Як я свідчила в суді над Павлєнським

- Наталья Петровна! – кличе мене поліцейський. Я виступаю першим свідком захисту у справі проти російського художника Петра Павлєнського. Стаю на трибуну перед суддею - це мій перший суд і я намагаюся зорієнтуватися на місці. Повертаюся, бачу за склом Петра: він радісно посміхається. Здається, все вже сталося – громадянам України дозволили свідчити в суді.

Ми говоримо без перекладача. Все ж це наше бажання - бути почутими. Однак маємо право без перекладача називати українською ім’я, прізвище та місце роботи.

- Общественная организация «Громадське телебачення», — записує суддя Яна Нікітіна, сувора жінка середнього віку. — Чи є у вас якісь зобов’язання перед обвинуваченим?
- Тільки моральні.
- Я маю на увазі, чи є якісь фінансово-боргові зобов’язання? – перепитує Нікітіна.
- Ні.

Перто Павлєнський у залі суду. Москва, 16 травня 2016 

Павлєнський приїхав на Майдан у грудні 2013-го. З ефіру на Громадському ми разом поїхали на площу. Після того зустрічалися під час кількох його візитів до України, щоб поговорити про те, що коїться у постмайданній Україні та на Донбасі — для Павлєнського вкрай важливо було дізнатися, почути, розібратися. Він розповідав про те, як трирічна донька питала: «Чи українці захоплять галактику?» Мовляв, навіть у середовище, де немає так званих «кримнашів», апологетів «русского міра» все одно проникає розбрат і пропаганда. Під час останньої нашої зустрічі влітку 2015-го він як редактор російської версії «Критики політичної» пропонував видати російською «Майдан Тахрір» – мою книгу репортажів про постреволюційні суспільства на Близькому Сході.

Кілька тижнів тому я отримала мейл від Оксани Шалигіної, цивільної дружини і соратниці Петра:

«Ми хочемо, щоб перед суддею виступили  люди з України, які бачили Майдан на власні очі. Пєтя дуже хотів, щоб ти також була».

Оксана Шалигіна, цивільна дружини і соратниця Петра

Замість підсудного і жертви Павлєнський  вирішує стати режисером суду над самим собою. Він перетворює його на театральне дійство і дає трибуну свідкам Майдану.

Вранці 23 лютого 2014-го, щойно у Києві переміг Майдан, Павлєнский разом із соратниками приніс на Мало–Конюшний міст у Петербурзі півсотні палаючих шин, українські прапори та чорні прапори анархістів і відтворив гуркіт удару по залізу.

«У цей день, коли держава закликає святкувати День захисника вітчизни, ми закликаємо всіх стати на свято Майдану і захисту своєї свободи. Мости горять і назад дороги вже немає».

Павлєнского звинуватили у вандалізмі.

У ніч на 9 листопада 2015-го обливає бензином вхідні двері ФСБ в Москві та підпалює їх.

«Палаючі двері Луб’янки — це рукавичка, яку кидає суспільство в обличчя терористичній загрозі. Федеральна служба безпеки керує методом безперервного терору й утримує владу над 146 мільйонами людей. Страх перетворює їх у зліплену масу розрізнених тіл. Загроза неминучої розправи нависає над кожним, хто знаходиться в межах досяжності для пристроїв зовнішнього нагляду, прослуховування розмов і меж паспортного контролю. Воєнні суди ліквідують будь-які прояви свободи волі. Але тероризм може існувати лише за рахунок тваринного страху. Піти проти цього інстинкту людину змушує безумовний захисний рефлекс. Це рефлекс боротьби за власне життя. А життя варте того, щоб почати за нього боротися», — так пояснює значення акції сам Павлєнський.

Після неї його заарештовують, а дрібне хуліганство перекваліфіковують звинувачення на вандалізм за мотивами ідеологічної ненависті.

