Розваги і нічні супермаркети не для всіх — як живе окупований Донецьк

КПВВ: МІСЦЯ В ЧЕРЗІ ПО 200 ГРИВЕНЬ ТА «ВЕЛОПРОБІГИ»

Вузька дорога, щільно заставлена автівками, умовно поділена на три смуги. Машини по краях прямують в бік контрольованої Україною Мар’їнки, щоправда ці дві колони майже не рухаються. Посередині цього величезного затору смуга поволі просувається у зворотній бік. Ми рухаємося нею, попереду – блокпост «ДНР» в Олександрівці, потім — ще один, а за ними – вже починається Донецьк. Сонце пригріває, люди, які наступні півдня проведуть у цій черзі, виходять зі своїх машин погрітися, обмінятися новинами та понарікати.

Труднощі тут породжують підприємливість. Не всі в черзі дійсно їдуть у Донецьк чи з нього. Є водії, які заробляють на тому, що займають місця, а потім продають їх тим, хто справді хоче проїхати. Коштує така послуга в середньому 200 гривень.

Часом на КПВВ (контрольно-пропускному пункті в’їзду/виїзду — ред.) можна побачити вервечку з велосипедистів, які перевозять чималенькі торби. Вони не стоять в загальній черзі для транспорту, тому проїжджають блокпости значно швидше. В такий спосіб, наймаючи велосипедистів, дрібні підприємці завозять на той бік продукти на продаж. На одну людину дозволено ввозити не більше 75 кілограмів, тож «велопробіги» зазвичай групові. Возять різне, наприклад, м’ясо і молочну продукцію.

РОЗВАГИ ТА ОГОЛОШЕННЯ

Їдемо маршруткою з одного з донецьких «спальників» у район залізничного вокзалу. Це старенький «ПАЗик» з потрісканими від часу дерматиновими сидіннями, який страшенно диринчить, підстрибує та трясеться. Проїзд коштує 9 рублів (трохи більше 4 гривень). За цю суму можна перетнути все місто.

— То що, сьогодні о котрій збираємось?

— На п’яту домовлялися, Саньок підійде з компом, у нього там музика наша порізана.

— Крутяк, вже повністю програму прогонимо.

Це в салон набивається юрба студентів, коли маршрутка в центрі проїжджає повз кілька корпусів університетів. Вони саме повертаються з пар. Говорять про лабораторну з математики, гуртожиток та КВН в наступну суботу. Молодь тут не говорить про війну, принаймні в публічних місцях. По місту розклеєні афіші «Юго-Восточной лиги КВН» у Центрі слов’янської культури. До участі запрошують «кращі команди з ДНР та ЛНР», а переможцям обіцяють поїздку в Сочі на фестиваль «КиВиН».

Рекламою тут обклеєні всі паркани, електричні опори, зупинки та просто стіни багатоповерхівок.

На дошках оголошень — пропозиції культурного відпочинку. Тут і концерти у філармонії з піснями з радянських кінофільмів, і виступи естради 90-х, і рок-вечірки в колись популярних закладах донецького андеграунду, як от «Novorossian Rebels» в барі «Ганджубас» (а ще нещодавно тут відбувся вечір української музики).

Біля тролейбусної зупинки на початку вулиці Артема бабуся з онуком уголос читають рекламний постер: «Концертное агентство Шоу Шоп представляет легенду 80-х: экс-солисты ВИА «Синяя птица». В программе — легендарные хиты 70-80-х «Клен», «Ты мне снишься» и другие».

Фото: Громадське

Розглядаючи оголошення, можна зрозуміти, на які послуги є попит у Донецьку. Серед них — оформлення електронних перепусток для виїзду на підконтрольну територію, пенсій та дитячих виплат, переоформлення банківських карток «Ощадбанку», на які надходять пенсії, вклейка фотографій у документи. На таких оголошеннях дописують: «Помощь осуществляется без вашего выезда в Украину». Також є багато пропозицій перевезень. Найпопулярніший напрямок – Москва та Ростов, є Крим, є і маршрути по Україні.

Фото: Громадське

ЖИТТЯ, ЯКЕ ЗАВМЕРЛО «НА ЛІНІЇ»

До вокзалу маршрутка доїжджає напівпорожня – більшість пасажирів виходять раніше. Вокзал розташований у Київському районі, тут дуже близько до аеропорту та Пісків і ця частина міста, мабуть, постраждала від обстрілів найбільше.

