7 років тому в небі над Донбасом збили «боїнг» MH17. Трагедія очима російського журналіста

Сім років тому в небі над Донбасом був збитий пасажирський лайнер «Боїнг-777». Подробиці цієї трагедії є предметом, мабуть, найгостріших розбіжностей між Заходом і Росією. Водночас ми досі не знаємо багатьох обставин цієї трагедії.

Як ухвалювали рішення у військовому-політичному керівництві Росії в період агресії на території України? Як відреагували в Кремлі на повідомлення про те, що пасажирський лайнер був збитий із російської установки «Бук»? Хто ті люди, що запустили ракету в пасажирський літак? І чому американські військові не хочуть надавати дані супутникової розвідки, яка влітку 2014 року пильно стежила за збройним конфліктом між Росією і Україною.

Розповідає журналіст «Новой газеты» Павло Канигін.

Протягом семи років після трагедії я вів в «Новой газете» власне розслідування катастрофи. За ці роки ми змогли наблизитися до одного з найважливіших висновків про те, хто ж стояв за атакою на малайзійський «боїнг».

Як збивали?

Трагедія сталася 17 липня 2014 року. Малайзійський широкофюзеляжний «Боїнг-777» летів маршрутом Амстердам — Куала Лумпур. На його борту знаходилися 298 людей, зокрема 80 дітей. Політ відбувався в штатному режимі. Пасажири на борту встигли пообідати. Борт рухався в повітряному просторі України в зоні контролю дніпропетровських авіадиспетчерів — далі судно повинно було перейняти російські диспетчери Ростова-на-Дону. Але менше ніж за 2 хвилини до входження в повітряний простір Росії літак був атакований із землі ракетою установки «Бук». Ракета вибухнула перед носовою частиною «Боїнга», вразивши осколками кабіну пілотів. Літак втратив контроль і почав падіння.

Очевидці з землі бачили, як борт розвалювався на частини, з неба на землю падали тіла пасажирів. Пізніше слідчі дійшли висновку, що пасажири «Боїнга» загинули практично відразу після того, як ракета вразила літак. Через миттєву розгерметизацію люди отримали смертельні баротравми й померли до падіння на землю.

Свідчення того, що «боїнг» був збитий зброєю, доставленою з Росії, з'явилися вже в перші дні після трагедії. Не доводиться сумніватися в тому, що правду про те, що трапилося, майже відразу доповіли в Кремль. Однак там, судячи з усього, вирішили в жодному разі не визнавати відповідальність і до кінця покривати військових злочинців. Вирішили вибудовувати свою власну версію катастрофи та переконувати в ній співгромадян.

Тут і далі ми спираємося на результати власного розслідування, а також на дані міжнародної слідчої групи, яка встановлювала істину в справі MH17, — JIT, до якої входять Бельгія, Австралія, Україна, Малайзія і Нідерланди. Сьогодні матеріали розслідування, серед яких перехоплення телефонних переговорів лідерів «ДНР» і їхніх кураторів із Росії, озвучуються в суді Нідерландів в Гаазі.

Хто збивав?

Згідно з цими даними ненавмисну атаку на пасажирський «Боїнг» зробили з російської установки «Бук», яка була доставлена на Донбас із 53-ої бригади ППО РФ під Курськом. Неоголошена війна між Росією і Україною тоді тривала на повну силу. Колони з військовою технікою рухалися звичайними дорогами, їх бачили десятки тисяч росіян. Шлях «Бука» у складі однієї з таких колон від Курська до прикордонного з Україною Міллерового теж потрапив на аматорські камери.

Із «Бука» бойовики «ДНР» планували атакувати український військово-транспортний борт, як випливає з переговорів між сепаратистами. Навіть після атаки на «боїнг», відповідальні за «Бук» ще кілька годин були впевнені, що підбили військовий борт.

Поки ми не знаємо, хто перебував в екіпажі пускової установки. Але з перехоплень розмови генерала Дубинського нам відомо, що установка прибула з Росії вже з екіпажем. Важлива деталь — до складу штатного комплекту ЗРК «Бук» зазвичай належать щонайменше чотири машини, а саме: командний пункт, станція виявлення і цілевказівки, пускова-заряджаюча установка і власне самохідна вогнева установка. У нашому випадку машина була тільки одна, без станції виявлення, і це могло стати причиною неточного розпізнавання цілі.

У нашому розслідуванні, присвяченому 53-й бригаді, ми змогли встановити, що 15 липня — за кілька днів до трагедії — зенітники з Курсу справді прибули до кордону Росії та України для «бойового чергування» (цитата). Найімовірніше, установка «Бук» таким чином перейшла кордон. Але хто отримав за нею контроль потім?

