За чим стежити у світі в 2017-му: десять подій і процесів

Що більше стабільності та передбачуваності прагне більшість людей у демократичному суспільстві, то менше їх, насправді, залишається. Це продемонстрували президентські вибори в США в листопаді 2016-го. Сподіваючись на стабілізацію свого життя, більшість штатів обрала неймовірно нестабільного й непрогнозованого політика – Дональда Трампа.

Вихід Великої Британії з Євросоюзу за своєю суттю є подібним процесом: мешканці віддалених від Лондона міст і селищ проголосували за Брекзіт, сподіваючись, що завдяки йому їхнє життя покращиться й стане певнішим. Натомість країна на найближчі роки, якщо не десятиліття, буде приречена жити в стані невизначеності перехідного періоду. 

В авторитарних, корумпованих, неефективних системах такі ж прагнення людей, зрештою, призводять до безвиході й деградації. На спірних, невизнаних територіях, яких чимало по всьому світу, зокрема й на пострадянських теренах, подібні прагнення до стабільності призводять до консервації проблем і небажання чи й неспроможності місцевого населення розгледіти «корінь зла». Адже невизнаний статус несумісний із розвитком та зростанням.

Популізм, ізоляціонізм, євроскептицизм, агресивний консерватизм – такими глобальними трендами позначився 2016-й. Водночас, чимало позитивного, інноваційного вдалося домогтися в царині технологій, екології, соціальної відповідальності бізнесу.

Громадське.Світ спробувало визначити десять подій і процесів у світі, за якими варто спостерігати в 2017-му і які продемонструють, скільки часу знадобиться для завершення нинішнього глобального циклу підйому популізму. 

Вибори в Нідерландах 

15 березня 2017-го в Нідерландах мають відбутися парламентські вибори. Епопея з ратифікацією цією країною Угоди про асоціацію з Україною до них швидше за все не закінчиться. 15 грудня Європейська рада ухвалила рішення, в якому розтлумачила ще раз: ця угода не надає Україні статус кандидата на вступ до ЄС, не передбачає гарантій колективної безпеки та іншої військової допомоги, не дає її громадянам права жити й вільно працювати в країнах ЄС на інших умовах, ніж ті, що діють нині, й не вимагає додаткової фінансової підтримки з боку держав Євросоюзу.

Прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте отримав підстави для внесення нового закону про ратифікацію згаданої угоди до обох палат національного парламенту. Наразі в нижній палаті в нього є достатньо голосів, щоб проголосувати ратифікацію: щонайменше 90 зі 150 депутатів. А от до Сенату закон про ратифікацію внесуть лише після виборів. Про це повідомила в ефірі Громадського заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль. Хоча в березні обиратимуть лише нижню палату. Сенат не перебиратимуть і там є нібито більшість голосів на підтримку асоціації.

Нинішню голландську урядову коаліцію формують проєвропейські, дружні до України Народна партія за свободу й демократію та Партія праці. Втім, у Нідерландах щодалі більшу підтримку здобуває популістська, праворадикальна Партія свободи Ґерта Вілдерса. Вона аплодувала рішенню сказати «ні» асоціації з Україною. Крім неї, є ще, приміром, партія «Християнсько-демократичний заклик», яка теж вважає, що не можна ігнорувати результат волевиявлення своїх громадян.

Отже, чи буде нова урядова коаліція так само дружньою до України й активною в питанні завершення ратифікації Угоди, питання відкрите. Залишається спостерігати за результатами виборів.

Вибори у Франції 

23 квітня та 7 травня 2017-го у Франції відбудуться президентські вибори. Нині найвищий рейтинг підтримки в кандидата від партії «Республіканці» консерватора Франсуа Фійона. Йому дихає в потилицю лідерка праворадикального «Національного фронту» Марін Ле Пен. Втім, щодалі популярнішим стає екс-міністр економіки в уряді Мануеля Вальса. 39-річний колишній банкір позиціонує себе радше як ліберала, вміє причаровувати публіку й справді є альтернативою традиційному політичному істеблішменту.

Втім, на кінець 2016-го найбільш прогнозованим варіантом другого туру вважається: Фійон проти Ле Пен. Кандидат від «Республіканців» відомий своїми особливими зв’язками з російським президентом Володимиром Путіним.