Крім мене, свідками у суді над Павлєнським виступають іще чотири громадяни України. Дмитро Чепурний – студент-культуролог. Під час одного з візитів Петра до України він попросив Павлєнського прийти до студентів свого університету і прочитати лекцію. Ева Ганська – волонтерка, яка займається справами ув'язнених в Росії українців. Лариса Венедиктова – вільна художниця, відома хореограф, яка співпрацює із Центром Леся Курбаса. Вона також була знайома із Петром до засідання. Ще один свідок захисту – Мар'яна Матвейчук, культуролог, наукова співробітниця Центру Курбаса. На зустрічі з адвокатом Дмитром Дінзе напередодні той пояснює, що до початку засідання ми не можемо обговорювати свої свідчення. Раптом через розголос суддя відмовиться заслуховувати свідків? Формальний привід – ми не були свідками подій у Петербурзі. У крайньому разі можна буде заслухати дипломованих культурологів Венедиктову і Матвейчук, які можуть дати екпертну оцінку політичному акціонізму.

За півгодини до початку засідання ми зустрілися на станції метро Преображенська. Біля стенду очікування стояв гарно вбраний молодий чоловік із георгієвською стрічкою. А біля будівлі Преображенського суду — знайомі обличчя. Кілька західних кореспондентів, які нерідко бували в Києві, «Дождь», «Медуза», «Медіазона», дисидент і правозахисниця Зоя Свєтова, яка стежить за політичними судами і пише про затриманих у Росії українців. Тут же засновниця «Зони права», колишня учасниця Pussy Riot, яка відбула своє за панк-молебен у храмі Христа Спсителя, Марія Альохіна. У вузькому коридорі бачу і Наталю Каплан, сестру Олега Сенцова. У справі «Загроза» щодо підпалу ФСБ Павленський вимагає, щоб його судили не за вандалізм, а  тероризм — як і Олега. Адже Сенцова звинуватили у підпалі дверей «Русской общины Крыма». Наталя пояснює: по Сєнцову й Кольченку — жодних новин, хоча й говорять про обмін.

Наталя Каплан, сестра Олега Сенцова

- Як вплинула акція Петра Павлєнського на моральне обличчя Петербурга? – запитує мене адвокат Петра. Звинувачення наполягає, що акція «Свобода» завдала моральної шкоди петербуржцям.

- Ця акція бодай на півгодини зробила Петербург світлішим, теплішим, гостиннішим містом, – відповідаю.

Сторона обзвинувачення, спираючись на свідчення жителів Петербурга, пояснює: під час акції міст «опоганили» й «осквернили». Буцімто дим від палаючих шин зіпсував повітря Петербурга, а гуркіт металу – розбудив людей,  та й загалом це все аж ніяк не мистецтво, а ляпас громадській моралі.  Захист хоче, щоб  свою думку висловили ті, для кого шини й дзвін щитів має інше значення.

- Як ви розумієте акцію «Свобода»? – продовжує свої питання Дінзе.
- Ця акція — прояв солідарності, зокрема, у момент, коли режим хоче розділити суспільства. Українці палили шини, щоб зігрітися, коли боролися за свою свободу. Музика бляшаних бочок – це ритм святкування, ритм єдності людей, які постали проти узурпації влади і захистили своє право на свободу. Петро Павлєнський зміг передати ту атмосферу солідарності і бодай на короткий час подарувати її петербужцям, – продовжую я і, пояснюючи,  що російський художник, у  час,  коли вже розгорталися події в Криму показав українцям: по той бік кордону є ті, які готові заради них ризикувати і проявляти найкращі риси, притаманні людині.

Захист питає про політичний акціонізм та про те, чи вважаю я цю акцію «оскверненням і вандалізмом».  Ідея Петра – зобразити Майдан, як святкування й уславлення свободи, на чому згодом наполягають усі свідки.

Перше запитання прокурора — про те, чи була я в Петербузі і чи бачила міст після акції, а також чи розумію поняття вандалізм.  
І хоча Павлєнський надав нам трибуну, суд таки реальний, тому треба зважати, чи своїми свідченнями не нашкодиш художнику. Де межа провокації?