Хто приховував «Бук»?

Генерал Дубинський — один із ключових персонажів справи MH17 — спочатку фігурував в телефонних перехопленнях лише за позивним «Хмурий», інколи «Петровський» або «Нехороший». У нашому розслідуванні ми змогли встановити справжню особистість Хмурого, провівши фоноскопічну експертизу його голосу. Ми дізналися, що Сергій Дубинський — досвідчений російський військовий розвідник зі званням генерала. Саме він відповідав за транспортування «Бука» територією «ДНР».

Пересуванням «Бука» Дубинський керував із Донецька, де командував військовою розвідкою. Безпосередньо контролювали пересування ЗРК польовий командир Леонід Харченко і ще один росіян Олег Пулатов — підлеглі Дубинського.

Сам Дубинський тоді доповідав Ігорю Стрєлкову-Гіркіну, «міністру оборони ДНР». Цікава деталь — із переговорів стає відомо, що, крім військових справ, генерал Дубинський активно займався в покинутому мирними жителями Донецьку реалізацією цивільних автомобілів. У перервах між клопотами про «Бук» Дубинський, наприклад, був зайнятий збутом люксового «мазераті».

Саме активні переговори цієї четвірки навели слідчих JIT на висновок про те, що постачання «Бука» з Росії була не випадковістю, а частиною кампанії з підтримки сепаратистів, яку здійснювала Росія.

Далекобійна зенітна зброя була вкрай необхідна проросійським силам на Донбасі, щоб захиститися від домінувальних у повітрі українських військ. За допомогою авіації армія України активно перекидала війська в тил сепаратистів і загрожувала взяти їх в оточення навколо Донецька.

У розмовах із «главою» анексованого Криму Сергієм Аксьоновим і його «заступником» Михайлом Шереметом Стрєлков-Гіркін постійно скаржився на відсутність озброєнь, за допомогою яких можна було б протистояти Повітряним силам України. Аксьонов у відповідь обнадіював Гіркіна тим, що вже доповів інформацію найвищим кабінетам, де вже «готують документи для підтримки».

Вранці 17 липня, за кілька годин до катастрофи, Дубинський дав команду Пулатову і Харченку супроводжувати «Бук» до села Первомайського.

«Боїнг» зник із радарів о 16:20. Тоді ж на форумах і в чатах сепаратистів почали з'являтися повідомлення, що «ополченці» змогли підбити український військовий літак. Новина про це з'явилася навіть на прокремлівських ресурсах «Лайф-ньюз» та «РІА Новини». Але коли стало зрозуміло, що жертвою атаки став пасажирський лайнер з іноземцями, тональність і риторика проросійських груп радикально змінилася. Стали з'являтися повідомлення, що «боїнг» був збитий українською «сушкою», яку відразу ж збили ополченці.

Все те саме відбувалося і в переговорах Дубинського, Пулатова, Харченка та Стрєлкова-Гіркіна. Через пів години після катастрофи «Боїнга» Харченко відзвітував Дубинському, що їм вдалося збити «Су». «Ай молодці», — похвалив Дубинський. Про те, що збитий був пасажирський літак, Дубинський дізнався тільки за кілька годин. І радість поступилася розгубленості. Прослуховування зафіксувало серію панічних дзвінків, у яких Дубинський, Харченко, Пулатов і Гіркін намагалися зрозуміти, що трапилося, а опісля — вигадати й погодити нову версію того, що сталося. «Сушка» напала на «боїнг», а ми її збили з «Бука».

До того ж варто зазначити, що незабаром після катастрофи МН17 представники «ДНР» заявили, що не мають зброї, здатної вразити ціль на висоті 10 тисяч метрів, на якій летів «боїнг».

Як брехав Кремль?

А втім, серед всіх дезінформувальних заяв, які робили як в офіційній Москві, так і в Донецьку, брехня про відсутність зброї — найменш шкідлива, оскільки легко спростовується.

За ці роки, що минули після загибелі «Боїнга», накопичені безліч свідчень про переміщення військової техніки через кордон. У суді були заслухані також і дані від свідків, які підтвердили, що бачили запуск ракети з підконтрольної «ДНР» території в околицях поселення Первомайське. Однак у випадку з «Буком» Москва гнівно заперечує будь-яку відповідальність. І заявляє, що «боїнг» був атакований «Буком» української армії з села Зарощенське.