«Франсуа Фійон не вживає слово «дружба» для опису своїх стосунків із Путіним. Проте їхні людські взаємини справді є тісними, вони знають один одного з того часу, коли були прем’єр-міністрами своїх країн. Президентом тоді був  Ніколя Саркозі, він займався міжнародними питаннями, але відносинами з Росією опікувався саме Фійон», — розповів Громадському журналіст Le Monde Бенуа Віткін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путінофіли у Франції: хто вони і хто може їм протистояти

Французька письменниця, журналістка Галя Акерман в коментарі Громадському наголосила, що перемога Фійона зовсім не є гарантованою.

«Хоча за нього дуже рішуче проголосували праві на своїх праймеріз. Але його популярність зараз сильно здулася. Показники підтримки є дуже рухливі. Я не знаю, хто йому вибудовував програму, але в ній були вкрай ліберальні ідеї реформування французької системи охорони здоров’я та соціального захисту, щоб вони стали платними й менш доступними французам. А це така собі «священна корова», завоювання післявоєнного періоду», — зауважує Галя Акерман.

У січні праймеріз мають відбутися в Соціалістичній партії Франції. Екс-прем’єр Мануель Вальс висуватиме свою кандидатуру.

«Ми навіть не знаємо, чи Вальс буде брати участь у президентських перегонах. Йому ще потрібно виграти праймеріз. Є достатньо великий спротив йому в лівій частині спектру Соціалістичної партії. Не виключено, що він не потрапить в кандидати в президенти», — пояснює Галя Акерман.

Загалом же офіційний Париж та правоцентристська опозиція реально побоюються подальшого політичного підйому євроскептичної популістки Марін Ле Пен. З дипломатичних джерел у ЄС, відомо, що вибори у Франції стали однією з реальних причин блокування надання «безвізу» Україні вже в 2016-му. Якби рішення по ньому ухвалили, Ле Пен це використала б проти більш поміркованих політичних конкурентів: мовляв, ті пускають до ЄС ще більше мігрантів. Отже, ці вибори будуть важливими не лише для французів, але й майбутнього проекту Об’єднаної Європи, а разом із тим і того ж таки безвізового режиму для України.

Вибори в Німеччині 

Восени наступного року мають відбутися вибори до Бундестагу ФРН. Їхня точна дата буде ще уточнена. Анґела Меркель висунула вчетверте свою кандидатуру на посаду канцлера від партії «Християнсько-демократичний союз» (ХДС). Цікаво, що в соціологічних опитуваннях вона не входить нині до трійки найпопулярніших політиків країни. Лідирує в рейтингах міністр закордонних справ, соціал-демократ Франк-Вальтер Штайнмайєр. Втім, як потенційний конкурент, він випав із гри. З лютого 2017-го цей політик стане президентом країни. Це вельми символічна посада.

Загалом же соціологічні опитування показують оптимістичні для партії Меркель результати.

Водночас, варто врахувати, що політика «відкритих дверей» щодо мігрантів до певної міри поділила німецьке суспільство на її прибічників та критиків. Це створило сприятливі умови для підйому праворадикальної партії «Альтернатива для Німеччини».

У 2017-му Меркель обіцяють найскладнішу виборчу кампанію в її політичній кар’єрі. Крім того, від канцлерки Німеччини очікують, що вона візьме на себе ще більше відповідальності й лідерських зобов’язань зберегти здоровий глузд та вірність ідеям і цінностям Об’єднаної Європи в часи повсюдного популізму й непрогнозованості США за президента Дональда Трампа. Питання в тому, чи може вона сама, без зовнішньої підтримки й солідарності, впоратися з цими завданнями?

В інтерв’ю Громадському представник німецьких соціал-демократів, екс-президент Парламентської асамблеї НАТО Карстен Фоґт розповів: «Німецьке суспільство все ж таки не поляризоване. Це добре для країни, та погано для виборчих перегонів. Нині Соціал-демократична партія (СДП) працює разом із партією Меркель ХДС. Жодна з партій не виключає можливості працювати з іншими. Але спонукати людей вдруге підтримувати широку коаліцію буде вельми складно. Соціал-демократи кажуть: «Ми хочемо позбутися Анґели Меркель, працювати із «зеленими» чи ще кимось». Меркель же каже, що вона хоче власну більшість із «зеленими» чи лібералами. Тому під час виборів ми агітуватимемо самі за себе. І це нормально. Але це не означає, що пізніше ми не зможемо працювати разом – про яку коаліцію не йшлося б».