– Дякую, ваші свідчення прийнято.

За великим рахунком це і все. До кінця не усвідомлюю, у чому ж особливість цього виступу? Я не сказала нічого, що не було б нормою для нашого суспільства. Можна було жорсткіше? Варто було жорсткіше?

– Я можу залишитися?
– Так, якщо є місце.

Намагаюся когось посунути, сідаю поруч із жінкою-поліцейським, в якої на обличчі за весь час, здається, не з’явилося жодної емоції. У цьому відремонтованому офісному приміщенні ніщо не натякає на те, що це — суд над головним незалежним художником Росії.

- Як ви розумієте акцію «Свобода»?
- Я ж з України, у нас там відбулися зміни…
- Ми знаємо, що відбулося в Україні, — вже по-справжньому дратується суддя. – Давайте по суті справи.

Відеозйомку категорично заборонено. Так само як і фотографування на мобільні пристрої. Водночас можна робити фото професійною технікою. Подальщі півгодини – моє невидиме протистояння із огрядним охоронцем, який затуляє скляну огорожу. Павлєнський сидить за нею. Час від часу намагаюся відхилитися так, щоб зафіксувати бодай щось.

- Я думаю, що Петро радий, що я приїхав, – говорить вже пілся засідання Дмитро Чепурний.  - Я тоді попросив його прочитати нам лекцію, а він погодився. Навряд чи я тоді міг подуматив, що буду в нього на суді.

На засіданні Дмитро повторював ті самі тези про святкування свободи й солідарності.
- Ви пов’язуєте акцію з політичними подіями?
- Звісно, в той день переміг Майдан і поборов владу, чого не сталося в Росії.  
- Чи бували ви в Пітері, чи  бачили міст після акції? – запитує прокурор.

- … Не треба про футуристів – вже трохи роздратовано заперечує суддя свідку Матвейчук – дипломованому культурологу, яка знову говорить про святкування і заглиблюється в пояснення того, що «суспільна мораль» — некоретне формулювання. Відчуття абсурдності з’являється десь на цьому етапі. Однак на обличчях конвоїрів жодної реакції. До кінця не ясно, чи пропускають вони крізь себе міні-лекцію про австрійських акціоністів і теорію мистецтва.

Ева Ганська, волонтерка і Лариса Венедиктова, художниця, хореограф

«Научитесь не бояться. Сенцов», ­– напис на футболці Еви Ганської (Евеліни Гарниківни Мартиросян) – активістки й волонтерки, яка власне і займається виробництвом символіки на підтримку затриманих в Росії українців.
- Як ви розумієте акцію «Свобода»?
- Я ж з України, у нас там відбулися зміни…
- Ми знаємо, що відбулося в Україні, — вже по-справжньому дратується суддя. – Давайте по суті справи.
Евеліна сподівається, що ця акція розбудила петербужців.
- З Петром Павлєнським ми познайомилися під час Революції гідності,– повідомляє Лариса Венедиктова, відома українська хореограф.

Розповідає, що слово «опоганіваніє» буквально не псування мосту, а проведення там певного язичницького ритуалу, бо «поганство» це і є «язичництво». І вже вп’яте правоохоронці, судді та прокурор чують історію про «святкування свободи на київському Майдані». Прокорур, ніби підіграючи, уп’яте ставить запитання, чи були свідки на Мало–Конюшному мосту в Петербурзі...

Перерва.

З Петром Павлєнським заборонено спілкуватися

- Как дела? Как погода?– чую, як мене запитує Павлєнський, поки на нього вдягають наручники. Виходжу якомога повільніше, щоб обмовитися кількома словами. Попри все, чи це насамперед не історія про людину, яка і знає, що творить мистецтво, у цю хвилину все ж позбавлена волі? Тож на рахунку кожна секунда. «Дєвушка, виходітє, дєвушка всьо», – суворо говорить конвоїр.

