Росія в Сирії: чи будуть санкції Заходу

ЩО ТРИМАЄ РОСІЮ В СИРІЇ

Рік тому Путін входив у Сирію з кількох причин. Головною з них було прагнення змусити Захід говорити з собою. Змусити навіть тоді, коли Захід не хоче цього робити.

Крім того, Росія прагнула створити ситуацію, коли вона могла би тиснути на Захід у кількох різних сферах одночасно.

Кремль «намагався підштовхнути ЄС чи США до пошуку компромісів, до такої-собі торгівлі – тиснучи на одну ситуацію, наприклад сирійську, щоб отримати поступки щодо іншої, наприклад української», — розповідає Громадському Ендрю Вілсон, експерт Європейської ради з зовнішніх відносин.

Нинішня ж ескалація навколо Алеппо пов'язана з прагненням Путіна «створити великий порядок денний на той період, коли президентом буде не Барак Обама, а нова адміністрація», — розповідає Громадському Костянтин фон Еґґерт, відомий російський журналіст і спеціаліст з Близького Сходу.

В такий спосіб Кремль намагається створити гору проблем, розв'язати яких можна буде тільки почавши «з чистого аркуша», — додає він.

Утім, зараз виглядає так, що Путін все більше стає жертвою власної політики.

По-перше, він стикається з проблемою будь-якої інтервенції: увійти в конфлікт простіше, ніж вийти з нього.

Росія уже «виходила» з Сирії, але виявилося, що це був просто блеф. Зараз же «вийти» ставитиме все складніше – і тому, що це непросто, не втративши обличчя, і тому, що за Кремлем уже тягнеться шлейф звинувачень у воєнних злочинах.

І замість «повернення Росії за стіл переговорів» із західними країнами, дії Кремля в Сирії викликають зворотній ефект. Вони створюють образ Росії як країни, з якою за жодних обставин не можна мати справи.

САНКЦІЇ ЗА СИРІЮ: БУДУТЬ ЧИ НІ? 

Гуманітарна катастрофа в Алеппо, спричинена асадівськими та путінськими бомбардуваннями, поставила серйозне питання для Заходу: чи потрібно накладати нові санкції на Росію? Цього разу вже через Сирію, а не через Україну.

«Минулого тижня чотири найбільші країни ЄС – Франція, Німеччина, Польща та Британія – виступили з досить серйозною погрозою запровадження таких санкцій проти Росії», — розповідає Громадському Ендрю Реттман, журналіст брюссельського видання EUObserver.

Поки що таке рішення заблокувала Італія, яка в ЄС відома своєю більш лояльною позицією до Росії.

Утім, це не означає, що тему нових санкцій згорнули. Підсумковий документ саміту ЄС (засідання Європейської Ради) минулого тижня говорить про «всі наявні можливості», який ЄС розглядає як відповідь на російську агресію в Сирії. Це можна тлумачити як готовність до більш рішучих кроків.

Для України важлива річ полягає в тому, що ЄС збільшуватиме тиск на Росію. А тому розмови про пом'якшення санкцій проти Росії за агресію в Україні знаходитимуть значно менше підтримки серед країн ЄС. Бо нелогічно говорити одночасно і про запровадження нових санкцій, і про пом'якшення старих.

У цьому сенсі важливо, що Росія сьогодні серйозно втрачає позиції у двох ключових для себе європейських країнах: Франції та Німеччині.

Спробуємо розібратися, чому.

ФІАСКО В ПАРИЖІ, ФІАСКО В БЕРЛІНІ

19 жовтня Владімір Путін мав прилетіти в Париж для відкриття грандіозного «культурного центру» Росії у центрі французької столиці.

«Путін мав приїхати в Париж, по суті, на білому коні», — розповідає Громадському Галя Акерман, французька дослідниця та правозахисниця.

Планувалося «щось подібне до того, як відбувалася інавгурація мосту Олександра ІІІ» в центрі Парижа у 1900-му році.

Попри те, що центр було відкрито, вся помпезна драматургія події зазнала невдачі.

В останній момент французький президент Франсуа Олланд відмовився відвідувати відкриття центру. Причина – жорстке ставлення Франції до дій Росії в Сирії, зокрема бомбардувань Алеппо. «Тріумфу не вийшло», — додає Акерман.

Характерно також, що через нечуване досі напруження між Францією та Росією під загрозою була берлінська зустріч «Нормандського формату», де мали знову шукати шляхів виходу з війни на Донбасі. Вона, зрештою, відбулася, – але до жорсткого тону президента Олланда у Берліні додався не менш жорсткий тон канцлера Меркель.

Є певний зв'язок між берлінською зустріччю 19 жовтня та появою теми санкцій проти Росії за Сирію на саміті ЄС 20 — 21 жовтня.

«Німецька пропозиція щодо загострення санкцій проти Росії була поширена у Брюсселі тієї самої ночі, коли закінчилися переговори в Берліні, — розповідає Громадському Ендрю Реттман з EU Observer. — Це був знак, як мало довіри Меркель має до російських намірів», — додає він.

Цілком можливо, що саме невдача берлінської зустрічі, неготовність Путіна до поступок, і підштовхнула німецького лідера до жорсткішого підходу до Росії.

Українське питання почало накладатися на сирійське. Під час саміту ЄС Меркель говорила про Алеппо – і говорила про російські бомбардування як «абсолютно нелюдяні» дії Кремля.

СИРІЯ І УКРАЇНА: СХОЖІ ІСТОРІЇ?

Донедавна сирійську та українську ситуації на Заході сприймали у два способи.

Перший полягав у тому, що Сирія та Україна поставали як дві пов'язані геополітичні ситуації, які можуть бути предметом обміну – коли, наприклад, Росія йде з Сирії в обмін на те, що Захід «йде» з України. Другий полягав у тому, що обидві ситуації слід розглядати окремо – і тоді, наприклад, Захід міг співпрацювати з Росією щодо Сирії, але водночас тримати режим санкцій за Україну.

Бомбардування Алеппо можуть серйозно змінити картину.

Той факт, що вже навіть піднімається питання санкцій проти Росії за Сирію, свідчить про одне: сирійська операція не наблизила Путіна до «столу переговорів» із Заходом, а ще більше віддалила його від цих переговорів.

Путін входив у Сирію, щоб змінити свою роль: перейти зі статусу «санкційної» країни, викинутої з багатьох ключових міжнародних майданчиків, до статусу «рівного партнера». Але зараз виглядає так, що саме ситуації в Сирії може ще більше маргіналізувати Росію.

У цьому сенсі українське та сирійське питання все більше можуть розглядатися на Заході під одним кутом зору. Кутом зору радше моралі, ніж геополітики.

«Зараз в Європі все більше розуміють, що все це частинки однієї й тієї самої картини. Що Росія є партнером, який відмовляється від компромісів, який дуже мало турбується про життя мирних громадян, і що поведінка цього партнера – необачна та груба – повторюється  на всьому спектрі зовнішньої політики» – говорить Громадському Ендрю Реттман.

Уже найближчий час зможе показати, чи це справді так.