Отже, за результатами німецьких виборів не виключений жоден варіант коаліції: може повторитися нинішня за участі ХДС/ХСС та СДП, може постати коаліція партії Меркель із «зеленими» та «вільними демократами». Найменш сприятливий варіант для України: коаліція СДП із «лівими» та «зеленими». «Ліві» вирізняються своєю некритичною підтримкою Росії Путіна, повторюють меседжі тамтешньої пропаганди.

Для українців ці німецькі вибори матимуть особливе значення: після них саме Анґела Меркель може залишитися чи не єдиним лідером світового масштабу, хто послідовно відстоюватиме збереження санкцій проти Росії за анексію Криму й агресію на Донбасі.

Політична криза в Польщі

Під завісу 2016 року в Польщі спалахнула справжня парламентська криза. Правляча партія «Право і справедливість» (ПіС) проголосувала за державний бюджет на наступний рік поза пленарною залою Сейму шляхом підняття рук, бо опозиція заблокувала трибуну. Картинки цього голосування більше нагадували будні українського парламенту. Для Польщі це було щось нове. Паралельно у Варшаві відбулися кількатисячні акції протестів. Виходили на вулиці й прибічники влади, щоб підтримати її дії.

Опозиція виступила проти нових правил роботи для журналістів у парламенті. Тим заборонили вести зйомку в сесійній залі й дозволили знімати інтерв’ю з політиками лише у строго визначених зонах парламенту. Звісно, це не сподобалося ні ліберальним медіа, ні політичній опозиції. Та вимагала скасувати ці нововведення й переголосувати державний кошторис, бо, на її думку, процедура його ухвалення була порушена.

Пристрасті вгамували перемовини між журналістами та спікером Сенату Станіславом Карчевським щодо зміни парламентських правил для ЗМІ. Цьому також посприяли Різдвяні свята. Політики припинили сварки й пішли на канікули. До 6 січня має бути розроблений новий порядок роботи журналістів у Сеймі. Втім, конфлікт не вичерпаний. І це був не перший раз за останній рік, коли опозиція та частина громадянського суспільства закидали ПіСу авторитарні інтенції.

Отже, новий рік цілком вірогідно може бути складним для країни-сусідки й близького партнера України.

Вибори в Ірані

19 травня наступного року в Ірані відбудуться вибори президента. Чинний глава держави Хассан Рухані має намір балотуватися на другий термін. Він представляє реформаторські, прагматичні кола країни. Йому протидіють ісламські консерватори. У липні 2015-го їм вдалося укласти угоду з п’ятьма постійними членами Радбезу ООН та Німеччиною про згортання власної ядерної програми в обмін на зняття санкцій.

Втім, США не поспішали повернути Іран у міжнародні фінансові системи. Крім того, Дональд Трамп під час своєї виборчої кампанії зробив багато гучних заяв про те, що досягнута з Іраном угода є «повним провалом». З іншого боку, прості іранці очікують поліпшення свого життя після скасування санкцій уже «тут і зараз».

Чи зможуть вибори президента цієї країни щось змінити, залежатиме від спроможності Рухані витримувати конкуренцію з консерваторами та надавати докази переваг свого більш відкритого до Заходу й поміркованого курсу.

Війна в Сирії 

Битва за Алеппо закінчилася 21 грудня 2016-го, але не війна в Сирії. Урядові війська та російська авіація домоглися свого: місто перебуває повністю під їхнім контролем. Наступною гарячою точкою на карті цього конфлікту може стати місто Ідліб, куди евакуювали повстанців із Східного Алеппо.

Кореспондентка Hromadske.UA Наталя Гуменюк, перебуваючи на турецько-сирійському кордоні поблизу Алеппо в турецькому Газіантепі, розповіла про особливості евакуації з облоги й пастку Ідліба: «Людей виселяли переважно або в околиці Алеппо, або в місто Ідліб, а воно залишається доволі сильним форпостом опозиції до режиму Асада. Це місто нині теж очікує бомбардування. І це насправді пастка. Тобто взяття східного Алеппо зовсім не означає кінця цієї війни».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ті, хто вижили в облозі: свідчення з Алеппо

Отже, те, що 2017-го доведеться спостерігати далі за війною, - це констатація факту. А от відкритим є питання, чи повторюватиме міжнародна спільнота помилки Східного Алеппо, яке, за свідченнями тих, хто там побував у часи бомбардувань і облоги, перетворилося на «найбільше кладовище світу». Світові лідери погрожували Росії санкціями за авіанальоти, внаслідок яких гинуло мирне населення, але так і не запровадили їх. Міжнародні організації розпочали евакуацію з міста лише в останні дні наступу, після смертей тисяч мирних жителів.