—  Давно чекаєте? – запитує літня жінка у людей на зупинці 7-ї маршрутки. В руках тримає візок, на якому — популярна в 90-х велика китайська сумка в клітинку.

— Та вже довгенько, — байдуже відповідає дідусь у старенькому сірому пальто.

— То, може, й скасували її, як бахнуло сьогодні… — долучаєтсья до розмови пані років сорока в об’ємному шалику та великій хутряній шапці з брошкою.

Привокзальна площа, попри небезпечне розташування, залишається важливою транспортною розв’язкою. Зібралася вже чимала черга, людей з десять. Вони туляться під навісом, ховаючись від раптового снігопаду.

Зранку дійсно «бахнуло» — щось важке вибухнуло на Казенному заводі хімічних виробів. Вибух відчули у всьому районі – в будівлях поблизу вилетіли шибки. В новинах сказали — влучив снаряд, одна людина загинула. Підприємство, яке до війни виробляло боєприпаси та входило в «Укроборонпром», в 2014-му зайняли бойовики «ДНР». Завод розташований впритул до Пісків, де позиції утримують українські військові.

Вокзальною площею бігають бездомні собаки, їх тепер дуже багато. Поряд — приватний сектор, звідки господарі виїжджали, покидаючи тварин. Разом з поодинокими перехожими спускаємося в підземний перехід, щоб перейти через колії на інший бік вокзалу. Електронне табло над сходами, яке раніше повідомляло про прибуття поїздів, темне. В теплу пору року в цьому переході іноді грають вуличні музиканти.

Фото: Громадське

Перехід виводить нас на вулицю Артемівську – це довга вузька смуга, яка оминає вокзал та простягається вздовж залізничних колій і приватних будинків. Тут бачиш зовсім інший Донецьк – похмурий, знелюднений і дуже тихий. Побиті обстрілами паркани, пробиті дахи будинків, але в очі впадає ідеально почищена дорога, якою раз-у-раз проїжджає снігоприбиральна техніка. І до війни Донецьк славився своїми комунальниками, а зараз, коли частина місцевих втратили роботу, комунальний сектор для багатьох став єдиним джерелом доходу – невеликого, проте надійного. Так, на місяць можна розраховувати на заробіток від 3 до 10 тисяч рублів, що еквівалентно 1,5 – 4 тисяч гривень.

Фото: Громадське

Що далі йдемо Артемівською, то гучніше чуємо гупання важкої зброї в глибині за будинками, переважно це вихідні, тобто стріляють звідси. Проходимо повз будинок з табличкою «Продается дом» на дірявому від уламків, поіржавіловому паркані.  Здається, що тут взагалі ніхто не живе, але це оманливе враження – поодинокі димарі випускають у небо дим, за парканами де-не-де чути кроки.

Фото: Громадське

Зустрічаємо двох чоловіків у камуфляжі. Вони мають трохи безглуздий вигляд, тягнучи за собою дитячі санчата. При дорозі стоїть обдертий кіоск, який, вочевидь, тримають господарі будинку, що поряд. Хочемо купити чаю, бо змерзли руки, однак всередині порожньо. Біля шахти Панфілова стає дуже шумно, постріли чути кожні 30 – 40 секунд. Снігопад перетворюється на справжню хуртовину, тому вирішуємо повернутися до вокзалу.

Фото: Громадське

НІЧНІ СУПЕРМАРКЕТИ НЕ ДЛЯ ВСІХ

В центр їдемо тролейбусом №2. Квиток – 3 рублі (1,4 гривні), салон набитий людьми вщент – відчувається, що повернулися ті, хто виїжджав у 2014 — 2015 роках. Дизайн квитків у громадському транспорті заслуговує окремої уваги. До цієї, здавалося б, дрібниці тут підійшли винахідливо і щоразу випускають нові серії малюнків до свят чи на зміну пір року. Зараз, наприклад, це засніжена набережна Кальміуса.

Фото: Громадське

Виходимо біля бібліотеки імені Крупської – монументальної сіро-зеленої споруди з колонами, на ній серпи і молоти дивним чином поєднуються з барельєфами Франка та Шевченка. У цей час десь з іншого кінця вулиці Артема лунає гучний вибух, проте навколо, здається, крім нас, на нього ніхто не зважає.