Намагаюся щось відповісти Петру. Чи то про погоду, чи про справи — але із затриманим заборонено спілкуватися. Він у наручниках і посміхається.

У коридорі бородатий чоловік зі значком «за мир», із переплетеними російським і українським прапорами, представляється приватною особою і намагається записати на диктофон коментар про те, що «Павлєнський отримує кайф від суду». Йому роздратовано відповідає дружина Петра, Оксана. Як би там не було, Павлєнський до останнього перебував у камері з 13 людьми. Спати доводилося по черзі, а купа грошей витрачалося на передачі, які можна робити тільки через офіційний магазин, де ще ті ціни. Оскільки Павлєнський вегетаріанець, їсть він лише сир та лапшу «Доширак», російський варіант «Мівіни». На цьому засіданні він сказав Оксані, що його ізолювали у «Воровському продолі» ­– спецблоці у Бутирській в’язниці. Посадили разом з «шахраями та крадіями».

 Марія Альохіна, колишня учасниця Pussy Riot

Не треба розглядати Петра, як об’єкт для співчуття. Він не є жертвою режиму. Пєтя на рівних із цією владою і це круто.

Ми повертаємося на останню частину дебатів, де прокурор вимагає визнати Павлєнського винним, але його мають звільнити, адже строк давності цієї справи сплив. Водночас, суд у справі акції «Погроза» лише почнеться. Адвокати таки домагаються перенесення засідання.  Що влаштує художник на цих засіданнях не розголошується, але захисник натякає, що Петро намагатиметься довести: правонаступниця КДБ, ФСБ — терористична організація.

Час, поки прокурор зачитує обвинувачення, я використовую на те, аби все ж таки зустрітися поглядом і сфотографувати Петра - його усе ще закриває спиною міцний охоронець. Як потім скаже дружина, він був щасливий побачити знайомі обличчя з Києва. Акція вдалася.

- Не треба розглядати Петра, як об’єкт для співчуття. Він не є жертвою режиму. Пєтя на рівних із цією владою і це круто, — говорить мені Маша Альохіна з Pussy Riot.

Марія Альохіна, колишня учасниця Pussy Riot

- Вони реально не знають, що з ним робити. Його не можна налякати, примусити співпрацювати. Кажуть, посадять, а він: садіть, — говорить журналіст «Дождя» Володимир Роменький, який власне знімав акцію біля «дверей імені Павлєнського». Так зараз жартома називають підпалений художником вхід до будівлі ФСБ на Луб’янці.

У вечірньому ефірі російського телеканалу «Дождь» ведучі, представляючи мене зазначають, що «у незвичній ролі свідка опинилася голова українського телеканалу «Громадське». Я знову повторюю все, що казала в суді – про солідарність, святкування свободи і те, що Павлєнський перевернув усе догори дриґом, що він де факто керує процесом. Але додаю: «Майдан був багато в чому переворотом свідомості, адже виходячи на вулицю, люди повертали конституційний лад, повертали законність — це колишній президент Янукович де факто здійснив переворот, перетворивши Україну на диктатуру».

Також розповідаю, що Павлєнський ризикував собою, аби підтримати Майдан, тож хіба можливо не бути солідарним із ним? Я так само пояснюю, що мені справді дивно бути в ролі водночас свідка, журналіста, але й актора, яким керує художник-акціоніст. Особливість того, що робить Павлєнський, у тому, що власне життя не можливо відділити від мистецтва, від політики. Я вкотре повторюю, що Пєтя зробив неймовірне – відмовившись грати за правилами, усіх обіграв.

«Павлєнський перевернув усе догори дриґом, він де факто керує процесом»

- Тобто це дійство?  Театр абсурду? – питає ведучий
- Та, ні… Знаєте, це ж усе-таки не абсурд, бо ми давали правдиві свідчення про реальні речі, які відбувалися в Києві на Майдані. Абсурд у тому, що ми, а радше ви, опинилися в ситуації, коли розповідь про реальні речі сприймаються як театральне дійство.