбук. Вони роблять це як 15-річні дівчата. «Я з друзями, ми робимо «Хайль Гітлер!», нацистське татуювання» — це вічне самоствердження через Інтернет.

Вони працюють з ними за принципом one to one speeching (розмовляють напряму – ред.). Вони виходять на них і працюють психологи. Вони пишуть в особисті повідомлення: «О, я бачу, що ти вступаєш до крайньоправих організацій». Це працює дуже повільно, кілька місяців. Через 2 — 3 місяці вони можуть починати займатися фактами. Потрібно довести людей до тої ситуації, коли вони зможуть сприймати факти. Цим займаються люди, які раніше були в таких організаціях. Я був в такій організації, це дуже сумна історія для мене.

Проблема в тому, що це штучна робота і тут виникає питання: «Як це робити масово?». Ті люди, які цим займаються, кажуть, що їм потрібні боти. Це має бути не один діалог, а чотири тисячі ботів. В той момент, коли людина розкривається — розмова переходить на особисту. Боти вже достатньо sophisticated (витончені – ред.).

В Каліфорнії проводили тест з ботами. Вони намагалися створити ботів, які зможуть говорити на конспірологічні теми про медицину. Створені боти настільки добре спілкуються, що очільник одного з конспірологічних рухів намагався навернути бота в християнство. Починати розмову через ботів можна, але тоді виникає етична проблема. Ти ж не кажеш людині, що з нею буде спілкуватися робот. Тоді головна проблема: «Чи не стаємо ми такими як вони?».

Україна на передовій цих всіх процесів. Тутешній хаос і бродіння –  ознаки не відсталої, а вкрай сучасної країни.

Мені, наприклад, дуже цікаво як Україна в умовах цифрового світу буде формувати свій образ та свої кордони. Я думаю, що поки ніхто не зможе відповісти на це питання. Дуже цікаво буде подивитися на того, хто буде цим комунікатором.

Брендинг як такий щез. Візьмемо  за приклад Америку. Там все дуже зрозуміло. У часи Холодної війни вони створили дуже чіткий брендинг. Все було побудовано довкола ідеї свободи. Це була вільна культура: Beatles, Джексон Поллок, авангардне мистецтво, вільна економіка та вільна політика, на відміну від Радянського Союзу, де був соцреалізм тощо. Тепер Китай, Росія та інші авторитарні держави це все вбили. Вони кажуть, що може бути вільна культура та вільна економіка, але без свободи у політиці. Ти можеш дивитися MTV та слухати Beatles скільки тобі заманеться. Вони настільки вже вбили образ «Америка — це добре», що будь-яка спроба Америки продати себе у цих країнах приречена.

Мені здається, що потрібно шукати не образи, а ті речі, які турбують людей. Речі, які хоч якось відображають плюси демократичних систем. Потрібно займатися тим, що впливає на життя людей. Це те, що люди відчувають на собі. Всі ці образи, брендинг – це дуже складно створювати в умовах Інтернету.

Це дуже небезпечний момент. В Америці, наприклад, пишуть, що прийшов кінець раціональному мисленню, про яке йдеться з 18-го сторіччя. Замість того, аби шукати інформацію і мати науковий підхід, все пропонує Google. Більше не потрібно думати. Він дає тобі те, що ти хочеш почути або прочитати. Це така закрита галявина, якою ми ходимо. Це дуже складна ситуація і поки не дуже зрозуміло як ми будемо її вирішувати.