Повз нас проходить невеличка група людей з іконами та хоругвами. Крізь хуртовину вони крокують від пам’ятника Шевченку в напрямку обладміністрації, яка зараз є «урядовою» будівлею «ДНР». З нами розмовляти вони відмовляються.

Центральна частина міста – площа Леніна, бульвар Пушкіна, вулиця Університетська – зовсім інший світ у порівнянні зі спальниками, які постійно обстрілюються. Тут багато машин на дорогах, працює чимало ресторанів та пабів, в яких вечорами немало відвідувачів. Щоправда, більшість таких закладів відкриті до 22:00, о 23-й починається комендантська година, яку так і не скасували. Щоб пересуватися містом у цей час треба мати спеціальний дозвіл. Власників таких дозволів не бракує – для них навіть працюють цілодобові супермаркети, як от колишній АТБ на Набережній, який тепер зветься «Перший республіканський».

З’явилися і місця розваг та відпочинку для нової донецької «еліти». У центрі на рекламних білбордах, більшість з яких, до речі, заповнені агітацією або порожні, зустрічаємо рекламу розважального комплексу «Артеміда» — як кажуть місцеві, улюбленого закладу ватажка «ДНР» Олександра Захарченка. Спектр «розваг» широкий – ресторан, тир, стрільба.

Фото: Громадське

БІЛЬШЕ МАФів

Йдемо вулицею — ось розливають пиво місцевого виробництва, а поряд — бюро ритуальних послуг. Проходиш ще кілька метрів і натрапляєш на металевий вагончик-кав’ярню, де одразу можна випити кави та поїсти суші, приготовані просто на пластиковому столі при тобі.

— Що ти будеш? Бери все, що хочеш! Може, морозиво? Давай морозива візьмемо, — каже молодий короткострижений «ополченець» у формі до своєї дівчини.

Пара зупиняється на стандартному меню та лимонаді.

Фото: Громадське

Ми стоїмо в «ДонМаку» на площі Леніна — це МакДональдс «по-республіканськи». На перший погляд асортимент майже як справжньому «маці», але все дорожче та значно гіршої якості. Наприклад сендвіч та стандартний капучино обійшлися в 220 рублів (трохи більше 100 гривень).

Фото: Громадське

Взагалі, якщо говорити про їжу, то в Донецьку все дорого. Як кажуть люди, які часто виїжджають на схід, ціни середньоросійські. Наприклад, звичайний порційний йогурт в супермаркеті коштує в перерахунку близько 25 гривень, літровий сік – 32 гривні. Продукти українських виробників дорожчі за російські.

Більшість товарів або завезені з Росії, або виготовляють тут. МАФів, яких і раніше було чимало, тепер у Донецьку побільшало. Так дрібні підприємці компенсують нестачу товарів після закриття частини великих мережевих супермаркетів.

Нещодавно до них почали дзвонити з приймальні Дениса Пушиліна – голови так званої «народної ради ДНР». Людей кликали на «круглі столи» та пропонували «інвестиції» за умови ведення бізнесу «на правах партнерства». Багато хто від таких пропозицій відмовляється – люди бояться, що потім у них все відберуть.

В ОЧІКУВАННІ ПОЛІТИЧНИХ ЗМІН

На білбордах поруч з героїчним портретом Гіві – напис «Помним». Він суворо поглядає на перехожих по всьому центру Донецька. Та, видається, що його смерть викликала більше галасу не в «ДНР», а за її межами. Місцеві, з якими вдалося поговорити, не вірять у версію вбивства бойовика українськими спецслужбами. Більше схиляються до розборок між «своїми» або втручання росіян.

Фото: Громадське

Так само тут не вірять і в «ураган», який прилетів на Мотель на Макіївському шосе на початку лютого. Натомість говорять про вантажівку з тротилом, яка вибухнула через необережність. Взагалі тут панує тотальна недовіра до так званої місцевої «влади», проте вона породжує скоріше байдужість, аніж спротив.

В колах, близьких до керівництва «ДНР», все частіше говорять про політичні зміни, які готує прийдешня весна і про крісло Захарченка, яке «хитається». Нібито на зміну йому в Москві готують компромісну невійськову фігуру, яка влаштує і Київ.

Фото: Громадське

Попри це, більшість людей залишаються поза політикою і намагаються в умовах невизначеного та нестабільного завтра просто жити нормальним життям – ходити на роботу, зустрічатися з друзями, катати дітей на санчатах та їздити до родичів на свята.