Президентство Трампа 

20 січня наступного року Дональд Трамп офіційно заступить на посаду президента Сполучених Штатів. Сьогодні люди навіть з його найближчого оточення не ладні спрогнозувати, чого очікувати від нього в сенсі конкретних рішень. Вони радять допускати абсолютні різні варіанти розвитку подій і найрозмаїтіші сценарії.

Наразі не відомо, хто саме від нової президентської адміністрації курируватиме питання України. За Барака Обами на найвищому рівні це був віце-президент Джо Байден. Рівноцінної фігури йому на зміну на обрії поки що не видно. Натомість призначення в 2017-му державним секретарем виконавчого директора нафтової корпорації Exxon Mobile Рекса Тіллерсона видається справою майже доконаною. Він заслужив репутацію «одного з найбільших друзів Путіна в Америці».

Зрештою, хочеться сподіватися, що найближчі три-чотири місяці прояснять, яку саме політику здійснюватиме Трамп і які наслідки вона матиме, зокрема, і для України.

Випробування НАТО 

Незалежно від того, які несподіванки принесе світу 2017-й, для Північноатлантичного альянсу він буде часом випробування на міцність, гнучкість і спроможність до дії.

З лютого наступного року в трьох країнах Балтії та в Польщі мають розміститися чотири додаткові міжнаціональні батальйони НАТО. Це відповідь альянсу на російську загрозу. Важливо розуміти, що наразі йдеться фактично про військовий персонал, а не про боєздатні збройні сили. На цьому в коментарі Громадському наголошує експерт Академії оборони Латвії Нора Ванага.

Чи забезпечать ці підрозділи повітряною підтримкою, чи будуть вони злагоджені й мобільні, чи матимуть важкі озброєння? Наступний рік покаже, наскільки НАТО готове реально діяти, а не лише виступати майданчиком для зустрічей і координації своїх країн-членів.

Не просто буде цій організації ще й через те, що і новообраний президент США Дональд Трамп, і можливий наступний президент Франції Франсуа Фійон належать до скептиків у питаннях трансатлантичної співпраці. Хоча позиція першого до кінця ще не зрозуміла, а позиція останнього така, що Європі треба насамперед розвивати тісну співпрацю з Росією в сфері безпеки.

Перетворення ІДІЛ

2017-го цілком імовірно ми спостерігатиме, як ІДІЛ, втрачаючи одну територію за іншою, буде трансформуватися з територіального ісламістського утворення з власними бойовими одиницями в екстра-територіальне терористичне збройне формування.

Іншими словами, воно втратить прив’язки до територій і стане глобальною мережею терористів, подібною до Аль-Каїди. У такому вигляді боротися з ним з допомогою авіації та танків буде не можливо. Це, водночас, і спрощує, і ускладнює завдання, які стоятимуть перед усіма, хто безпосередньо протидіє сьогодні глобальному тероризму.

Втрата зв’язку між ціною на нафту й газ

Країни-експортери нафти, що є членами ОПЕК, домовилися разом із тими, хто до цієї організації не належить, як-от: Росія, Азербайджан, Казахстан – зменшити обсяги виробництва чорного золота, починаючи з січня 2017 року. Це, своєю чергою, має призвести до подорожчання спочатку нафти, а потім і природного газу.

Раніше саме так і відбувалося. Втім, зросла конкуренція на західних газових ринках змінює правила гри. Експерти прогнозують, що в 2017-му ми переконаємося: світ вступає в нову енергетичну епоху, в якій подорожчання нафти не означатиме автоматично підвищення вартості газу. На цьому, приміром, наголошує експерт Центру досліджень європейської політики Крістіан Еґенгофер. На його думку, дорожчим газ стане насамперед на ринках Східної Європи, бо там якраз бракує конкуренції через монополію «Газпрому». Але що далі на Захід, тим меншим буде вплив нафти на ціну газу.

Чи спрацює ця логіка, покаже 2017-й. Для початку потрібно було б, аби всі підписанти домовленостей про зменшення виробництва їх дотримувалися. Гарантії цього немає жодної.