Ми перевірили й цю інформацію. Я був в Зарощенському двічі у 2015 році та спілкувався з місцевими жителями, які заявили, що влітку 2014 року село було під контролем сил «ДНР», ніхто не бачив і не чув запуску ракети. Версія Москви спростовується і технічною експертизою, що заперечує можливість поцілення по літаку з Зарощенського за характером ураження фюзеляжу уламками.

Попри це, Москва досі не тільки не погоджується визнати свою частку відповідальності в трагедії, а й, за моїми багаторічними спостереженнями, робить усе, щоби заплутати громадську думку, вкидаючи численні версії і теорії, що суперечать одна одній. Сотні експертів, коментаторів, які виступають як на телебаченні, так і на спеціально створених ресурсах дискредитують роботу незалежних розслідувачів та офіційної групи JIT і применшують доведені факти.

Крім Зарощенського, російська пропаганда мусувала відразу кілька фейків, найвідомішою із яких стала легенда про український військовий літак, який атакував «боїнг».

Для підтримки цієї версії провладні ЗМІ щоразу використовували дані, які виявлялися цілком сфальсифікованими або ж неповними.

Міф перший: «боїнг» був збитий штурмовиком «Су-25».

Джерелом цього фейку протягом перших місяці після аварії було саме Міноборони Росії. На пресконференції 21 липня 2014 року військові заявили, що в момент катастрофи поряд із MH17 перебував український літак, що нібито підтверджували дані з російських радарів. Таким чином з'являється історія «Су-25» під керуванням капітана Волошина. Про капітана Волошина написала «Комсомольська правда» з посиланням на анонімного механіка з Дніпропетровська. Повернувшись із порожнім боєкомплектом, засмучений капітан Волошин нібито сказав своєму механіку: «Літак не той». Пізніше Слідчий комітет РФ заявив, що перевірив інформацію і довіряє свідченням аноніма. Однак конструктор «Су-25» Володимир Бабак пояснив, що штурмовик не має озброєння, за допомогою якого можна було б збити великий лайнер, а гранична висота його польоту 7 км, тоді як МН17 летів на висоті 10 км.

Міф другий: атаку штурмовика на «боїнг» засвідчив на екрані радара якийсь іспанський диспетчер, який працював у київському аеропорту «Бориспіль».

Він навіть написав про це у своєму твіттері. А втім, пізніше з'ясувалося, що від імені «іспанського диспетчера» ці пости розміщує розшукуваний за підозрою в підробці Хосе Карлос Барріос Санчес, жодним чином не дотичний до авіації; псевдодиспетчер повідомив, що пости в соцмережах писав за гроші, які йому платив телеканал RT. «Раша тудей», звичайно ж, усе заперечує.

Що побачили американці?

І як обіцяв — розповім про американські супутникові знімки.

На суді в Гаазі стало відомо, що американці справді відмовилися надати фото місця запуску, про яке припускають. Неважко здогадатися, яким подарунком стала ця новина для прокремлівських експертів. І скільки сумнівів здатний зародити такий поворот у думках тих, хто не надто стежить за розслідуванням. Справді, якщо зона конфлікту з високою ймовірністю «прострілювалася» з космосу, чому б не поділитися цими даними та назавжди поставити крапку. Але розберімося по черзі. Одна з найбільш можливих причин відмови надати фото — небажання оприлюднювати можливості космічної розвідки, якими володіють Штати. Саме тому слідчі отримали від США лише довідкову інформацію, але не самі знімки. Якщо це так, то російська сторона може ще довго сіяти конспірологію, прекрасно розуміючи, що американці своєї військової таємниці не видадуть. Однак у логіці російської пропаганди американці поводяться абсолютно нелогічно. Адже, якщо трагедія «боїнга» — лишень грандіозна русофобська кампанія, чому тоді Захід не зважився виготовити підроблені докази з супутника? Адже це так просто!

Тим паче для тих, хто пропагує кремлівський погляд на трагедію «боїнга», підробки давно стали звичайною практикою. Чому тоді на це не пішли американці?

А втім, етичні дилеми російському агітпропу не властиві. Адже головне завдання — створення шуму, перешкод, альтернативних версій, крізь які звичайній людині неможливо дістатися до перевіреної інформації. А ті, хто все ж зміг, переконаються в тому, чкою важкодоступною є істина. В цьому і полягає тривалий ефект масивних кампаній з дезінформації та отруєння брехнею — люди припиняють вірити, що правда взагалі існує.

Автор: Павло Канигін, «Новая газета». hromadske публікує матеріал за підтримки «Медиасети»